Постанова № 74072641, 17.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.

№ 22-ц/796/3899/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №756/8412/17

17 травня 2018 року Апеляційний суд м. Києва у складі колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Диби О.В., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» (надалі - ТОВ «Експлуатаційна компанія») звернулось до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Експлуатаційна компанія» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 43682, 20 грн., 3% річних в розмірі 829, 00 грн., інфляційні втрати в розмірі 6 034, 34 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що відповідач не виконує своїх зобов'язань по оплаті вартості отриманих ним комунальних послуг в повному обсязі внаслідок чого у нього станом на 01.06.2017 року утворилася вищезазначена заборгованість. Вказану заборгованість та судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 16 963, 36 грн., 829, 00 грн. - три відсотки річних та 6 034, 34 грн. інфляційного збільшення, що разом становить 23 826, 70 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» 1600, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 21 березня 2018 року відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та невірній оцінці наявних у справі доказів. Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував наявність суперечностей у доказах, а саме - не відповідності зазначених у них наданих послуг до пори року. Вказує на те, що суд належним чином не дослідив чи відповідає здійснений позивачем розрахунок заборгованості наданим послугам пропорційно загальній площі його квартири. Крім цього, судом не було взято до уваги його доводи про наявність помилок у розрахунку заборгованості наданому позивачем. Зазначає, що ним було особисто здійснено розрахунок наданих позивачем послуг пропорційно загальній площі його квартири. Відповідно до цього розрахунку, в період з липня 2014 року по травень 2017 року йому фактично було надано послуги на суму 3603, 96 грн., в свою чергу, ним було сплачено 3300, 41 грн. Зважаючи на значне завищення заборгованості позивачем, також не відповідає фактичним обставинам справи і наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних витрат. Зазначає, що за його підрахунками 3% річних становлять суму 26, 43 грн., а інфляційні втрати - 241, 43 грн. Вважає, що суд першої інстанції не з'ясував законність нарахування позивачем вартості послуг, зазначених в актах, наданих до суду, а також не розглянув належним чином його аргументи про правильність його альтернативного розрахунку і у зв'язку з цим відсутність боргу.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ТОВ «Експлуатаційна компанія» в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся у встановленому законом порядку, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення відповідача ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 03.08.2005 року.

Зазначена вище квартира складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 62,90 кв.м, загальною площею 109,00 кв.м. та знаходиться в будинку, який на підставі розпорядження Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації №514 від 17.07.2009 року обслуговується позивачем ТОВ «Експлуатаційна компанія» та знаходиться на його балансі.

13.04.2005 року між ТОВ «Експлуатаційна компанія» та ОСОБА_2 було укладено договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, за умовами якого виконавець здійснює обслуговування будинку та прибудинкової території, надає житлово-комунальні послуги, передбачені умовами договору, в той час як споживач зобов'язався оплачувати такі послуги.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з13 квітня 2005 року позивачем надавались житлово-комунальні послуги, а внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті вартості наданих комунальних послуг, станом на 01.06.2017 року заборгованість становить 43682,20 грн. Окрім того, 3% річних становлять суму 829,00 грн., розмір інфляційних втрат становить 6034,34 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги частково, стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 16 963,36 грн., суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини на підставі договору про участь у витратах на утриманння будинку та прибудинкової території від 13.04.2005 року. Відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які надалися позивачем, а тому має їх оплатити за період з липня 2014 року по травень 2017 року, з урахуванням застосування строків позовної давності щодо заборгованості, нарахованої за період з січня 2009 року по червень 2014 року.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до пункту першого частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом п'ятим частини 3 статті 20 цього Закону України обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Із зазначених положень випливає, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Таким чином, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.

Суд першої інстанції в рішенні посилається на те, що між сторонами існують договірні зобов"язання, які виникли на підставі договорупро участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 13.04.2005 року.

Проте, такий висновок суду є помилковим, оскільки договір укладений 13.04.2005 року між ТОВ «Експлуатаційна компанія» та ОСОБА_2 не відповідає вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року, а томувтратив чинність, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідності за дотримання умов його договору згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст.. ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст., 627, 630 ЦК України та Закону України Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24 червня 2004 року.

На виконання вимог закону, між ТОВ «Експлуатаційна компанія» та ОСОБА_2 типовий договір укладено не було, а отже, договірні відносини між сторонами відсутні і доводи апеляційної скарги про неправильність висновку суду в цій частині є обґрунтованим.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає необхідним виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання суду на існування між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» і ОСОБА_2 договірних відносин та застосування до вказаних правовідносин вимог статтей 629, 901 ЦК України.

Разом з тим, відсутність договірних відносин не впливає на обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги.

Відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для не стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов'язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.

Як вбачається з наявних у справі документів, ОСОБА_2 фактично користувався послугами ТОВ «Експлуатаційна компанія», проте свій обов'язок по оплаті вартості наданих йому житлово-комунальних послуг належним чином не виконував, в зв'язку з чим за ним, як за власником квартири АДРЕСА_1 , рахується заборгованість.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку, сума боргу відповідача за житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2009 року по 01.06.2017 року становить 43682,20 грн., 3% річних становлять суму829,00 грн., розмір інфляційних втрат становить 6034,34 грн.

Відповідачем було заявлено клопотання про застосування трирічного строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з тих підстав, що позивач просить стягнути з нього заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за період з січня 2009 року, а з позовом до суду звернувся 22.06.2017 року, що значно перевищує трирічний строк позовної давності встановлений чинним законодавством України.

Стаття 267 ЦК України встановлює, що за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, судом застосовується позовна давність. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (справа «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; справа «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Аналогічну правову позицію висловив також Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про застосування до вимог про стягнення заборгованості за період з січня 2009 р. по червень 2014 року строку позовної давності та про відмову у їх задоволенні.

Вірним є висновок суду першої інстанції про наявність передбачених ст. 625 ЦК України підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 829, 00 грн. - трьох відсотків річних та 6 034, 34 грн. інфляційного збільшення, з огляду на наступне.

Так, згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

Факт порушення ОСОБА_2 своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати за надані житлово - комунальні послуги достовірно встановлений, наявність у нього непогашеної заборгованості перед виконавцем послуг Товариством з обмеженою відповідальністю " Експлуатаційна компанія " підтверджується матеріалами справи, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що його розрахунок є обґрунтованим, відображає цілісну вартість наданих йому житлово-комунальних послуг, а розрахунок позивача, який суд поклав в основу судового рішення є завищеним, містить вартість послуг, які йому не надавались, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (стаття 4 цього Закону).

За статтею 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно зі статтею 14 вказаного Закону залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення затверджені Постановою № 869.

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.

Статтею 66 Житлового Кодексу Української РСР установлено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Відповідно до вимог цієї статті калькуляційною одиницею є 1 кв.м загальної площі.

Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.

Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

З дослідженого судом розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 579 від 10 квітня 2012 року вбачається, що для власників квартир в будинку АДРЕСА_1 встановлено тариф 3,92 грн. за 1 кв.м. загальної площі квартири. Загальна плаща квартири АДРЕСА_1, власником якої є відповідач, становить 109,0 кв.м., а тому щомісячно відповідачем підлягала сплаті сума за обслуговування будинку та прибудинкової території у розмірі- 427,28 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за період з липня 2014 року по травень 2017 року вбачається, що відповідачу нарахування заборгованості здійснювалась з урахуванням тарифу 3,92 грн. і щомісячна плата за обслуговування нараховувалась у розмірі - 427,28 грн., а тому такі розрахунки позивача є вірними та обгрунтованими.

З урахуванням зазначеного безпідставними є і доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд належним чином не дослідив чи відповідає здійснений позивачем розрахунок заборгованості наданим послугам пропорційно загальній площі його квартири.

На спростування правильності розрахунку позивача в частині оплати за опалення, холодне та гаряче водопостачання відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів.

Наданий відповідачем до суду першої інстанції власний розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги містить лише три графи: сплачено, обслуговування, фактично виконано. В графі сплачено за період з липня 2014 року по травень 2017 року зазначено про сплату ним двох платежів- жовтні 2014 року 433,67 грн., в травні 2015 року -600,00 грн. Вказані платежі були враховані судом при ухваленні рішення і на вказані суми було зменшено розмір заборгованості. В графі обслуговування відповідач зазначає таку ж суму щомісячної плати за обслуговування будинку та прибудинкової території , як і позивач - 427,28 грн В третій графі свого розрахунку відповідач зазначає вартість фактично виконаних позивачем послуг, проте, жодного обгрунтування вказаних платежів його розрахунок не містить, а тому не може бути покладений судом в основу судового рішення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року змінити в частині правового обґрунтування.

Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання суду на договірні відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія» і ОСОБА_2, та застосування статтей 629, 901 ЦК України.

В решті рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 травня 2018 року

Головуючий: Судді: