Постанова № 74044779, 15.05.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Суми

Справа №591/6770/17

Номер провадження 22-ц/788/739/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

у присутності представника позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Бурди Б.В. у приміщенні Зарічного районного суду м. Суми, повне судове рішення складене 19.02.2018 року

у цивільній справі позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення сум заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У листопаді 2017 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до ОСОБА_3 з позовом, у якому зазначалося, що відповідно до укладеного між сторонами договору № б/н від 16 травня 2014 року відповідач отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за ним станом на 31 серпня 2017 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 611 грн 58 коп., яку позивач і просив стягнути з нього в судовому порядку.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2018 року на часткове задоволення позову постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» 495 грн 13 коп. заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № б/н від 16 травня 2014 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ «КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пенею, штрафом (фіксована частина) та штрафом (процентна складова) скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на ту обставину, що відповідач власним підписом в анкеті-заяві підтвердив свою згоду, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, а отже і розмір заборгованості за кредитним договором має обраховуватися відповідно до умов передбачених даними нормативними актами.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Відовідач ОСОБА_3 у письмовій формі відзив на апеляційну скаргу не подав.

Колегія суддів заслухавши суддю – доповідача, думку представника позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що 16 травня 2014 року між сторонами укладено кредитний договір № б/н, шляхом оформлення й підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 500 грн на платіжну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» під 30 % річних (а. с. 7).

Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчив, що він був ознайомлений і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані заявнику для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як вбачається з анкети-заяви, заявника було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Заявник зобов’язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

З витягу з програмного комплексу, наданого представником позивача у суді апеляційної інстанції вбачається, що відповідачем дійсно було отримано платіжну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» зі строком дії до останнього дня лютого місяця 2018 року (а. с. 102, 103).

Інших умов договору сторони не підписували.

На підтвердження позовних вимог позивачем наданий розрахунок, згідно з яким загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 31 серпня 2017 року складає 20 611 грн 58 коп., з яких: 495 грн 13 коп. - заборгованість за кредитом; 15 158 грн 76 коп. – по відсотках за користування кредитом; 3500 грн. за пенею; 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 957 грн 69 коп. штрафу (процентна складова) (а. с. 6).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне виконання позичальником грошових зобов’язань за кредитним договором, а тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 495 грн. 13 коп.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір від 16 травня 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений і останній має обов’язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування коштами, проте, враховуючи, що умовами укладеного договору розмір процентів за користування кредитом, пеня та штраф не передбачені, а розрахунок процентів за обліковою ставкою Національного банку України позивач суду не надав, тому суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом та про стягнення неустойки.

З такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

У силу частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов’язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт використання ОСОБА_3 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору, в якому відображений рух коштів, а саме: використання кредитних коштів позичальником.

Як зазначалось вище, ОСОБА_3, підписавши 16 травня 2014 року анкету-заяву, приєднався до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також погодився на запропоновані банком умови використання кредитних коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги в частині права банку на стягнення процентів за користування кредитом, оскільки Умови і Правила надання банківських послуг в Приватбанку, які подані останнім разом з позовом, не підписані відповідачем.

При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 16 травня 2014 року по 31 серпня 2017 року, з якого вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, а отже погоджувався з встановленою банком на момент підписання позичальником анкети–заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні 30% річних.

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК).

Так, відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення йому коштів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що підписавши 16 травня 2014 року Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, останній погодився із запропонованими банком умовами використання кредитних коштів, тобто, зі сплатою 30 % річних за користування кредитом і при цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитними коштами і в порядку передбаченому законом не оспорив даний договір, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами на рівні 30% річних.

В той же час вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за процентами, обрахованими із процентної ставки 34,8%, 43,2 % є безпідставними, оскільки позивач не довів факт укладення договору саме на цих умовах.

При цьому колегія суддів виходить з того, що ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною 3 цієї ж статті ЦК України у тій же редакції було передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Правила застосування банком змінюваної процентної ставки відповідно до ч. 4 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) позивачем не дотримані, а саме: позичальник письмово не повідомлявся не пізніш, як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовувалась нова процентна ставка; у кредитному договорі, зокрема, в анкеті-заяві не було встановлено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Доводи апеляційної скарги про те, що Умовами і правилами надання банківських послуг передбачено право ПриватБанку в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки і позивач надсилав відповідачу відповідне SMS-повідомлення, суд апеляційної інстанції відхиляє з тих підстав, що частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України визначено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

В той же час, в порядку передбаченому Правилами надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1155 позичальник письмово не пізніше як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка, не був належним чином повідомлений про її зміну, а тому колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 мав обов’язок перед банком сплачувати не більше, ніж 30 % річних за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги в частині стягнення з нього 15158 грн.76 коп. заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, розрахунок стосовно якої зроблений позивачем з урахуванням безпідставно збільшеної процентної ставки, підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в цій частині – скасуванню.

Розмір відсотків за користування кредитом, який у даному випадку підлягає стягненню з моменту початку користування кредитними коштами, тобто з 16 травня 2014 року по 31 серпня 2017 року, як заявлено у позові, становить 457 грн.09 коп.

Іншого розрахунку розміру заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, виходячи з умов укладеного договору сторони не надали.

При вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми пені та штрафу колегія суддів керується правовою позицією викладеною Верховним Судом України у постанові № 6-2003 цс 15 від 21 жовтня 2015 року якою визначено, що цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

З Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», які діяли на час укладення правочину між сторонами та з якими погодився позичальник, підписуючи Анкету-заяву, а отже які є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що пеня нараховується за несвоєчасне погашення кредиту та /або процентів, а штраф - за порушення строків платежів за будь-яким з грошових зобов’язань. Таким чином, позивачем за одне й те саме порушення одночасно застосовується штраф і пеня, що є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, а отже заборонено законом.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу , пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік, але оскільки відповідач не звертався до місцевого суду із заявою про застосування позовної давності при розгляді позовних вимог позивача, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за пенею за увесь період несвоєчасного погашення кредиту у сумі 3500 грн.00 коп.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відповідно змінює розподіл судових витрат.

Крім того, суд відповідно до вимог передбачених ч.ч.1, 6 ст.141 , п.»в» ч.4 ст.382 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У зв’язку із цим підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 345 грн. 60 коп. в рахунок компенсації сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 400 грн. 00 коп. в рахунок компенсації судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2018 року у даній справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування кредитом та пені скасувати ухвалити нове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: 40030, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серія МВ номер 215586 виданий Зарічним ВМ СМВ УМВС України в Сумській області) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» (буд. 1Д, вул. М.Грушевського, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) 457 грн. 09 коп. відсотків за користування кредитними коштами та пеню в сумі 3500 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: 40030, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серія МВ номер 215586 виданий Зарічним ВМ СМВ УМВС України в Сумській області) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (буд. 1Д, вул. М.Грушевського, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) 345 грн. 60 коп. в рахунок компенсації сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 400 грн. 00 коп. в рахунок компенсації судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Т. А. Левченко

ОСОБА_4