Постанова № 74079644, 15.05.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Суми

Справа №591/6700/16-ц

Номер провадження 22-ц/788/283/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

у присутності представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк»

на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 04 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Бурди Б.В. у приміщенні Зарічного районного суду м.Суми (повне судове рішення виготовлене 04.12.2017 року)

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

14 грудня 2016 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом і свої вимоги мотивував тим, що 03.11.2011 року ПАТ «Акцент Банк» уклав з відповідачем кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредитний ліміт у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків в розмірі встановленому Тарифам и банку. Відповідно до умов договору відповідач мав щомісячно відповідно до графіку повертати кредит та сплачувати відсотки за користування ним. Однак відповідач порушує графік повернення кредиту та сплати відсотків. Станом на 03.11.2016 року відповідач має перед банком заборгованість по кредиту в розмірі 13466,36 грн. Тому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованості за кредитним договором та понесені по справі судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 04 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено за його безпідставністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що в анкеті-заяві, яку підписав позичальник він зазначив і про погодження з Умовами і Правилами та Тарифами, які йому були надані в письмовому вигляді, а тому заборгованість за кредитним договором повинна бути обрахована виходячи з відсотків за користування кредитом та пенею і штрафів передбачених зазначеними Умовами і Правилами та Тарифами, які є складовими кредитного договору.

Відповідач ОСОБА_1 у письмовій формі відзив на апеляційну скаргу не подав.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, думку представника відповідача, який заперечив проти доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З матеріалів справи убачається, що 03 листопада 2011 року між сторонами укладено кредитний договір № б/н, шляхом оформлення й підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у А-банку, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна GOLD» (а. с. 13-14).

Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчив, що він ознайомився і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані заявнику для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як вбачається з анкети-заяви, заявника було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Заявник зобов'язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

Факт видачі кредитної картки не спростовується відповідачем у справі. Строк дії картки - до останнього дня серпня 2015 року. Також з довідки банку вбачається, що 04.09.2013 року кредитний ліміт було збільшено до 5000 грн. 00 коп., а 11.03.2015 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 470 грн.00 коп (а. с. 12, 231).

Крім того, факт отримання платіжної картки та користування нею також підтверджується і поясненнями свідка Попової Т.В. даними нею у суді першої інстанції, оскільки вона була присутня при сплати її чоловіком заборгованості за кредитним договором на початку березня 2015 року у загальній сумі 7800 грн.00 коп.

З наданого позивачем розрахунку слідує, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором за відповідачем станом на 03.11.2016 року утворилася заборгованість у розмірі 13446 грн.36 коп. з яких: 2589 грн.43 коп. - заборгованість за кредитом; 7940 грн.44 коп. - по відсотках за користування кредитом; 1800 грнр.00 коп. - заборгованість за пенею; 500 грн штрафу (фіксована частина) та 616 грн.49 коп. (а. с. 8-11).

Власного розрахунку заборгованості відповідач не надав.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що оскільки розрахунки щодо нарахування процентів за користування кредитом, пені та комісії, а також штрафів, позивач обґрунтовує умовами, викладеними в Умовах і правилах надання банківських послуг та Тарифами банку, проте витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна Голд» та зазначені умови і правила всупереч вимогам ст. ст. 207, 1055 ЦК України та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв'язку з чим їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору.

Крім того, місцевий суд вважає, що, оскільки договором між сторонами не було обумовлено обов'язку відповідача сплачувати штрафи чи комісії, тому коштів, що були унесені відповідачем 02.03.2015 року у сумі 7804 грн. було достатньо для погашення усієї нарахованої заборгованості з повернення тіла кредиту та сплаті відсотків за тарифами банку (8266,97 грн. боргу - 600 грн. комісій та штрафів = 7666,97 грн.), а тому банк задовольнив свої вимоги, які не були обумовлені договором між сторонами. Стосовно заборгованості за період з 02.03.2015 року по 03.11.2016 року місцевий суд вважав, що з виписки по рахунку вбачається, що відповідач у вказаний період жодного разу не використовував кредитний ліміт, оскільки аналіз цієї виписки з рахунку вказує на те, що він містить виключно нарахування на користь Банку у вигляді комісії за обслуговування картки та нарахування процентів та штрафних санкції у зв'язку з непогашенням цих витрат відповідачем.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного:

У силу частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт використання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору, в якому відображений рух коштів, а саме: використання і часткове повернення кредитних коштів позичальником.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1, підписавши 3 листопада 2011 року анкету-заяву, приєднався до Умов і Правил надання банківських послуг в А-банку, а також погодився на запропоновані банком умови використання кредитних коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги в частині права банку на стягнення процентів за користування кредитом, оскільки Умови і Правила надання банківських послуг в А-Банку, які подані останнім разом з позовом, не підписані відповідачем.

При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 04 вересня 2013 року по 03 листопада 2016 року, з якого вбачається, що з 04 вересня 2013 року по 2 березня 2015 року позичальник частково погашав борг, тобто, користувався кредитними коштами і, відповідно, погоджувався з встановленою банком на момент підписання позичальником анкети-заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні 27,6 %, а також не оспорював умови договору і сплачував борг за користування кредитом, виходячи з підвищених відсотків 34,8% річних.

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК).

Так, відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення йому коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що підписавши 3 листопада 2011 року Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку, останній погодився із запропонованими банком умовами використання кредитних коштів, тобто, зі сплатою 27,6 % річних за користування кредитом та підвищених відсотків і при цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитними коштами і частково повертав їх відповідно до умов укладеного договору і в порядку передбаченому законом не оспорив його, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача кредиту та процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов укладеного договору за період з 03.11.2011 року по 31.08.2015 року.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду про те, що унісши 02.03.2015 року в рахунок погашення заборгованості кошти у сумі 7804 грн.00 коп. відповідачем були повністю виконані зобов'язання за кредитним договором, оскільки ним не була в повному обсязі погашена заборгованість за тілом кредиту та за відсотками, нарахованими відповідно до умов укладеного договору (а.с.8-11,159-164).

Крім того, як вбачається з виписки по особовому рахунку, з 11.10.2014 року і по 11.10.2015 року з рахунку відповідача рівними частками (255 грн. 94 коп. щомісяця) здійснювались списання коштів із призначенням платежу «за придбання товару», що свідчить про придбання відповідачем товару у розстрочку, а тому висновок місцевого суду про те, що після унесення відповідачем 02.03.2015 року грошових коштів у загальній сумі 7804 гррн. 00 коп. відповідач не використовував кредитний ліміт є помилковим.

Виходячи з цього, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у сумі 2589 грн. 43 коп. та заборгованості за відсотками за період з 03.11.2011 року по 31.08.2015 року у сумі 645 грн. 82 коп.

В той же час, колегія суддів вважає, що обрахування суми відсотків за користування кредитними коштами за період з 01.09.2015 року по 03.11.2016 року необхідно здійснювати, виходячи з положень ч.1 ст.1048, ч.2 ст.1054ЦК України, за якими якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

При цьому, суд виходить з того, що строк дії договору, укладеного між сторонами, відповідав строку дії картки. Строк дії картки становив до останнього дня серпня 2015 року, а отже, починаючи з 1 вересня 2015 року у позичальника відсутній був обов'язок щодо сплати відсотків за користування коштами на рівні визначеному умовами договору і тому розмір процентів за період з 1 вересня 2015 року 3 листопада 2016 року повинен обліковуватися, виходячи із суми заборгованості за кредитом, облікової ставки НБУ та кількості днів прострочення за спірний період , що складає у загальній сумі 594 грн. 26 коп.

Виходячи з того, що заборгованість за процентами, відповідно до умов укладеного між сторонами договору за 03.11.2011 року по 31.08.2015 року складає 645 грн.82 коп., а за період з 1 вересня 2015 року по 3 листопада 2016 року - 594 грн.26 коп., тому загальний розмір процентів, який підлягає стягненню з відповідача у справі на користь позивача складає 1239 грн.88 коп.

При вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми пені та штрафу колегія суддів керується правовою позицією викладеною Верховним Судом України у постанові № 6-2003 цс 15 від 21 жовтня 2015 року якою визначено, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

З Витягу з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна GOLD» та витягу з Умов та правил надання банківських послуг затверджених наказом № СП -2010-911 від 17.08.2019 року (п.2.1.7.6), які діяли на час укладення правочину між сторонами та з якими погодився позичальник, підписуючи Анкету-заяву, а отже які є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що пеня нараховується за несвоєчасне погашення кредиту, а штраф - за порушення термінів платежів за будь-яким з грошових зобов'язань. Таким чином, позивачем за одне й те саме порушення одночасно застосовується штраф і пеня, що є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, а отже заборонено законом.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік, і, оскільки представник відповідача звертався до місцевого суду із заявою про застосування позовної давності при розгляді позовних вимог позивача, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за пенею в межах строку позовної давності у сумі 1200 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відповідно змінює розподіл судових витрат.

Крім того, суд вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (ч.ч. 1, 6 ст. 141, п. «в» ч. 4 ст. 382 ЦПК).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 04 грудня 2017 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк».

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2, НОМЕР_1, виданий Ковпаківським РВ СМУ УМВС України в Сумській області 13.04.1999 року) на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м.Дніпро, вул.Батумська, 11, ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитним договором від 03.11.2011 року у сумі 5029 грн. 31 коп., яка складається: 2589 грн. 43 - заборгованість за кредитом, 1239 грн. 88 коп. - заборгованість за відсотками, 1200 грн. 00 коп. - заборгованість за пенею.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2, НОМЕР_1, виданий Ковпаківським РВ СМУ УМВС України в Сумській області 13.04.1999 року) на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м.Дніпро, вул.Батумська, 11, ЄДРПОУ 14360080) судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції у сумі 509 грн. 86 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2, НОМЕР_1, виданий Ковпаківським РВ СМУ УМВС України в Сумській області 13.04.1999 року) на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, м.Дніпро, вул.Батумська, 11, ЄДРПОУ 14360080) судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 977 грн. 91 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді : Т. А. Левченко

С. Г. Хвостик