Постанова № 73997501, 08.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2018 р. Справа № 907/20/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл”, м. Мукачево, вих. № 27 від 04.10.2017 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 р. (час проголошення об 10 год. 28 хв., м.Ужгород, суддя Ушак І.Г., повний текст рішення складено 03.10.2017 року)

у справі № 907/20/16

за позовом: публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль”, м. Київ

до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл”, м. Мукачево,

до відповідача 2: публічного акціонерного товариства „Закарпатнафтопродукт - Мукачево”, м. Мукачево

про: стягнення солідарно з відповідачів суми 130704712,64 грн., в т. ч. 78500000,00 грн. – заборгованість за кредитом, 30409785,55 грн. – заборгованість за процентами, 21794927,09 грн. – пеня (в т.ч. 17033736,05 грн. – пеня за тілом кредиту, 4761191,04 грн. – пеня за процентами) з урахуванням збільшення позовних вимог,

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3-представник на підставі довіреності № 228/16 від 20.04.2016 року;

від відповідача 1: ОСОБА_4- адвокат;

від відповідача 2: ОСОБА_5-адвокат, уповноважений представляти інтереси сторони згідно довіреності № б/н від 01.12.2018 року;

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 р. у справі № 907/20/16 позов публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль”, до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл”, публічного акціонерного товариства „Закарпатнафтопродукт - Мукачево”, про стягнення солідарно з відповідачів суми 130704712,64 грн., в т. ч. 78500000,00 грн. – заборгованість за кредитом, 30409785,55 грн. – заборгованість за процентами, 21794927,09 грн. – пеня (в т.ч. 17033736,05 грн. – пеня за тілом кредиту, 4761191,04 грн. – пеня за процентами) з урахуванням збільшення позовних вимог,- задоволено повністю.

Вищенаведене рішення суду від 27.09.2017 року мотивоване тим, що позивач належним чином виконав прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором, а відповідачі-1, 2 порушили договірні зобов'язання, у зв'язку із чим у позивача (кредитора) виникло право вимоги до них відповідно як до позичальника та поручителя. Заявлені у межах даної справи вимоги суд першої інстанції зазначив обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом. Заперечення проти позову з посиланням на неправомірність нарахування позивачем процентів у період після пред’явлення ним вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, суд першої інстанції визнав неспроможним та таким, що не приймається судом, оскільки і за умовами кредитного договору (п. 2.3) проценти нараховуються на залишок основної заборгованості позичальника протягом всього строку її наявності і приписами ст.ст. 1048, 1050 ЦКУ передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, щомісяця до дня повернення позики, і в разі вимоги дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Не прийняв до уваги суд першої інстанції також заперечення поручителя проти позову з посиланням на незаконність договору поруки як укладеного від імені поручителя особою без належного обсягу повноважень, оскільки визнання недійсним зазначеного договору із вказаних підстав було предметом судового розгляду у межах справи № 907/24/16 за участю цих же сторін і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.16 року було відмовлено у задоволенні позову.

В оскарженому рішенні, суд першої інстанції не прийняв до уваги також заперечення поручителя з посиланням на відсутність у нього можливості контролювати господарську діяльність позичальника, відсутність інформації щодо стану розрахунків останнього з банком за кредитним договором з огляду на договірні зобов’язання поручителя перед кредитором передбачені п. 2.6 договору поруки, згідно яких поручитель зобов’язався самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання позичальником забезпечених зобов’язань перед кредитором.

Оцінивши надані сторонами докази в сукупності, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку, що позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню – з відповідачів належить стягнути солідарно заборгованість на загальну суму 130704712,64 грн., яка включає заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за нарахованими процентами пеню за тілом кредиту, пеню за процентами.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач 1- товариство з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл”, -подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017 року у справі № 909/20/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю..

Підставами для скасування оскаржуваного рішення апелянт вважає те, що судом першої інстанції неправомірно розрахований строк застосування санкцій на тіло кредиту, адже у відповідності до п. 14.5 Кредитного Договору від 07.05.2015р. повідомлення та інша кореспонденція між Сторонами за Договором здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів на всі адреси, вказані в Договорі, та/або вручення відповідних документів під особистий підпис уповноваженого представника іншої Сторони, або іншим способом, який дозволяє достовірно встановити дату та зміст відправленого або врученого повідомлення. Проте, направлення рекомендованого листа в жодному випадку не є беззаперечним доказом направлення листа саме із певним змістом і однозначно не підтверджує точну дату відправлення листа. Так, згідно абз. 6 З Позову Позивач вказує на те, що вимогу направлено на адресу Відповідача 1 - 06.10.15р., хоча вона була отримана останнім 26.10.2015р..

Згідно ст. 10 Договору застосування обставин Дефолту є правом Позивача, а не його обов’язком, при чому вказане право може бути реалізоване в декілька способів. Тому вимога щодо погашення заборгованості у 30-деннин строк є нікчемною через те, що у Боржника відсутня можливість достеменно встановити строк у який має бути виконане повністю поверненню всього кредиту. Таким чином, і розрахунок банку щодо повернення усього тіла кредиту з 06.11.2015 року є необгрунтованим. Всупереч умовам договору нараховуються відсотки за кредитом після закінчення кредитних відносин. Ч. 1 ст. 1049 ЦК України, передбачає, що Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику - кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У відповідності до п. 1.2. ст. 1 Договору Кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником - « 31» грудня 2015р. (останній день Строку Кредиту). Таким чином, кредитні правовідносини з відповідним нарахуванням відсотків є закінченими для сторін з 31.12.2015р.

Посилається апелянт також на помилковість розрахунків та безпідставне не призначення судом першої інстанції лінгвістичної експертизи для тлумачення понять обставин дефолту.

Зазначив апелянт також, що на дату її подання повного тексту рішення він ще не отримав, а тому може доповнити апеляційну скаргу у майбутньому. Однак, доповнень до апеляційної скарги не надходило.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2017 року справу № 907/20/16 розприділено головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме: суддям Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2017р., прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл”, м. Мукачево, вих. № 27 від 04.10.2017 року до провадження, розгляд справи призначено на 07.11.2017 року.

Ухвалою суду від 07.11.2017 року, клопотання публічного акціонерного товариства „Закарпатнафтопродукт - Мукачево”, вих. №245 від 24.10.17р. про зупинення провадження у справі № 907/20/16 –задоволено, провадження у справі № 907/20/16 зупинено до закінчення провадження у справі № 907/759/17.

Постановою Верховного суду від 20.03.2018 року, касаційну скаргу публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль” задоволено, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 року у справі № 907/20/16 скасовано, дану справу передано для продовження розгляду.

15.12.2017 р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 р. №2147-VIII.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки провадження у справі № 907/20/16 було порушено до набрання чинності поточною редакцією Кодексу, відтак, за змістом вищенаведеного припису її належить розглядати саме за правилами нової редакції Кодексу.

Ухвалою суду від 05.04.2018 року поновлено провадження у справі № 907/20/16, розгляд справи призначено до розгляду на 24.04.2018 року.

24.04.2018 року на адресу суду поступило клопотання публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль” про зупинення провадження у даній справі. (вих. № 140/5/5/214 від 24.04.2018 року). Дане клопотання заявник обгрунтовує наступним:

в період зупинення провадження у даній справі, господарським судом Закарпатської області прийнято рішення від 06.12.2017 року у справі № 907/759/17, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства „Закарпатнафтопродукт” (надалі-поручитель) задоволено повністю, визнано недійсним договір поруки № 12/01-03-3/100-Р від 07.05.2015 року, укладений між банком та поручителем в забезпечення виконання зобов’язань товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл” за кредитним договором № 010/01-03-3/084-С від 07.05.2015 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 року у справі № 907/759/17 рішення господарського суду Закарпатської області від 06.12.2017 року у справі № 907/759/17 залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство „ОСОБА_2 Аваль” не погоджується із вказаними рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.12.2017 року та Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 року у справі № 907/759/17, у зв’язку із чим подало касаційну скаргу на вищенаведені процесуальні документи.

Беручи до уваги вищенаведені обставини, з метою забезпечення належного захисту прав та законних інтересів Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль”, недопущення безпідставної відмови у стягненні з поручителя заборгованості за кредитним договором, заявник клопотання просить зупинити провадження у справі № 907/20/16 до завершення касаційного перегляду справи № 907/759/17 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль” на рішення господарського суду Закарпатської області від 06.12.2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 року у справі № 907/759/17. Ухвалою суду від 24.04.2018 року розгляд справи № 907/20/16 відкдався на 08.05.2018 року з мотивів, наведених у ній.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В ході судового засідання представнику учасника справи права і обов”язки, передбачені ст.42 ГПК України роз”яснені.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 08.05.2018 року представник апелянта з’явився, подану апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача 2 в судове засідання з’явився, надав усні пояснення по суті спору, а також підтримав апеляційну скаргу подану відповідачем 1.

В судове засідання 08.05.2018 року представник позивача з’явився, проти апеляційної скарги заперечив, а також підтримав подане ним вищенаведене клопотання про зупинення провадження у даній справі. (вих. № 140/5/5/214 від 24.04.2018 року).

Розглянувши клопотання подане публічним акціонерним товариством „ОСОБА_2 Аваль” про зупинення провадження у даній справі. (вих. № 140/5/5/214 від 24.04.2018 року), колегія суддів зазначає насткпне:

згідно ст.228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об’єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

За змістом названої норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Враховуючи наведене, у зв’язку з безпідставністю та необґрунтованістю вищенаведеного клопотання, колегія суддів порадившись на місці дійшла висновку про відмову у його задоволенні.

Колегія суддів обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, 07.05.15 позивач (банк) та відповідач-1 (позичальник) уклали кредитний договір № 010/01-03-3/084-С, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування 80000000 грн., а позичальник зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, виконати всі обов'язки, що втікають з умов договору, і здійснити повне погашення заборгованості у межах строку кредиту з кінцевим терміном погашення його - 31.12.2015р..

Умовами договору (п. 2.1) визначена плата за користування кредитом у розмірі 25% річних (з урахуванням додаткової угоди № 010/01-03-3/084-С/2 укладеної сторонами 19.06.2015р.). Сторони узгодили, що нарахування процентів за кредитом здійснюється щомісячно, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році; проценти нараховуються на залишок основної заборгованості позичальника протягом всього строку її наявності, враховуючи день виникнення основної заборгованості та не враховуючи день повного її погашення (п. 2.3).

Виконання зобов’язань за кредитним договором згідно умов договору (ст. 4, п.4.1, 4.1.10) забезпечено, в тому числі, порукою відповідно до договору поруки, що укладається кредитором та поручителем – ПАТ “Закарпатнафтопродукт-Мукачево”. Погашення основної заборгованості позичальник зобов’язався здійснювати відповідно до графіка, що є додатком № 1 до кредитного договору.

Статтею 10 договору сторони узгодили обставини дефолту. Так, п.10.1 договору передбачено, що у разі настання обставин дефолту, кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод/договорів про зміни вжити один або декілька таких заходів: відмовитися від надання кредиту; встановити розмір ліміту кредитування в розмірі фактичної основної заборгованості; скасувати ліміт кредитування; вимагати дострокового повного/часткового погашення заборгованості; вимагати надання забезпечення (додаткового забезпечення) виконання зобов’язань за договором (підп. 10.1.1-10.1.5).

Згідно п. 10.2 договору кредитор вправі скористатися правами, зазначеними в п. 10.1 договору та пред’явити позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин дефолту, зокрема, в таких випадках: порушення позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов’язань за договором (підп.10.2.1).

Крім того, сторони у визначенні термінів, наведеному у договорі зазначили, що дефолт – це обставини невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань (обов’язків) за договором, обставини, які свідчать про те, що зобов’язання позичальника за договором не будуть виконані, а також інші обставини, визначені статтею 10 договору як обставини дефолту.

У разі, якщо кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у підп. 10.1.1-10.1.4, він, згідно п. 10.3, повідомляє про це позичальника шляхом направлення письмового повідомлення; у цьому разі зобов’язання кредитора щодо надання кредиту є припиненими, а ліміт кредитування скасованим або встановленим у розмірі фактичної основної заборгованості з дати прийняття кредитором відповідного рішення. Позичальник зобов’язаний виконати вимогу, зазначену в повідомленні, здійснити погашення заборгованості негайно, але не пізніше 30 календарного дня з дати направлення кредитором повідомлення, якщо в останньому не зазначений менший строк. У разі невиконання позичальником вимоги, кредитор вправі пред’явити, зокрема, вимогу поручителям.

Умовами договору (ст.13) передбачена відповідальність сторін, зокрема, позичальника шляхом сплати за кожен календарний день прострочення виконання будь-яких грошових зобов’язань за договором – пені, у відсотках річних від суми простроченого платежу, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

07.05.2015р. банк як кредитор та ПАТ “Закарпатнафтопродукт-Мукачево” як поручитель уклали договір поруки № 12/01 -03-3/100-Р, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником – ТОВ “Оптсервісойл” - за виконання забезпечених зобов'язань (забезпечені зобов’язання за визначенням термінів наведеним у договорі поруки – це всі та окремі зобов’язання позичальника перед кредитором, що випливають з умов кредитного договору, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати комісій, пені, штрафів тощо), в тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору, за умовами якого позичальник зобов’язаний: повернути кредит в розмірі 80000000 грн.; сплатити проценти за користування кредитом (у розмірі 25 % річних з урахуванням додаткової угоди до договору поруки від 19.06.15); сплатити комісії в розмірах, передбачених кредитним договором; сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором (ст. 1 договору поруки).

Умовами договору поруки сторони визначили порядок виконання зобов’язань поручителя (ст. 2), згідно яких у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов’язань в порядку та строки встановлені кредитним договором, поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники і кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними забезпеченими зобов’язаннями (п. 2.1). Поручитель зобов’язується здійснити виконання порушених забезпечених зобов’язань протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги кредитора та в обсязі зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов’язань в розмірі зазначеному у вимозі (п. 2.2). Виконання поручителем забезпечених зобов’язань здійснюється шляхом переказу грошових коштів на зазначені у вимозі рахунки кредитора (п.2.5). За умовами договору поручитель зобов’язується самостійно контролювати дотримання та своєчасне виконання позичальником забезпечених зобов’язань перед кредитором (п. 2.6).

Як вбачається з матеріалів справи, зазначений договір поруки був визнаний недійсним рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.12.2017 р. у справі № 907/759/17, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2018 р.. Про дану обставину суду першої інстанції не могло бути відомо на дату ухвалення оскаржуваного рішення, однак, вона підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції. Позовні вимоги позивача, що ґрунтуються на недійсному правочині не підлягають задоволенню, оскільки недійсний правочин не породжує правових наслідків окрім тих, які пов’язані із його недійсністю.

Судом також було встановлено, що банк виконав взяті на себе зобов’язання за кредитним договором та надав кредитні кошти відповідачеві-1 у повному обсязі – в сумі 80000000 грн., що підтверджується меморіальним ордером від 18.05.15 року.

Водночас, відповідач-1 в порушення умов кредитного договору не здійснював погашення кредиту згідно графіку та не сплачував проценти за користування кредитними коштами, у зв’язку з чим станом на 01.10.15 його заборгованість перед банком склала 85526621,85 грн., з яких заборгованість за кредитом – 78500000 грн., заборгованість за процентами – 6440931,51 грн., нарахованою пенею – 585690,34 грн.. Сторони, у т.ч. скаржник, зазначені обставини не заперечували.

06.10.15 року банк надіслав відповідачеві-1 рекомендованим листом з описом вкладення вимогу (вих. № 140-5-1-00/8-4110) про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором на зазначену суму на протязі 30 календарних днів з дати направлення вимоги, що відповідає умовам передбаченим статтею 10 кредитного договору. Дана вимога відповідачем-1 одержана та не виконана.

06.11.15 року банк надіслав відповідачеві-2 як поручителю також рекомендованим листом з описом вкладення вимогу (вих. № 140-5-1-00/8-4865) про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором на зазначену суму протягом 10 банківських днів з дати отримання вимоги, що відповідає умовам передбаченим статтею 10 кредитного договору та договору поруки. Дана вимога відповідачем-2 одержана та не виконана. Факт отримання зазначених повідомлень сторонами, у т.ч. скаржником, не заперечувалась, як і факт порушення відповідачем – 1 умов договору та наявність зазначеної заборгованості.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що за змістом ст.174 ГКУ, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Статтею 526 ЦКУ передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то, відповідно до ст. 530 ЦКУ, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, ст. 1048 ЦКУ передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Наслідки порушення договору позичальником передбачені ст. 1050 ЦКУ, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГКУ суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦКУ встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦКУ, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 6 ст. 231 ГКУ, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГКУ передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо правовідносин поруки, то приписами ст.ст. 553, 554 ЦКУ встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Кредитор у разі солідарного обов’язку боржників має право відповідно до ст. 543 ЦКУ вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Однак, у даному випадку встановлено, що договір поруки є недійсним.

Посилання скаржника на неправомірність нарахування позивачем процентів у період після пред’явлення ним вимоги про дострокове повернення кредитних коштів підставно не було прийнято до уваги судом першої інстанції, оскільки і за умовами кредитного договору (п. 2.3) проценти нараховуються на залишок основної заборгованості позичальника протягом всього строку її наявності і приписами ст.ст. 1048, 1050 ЦКУ передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, щомісяця до дня повернення позики, і в разі вимоги дострокового повернення частини позики, що залишилася. Посилаючись на помилковість розрахунку, скаржник не зазначив, у чому саме ця помилковість полягала, контр розрахунку суду апеляційної інстанції не надавав.

Невжиття позивачем заходів, передбачених п.10 кредитного договору після допущеного відповідачем-1 порушення по сплаті процентів протягом трьох місяців, чим, на думку відповідача-2, спричинено збільшення розміру збитків позивача, не може слугувати підставою заперечення проти позову, оскільки вжиття зазначених заходів за змістом кредитного договору є правом позивача, а не обов’язком.

Суд першої інстанції правомірно не вбачав підстав для призначення лінгвістичної експертизи тлумачення обставин дефолту, визначених договором. Можливість застосування кредитором кількох способів за наявності дефолту, є правом вибору та прерогативою саме кредитора.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.17 р. у справі № 907/20/16 винесено за неповного з’ясування обставин справи, що мають значення для справи, що є підставою згідно ст. 277 ГПК України для його зміни.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.17 р. у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на апелянта в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 275, 277, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл”, м. Мукачево, вих. № 27 від 04.10.2017 року задовольнити частково.

2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2017р. по справі №907/20/16 змінити.

3.Викласти резолютивну частину рішення від 27.09.2017р. по справі №907/20/16 в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл" (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, площа ОСОБА_5АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39002225) на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд 9, код ЄДРПОУ 14305909) заборгованість на загальну суму 130 704 712,64 грн. (сто тридцять мільйонів сімсот чотири тисячі сімсот дванадцять грн. 64 коп.). в тому числі: 78500000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 30409785,55 грн. - заборгованість за нарахованими процентами; 17033736,05 грн. - пеня за тілом кредиту, 4761191,04 грн. - пеня за процентами).

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

5.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Оптсервісойл" (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, площа ОСОБА_5АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39002225) на користь публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» (01011. м. Київ, вул. Лєскова, буд 9, код ЄДРПОУ 14305909) -206 700,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

6.Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

7.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 14 травня 2018 р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.