Постанова № 74125988, 16.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2018 р. Справа№ 925/15/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 16.05.2018 року,

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 (повний текст складено 15.03.2018)

у справі № 925/15/18 (суддя - Васянович А.В.)

за позовом приватного підприємства "Агро-Трест"

до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року приватне підприємство "Агро-Трест" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 29 квітня 2009 року укладеного між Драбівською районною державною адміністрацією та приватним підприємством "Агро-Трест" в редакції викладеній позивачем, з підстав визначених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що переважне право орендаря на поновлення договору оренди землі на новий строк припинилося, оскільки орендар в строк передбачений договором не звертався до орендодавця, а лист від 25 вересня 2017 року за №5 та проект додаткової угоди відповідач не отримував. Крім того, відповідач стверджував, що відбулася зміна меж земельної ділянки та сторони не досягли домовленостей щодо розміру орендної плати. Водночас відповідач, після закінчення строку дії договору, у визначений ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" строк заперечував у поновленні договору оренди землі, що підтверджується листом від 21 грудня 2017 року, який був отриманий позивачем 30 грудня 2017 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 у справі №925/15/18 позов задоволено повністю. Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Богданівської сільської ради Драбівського району Черкаської області та який укладений 29 квітня 2009 року між Драбівською районною державною адміністрацією та приватним підприємством "Агро-трест" зареєстрований у відділі Держкомзему у Драбівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 листопада 2012 року за №712060004004692, в визначеній судом редакції. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь приватного підприємства "Агро-Трест" - 1 762 грн. 00 коп. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 у справі № 925/15/18 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2018 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. порушено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018, справу № 925/15/18 призначено до розгляду.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 року скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 29 квітня 2009 року між Драбівською районною державною адміністрацією Черкаської області (орендодавець) та приватним підприємством "Агро-Трест" (орендар) було укладено договір оренди землі.

Відповідно до п. п. 1, 2 вищевказаного договору орендодавець зобов'язався на підставі розпорядження райдержадміністрації від 23 квітня 2009 року №137 надати, а орендар - прийняти в строкове платне користування земельну ділянку площею 409,36 га, в тому числі 404,46 га ріллі, інші землі - 7,6 га, в тому числі польові шляхи - 5,9 га, полезахисні смуги - 1,7 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходяться в адміністративних межах Ленінської сільської ради.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Драбівському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 листопада 2012 року за №712060004004692.

Згідно п. 7 договору вказаний правочин укладено на 5 років.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 39 договору).

Згідно ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору оренди землі) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як вірно вказав суд першої інстанції, Драбівська районна державна адміністрація та позивач дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, скріпивши 29 квітня 2009 року договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Разом з тим, договір було зареєстровано лише 28 листопада 2012 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір набирає чинності (набуває юридичної сили) в момент державної реєстрації, укладення якого вже відбулося, і з цього моменту сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки.

При цьому, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, в матеріалах справи міститься додаткова угода від 03 березня 2011 року до договору оренди землі від 29 квітня 2009 року, згідно п. 7 якої договір оренди землі укладено терміном на 5 років до 29 квітня 2014 року. Водночас вищевказаний правочин не зареєстрований в Державному реєстрі земель.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що дана додаткова угода не набрала чинності, а тому правомірно не прийнята судом до уваги, як доказ, що підтверджує внесення змін сторонами до чинного договору оренди землі, зокрема, стосовно строку дії договору. Колегія суддів погоджується, що договір діяв до 28 листопада 2017 року, тобто, протягом п'яти років з моменту державної реєстрації.

Законом України від 06 вересня 2012 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності 01 січня 2013 року ст. 122 Земельного кодексу України викладено в новій редакції, зокрема внесено зміни до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України згідно якої центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Підпунктом 61 п. 4 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №445 визначено, що Держземагенство України передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб, у даному випадку у Черкаській області - Головне управління Держземагенства в Черкаській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2015 року №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1, реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2. Установлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Наказом комісії з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України від 29 квітня 2015 року №3 Головне управління Держземагенства у Черкаській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Частиною першою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Об'єктом оренди є земельна ділянка.

За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно п. 7 договору після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі".

Так, у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім того, стаття 764 ЦК України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач стверджував, що 25 вересня 2017 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з листом - повідомленням про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди землі від 29 квітня 2009 року та додав відповідний проект додаткової угоди. На думку позивача, зазначене підтверджується повідомленням про вручення простого поштового відправлення від 25 вересня 2017 року адресованого відповідачу, копія якого міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, як вірно вказав суд першої інстанції, належних та допустимих доказів того, що в конверті позивачем 25 вересня 2017 року на адресу відповідача було направлено саме лист №5 від 25 вересня 2017 року матеріали справи не містять. Такі докази не були надані і суду апеляційної інстанції.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 23 жовтня 2017 року позивач надіслав відповідачу лист за №10 та проект додаткової угоди. Вказаний лист відповідачем було отримано 23 жовтня 2017 року, про що свідчить відмітка про одержання вх. №332-11750/0/1-17.

На вищевказаний лист відповідач надав відповідь від 26 жовтня 2017 року №9351/2-17 в якому останній вказав, що позивачем повідомлення про переважне право на поновлення договору направлено лише 23 жовтня 2017 року, а не 30 вересня 2017 року, як того вимагає п. 7 договору оренди. Крім того, відповідач зазначив, що проект договору (додаткової угоди) суперечить ст. 19 Закону України "Про оренду землі", оскільки строк дії договору не може бути меншим як 7 років, інформація про розмір відсоткової ставки по платі за землю відсутня та позивачем змінилась площа орендованої земельної ділянки, а тому змінились і межі земельної ділянки.

Частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Як вірно вказав суд першої інстанції, приписи статей 319, 626 ЦК України свідчать про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Таким чином, приписами ст. 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

З урахуванням наведених вище доказів, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо переважного права на поновлення договору оренди землі з порушенням строків встановлених цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Разом з тим, як вірно зазначив місцевий господарський суд, предметом розгляду даного спору є укладення договору про поновлення договору оренди землі з підстав визначених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Так, частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено судом апеляційної інстанції, позивач продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою площею 409,36 га після закінчення строку договору оренди землі від 29 квітня 2009 року, про що свідчить довідка №318 від 29 грудня 2017 року, та заборгованість по сплаті орендної плати відсутня. На орендованих землях проведені осінньо-польові роботи, зокрема внесено мінеральні добрива, проведено оранку, посіяно озиму пшеницю під урожай 2018 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції вказував, що 14 грудня 2017 року, а також 21 грудня 2017 року надіслав позивачу листи в якому Головне управління заперечувало проти поновлення договору оренди землі на новий строк.

Також відповідач стверджував, що лист від 21 грудня 2017 року за №19-23-0.32-10987/2-17 було отримано позивачем 30 грудня 2017 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення, що був наданий суду першої інстанції разом із відзивом та міститься в матеріалах справи.

Однак, колегія суддів критично відноситься до наданого відповідачем суду першої інстанції доказу - повідомлення про вручення поштового відправлення, оскільки, на переконання колегії суддів вказане повідомлення про вручення поштового відправлення не є належним та допустимим доказом та не підтверджує те, що відповідачем було направлено позивачу вказаним поштовим відправленням, саме лист від 21 грудня 2017 року за №19-23-0.32-10987/2-17. Опис вкладення до листа, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано.

До того ж, як вірно вказав суд першої інстанції надані до відзиву документи не завірені належним чином, та наданий відзив суду, як і додатки до нього подані відповідачем з порушенням строку встановленого судом та без доказів надсилання такого відзиву позивачу у справі, що у відповідності до ч. ч. 8, 9 ст. 80, ч. 9 ст. 165 ГПК України, є підставою не брати до уваги відповідні докази не приймати їх до розгляду та вирішити справу за наявними матеріалами.

Крім того, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, позивач заперечував отримання листа - відмови відповідача у продовженні договору оренди, та стверджував, що ні листа від 14 грудня 2017 року, ні від 21 грудня 2017 року від відповідача не отримував, а 30 грудня 2017 року був вихідним днем і підприємство не працювало.

Частиною 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку орендодавець протиправно ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 29 квітня 2009 року про його поновлення, чим порушує вимоги частини 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та права і охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до частини 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, орендар продовжує користуватися виділеною (орендованою) земельною ділянкою, належно виконував та виконує свої обов'язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця (в місячний строк) про відмову в поновленні договору оренди, та відповідач зволікає і ухиляється від укладання додаткової угоди про поновлення договору.

На переконання колегії суддів, вищенаведене є підставою для поновлення договору оренди землі на новий строк, що передбачено частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому судом враховано відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного суду України від 25 лютого 2015 року у справі №6-219цс14 (прецедентне рішення).

Згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, оскільки за змістом ст. 33 Закону України "Про оренду землі" підписання додаткової угоди, яка має оформлювати факт поновлення договору, є обов'язковим, то до відносин щодо її підписання підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України щодо порядку обов'язкового укладення чи зміни договорів.

За змістом ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Крім того, відповідно до частин 4, 5 ст. 188 Господарського кодексу України у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк зарахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відтак, нормами законодавства України прямо встановлена обов'язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту поновлення договору (ст. 33 Закону України "Про оренду землі") та передбачена можливість укладення правочинів про зміну договору за рішенням суду (ст. ст. 187, 188 ГК України).

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, додаткова угода лише фіксує факт продовження правовідносин, які продовжуються з наступної дати, після припинення, а не з дати укладання додаткової угоди.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема застосування інших, передбачених законом, способів.

Укладення в судовому порядку додаткової угоди до договору за своєю правовою природою фактично є вимогою позивача про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, що в силу приписів п. 2.18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" є належним способом захисту свого порушеного права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 29 квітня 2009 року в редакції прийнятої господарським судом Черкаської області.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими доводи скаржника, що позивач, направляючи відповідачу лист № 15 від 21.11.2017 про намір поновити договір оренди та укласти додаткову угоду змінив площу та межі земельної ділянки. Як вбачається з проекту додаткової угоди, позивач пропонував відповідачу поновити договір оренди землі від 29.04.2009 на той самий строк і на тих самих умовах без будь-яких істотних змін договору.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.03 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст.1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Таким чином, оскільки позивач зробив все можливе для продовження дії договору оренди земельної ділянки, продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, сплачуючи орендну плату за землю, а відповідач, в порушення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", відмовляється у поновлені строку дії договору оренди, що призвело до порушення права позивача, враховуючи судову практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції вірно було задоволено позов.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 по справі № 925/15/18 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 14.03.2018 по справі № 925/15/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області.

4. Матеріали справи № 925/15/18 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова

Дата складання повного тексту постанови 21.05.2018 року