Ухвала суду № 7395316, 14.12.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2009 року № 22а-19020/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Пліша М.А. та Стародуба О.П.,

при секретарі судового засідання Романишин О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Полонському районі Хмельницької обл. на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.11.2008р. у адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Полонському районі Хмельницької обл. до Відкритого акціонерного товариства «Полонський фарфоровий завод» про стягнення в дохід держави коштів, отриманих без установлених законом підстав і за нікчемним правочином,-

В С Т А Н О В И Л А:

26.09.2008р. позивач Державна податкова інспекція /ДПІ/ у Полонському районі Хмельницької обл. звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданої під час розгляду справи заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача Відкритого акціонерного товариства /ВАТ/ «Полонський фарфоровий завод» в дохід держави грошові кошти в сумі 1829 грн. 32 коп., одержані без установлених законом підстав та отримані за нікчемними угодами, укладеними із Товариством з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Корал» Довбиський фарфоровий завод» (а.с.1-3, 54).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.11.2008р. у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.58-61).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила позивач ДПІ у Полонському районі Хмельницької обл., яка покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким задоволити заявлений позов (а.с.65-68).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що усні угоди, які були укладені між відповідачем та ТзОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод», торкалися надання відповідачем транспортних послуг, при цьому останній у встановленому порядку ліцензії на здійснення такого виду господарської діяльності не отримував. З урахуванням наведеного укладені договори є нікчемними, через що визнання їх недійсними в судовому порядку не вимагається, при цьому отримані кошти за вказаними договорами підлягають стягненню в дохід держави, оскільки отримані без установлених законом підстав.

Окрім цього, судом невірно обчислені строки позовної давності у розглядуваних відносинах, оскільки відповідно до ст.258 Цивільного кодексу /ЦК/ України позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що ДПІ у Полонському районі Хмельницької обл. проведена виїзна планова перевірка ВАТ «Полонський фарфоровий завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. по 31.12.2007р., за результатами якої складено Акт перевірки № 359/231-05502829 від 14.04.2008р. (а.с.4-10).

Наведеним Актом перевірки зафіксовано здійснення відповідачем протягом 01.01.2007р.-31.12.2007р. безліцензійної діяльності, а саме надання 30.04.2007р., 15.06.2007р. та 30.11.2007р. автотранспортних послуг ТзОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод», а 13.11.2007р. транспортних послуг та послуг з погрузки пермагніту і паперу для цього ж замовника; загальна вартість наданих послуг становить 1829 грн. 32 коп.

Зміст позовних вимог ДПІ у Полонському районі Хмельницької обл. полягає у стягненні з відповідача ВАТ «Полонський фарфоровий завод» грошових коштів, одержаних без установлених законом підстав, при цьому підставою для стягнення таких податковим органом вказується п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено під час розгляду справи отримання відповідачем без встановлених законом підстав спірної суми грошових коштів.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачем господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Самі по собі укладені між відповідачем та ТзОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод» усні договори не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства; їх предмет не виключений законом із цивільного обігу.

Зокрема, господарські операції по наданню автотранспортних послуг проведенні відповідачем по бухгалтерському обліку, під час проведеної перевірки не було встановлено порушень норм податкового законодавства, в тому числі щодо формування скоригованого валового доходу за 2007 рік. При цьому, дії відповідача фактично були спрямовані на отримання доходу від проведення операцій з надання вказаних послуг, що стверджується первинними документами підприємства (а.с.11-13, 30-37).

Разом з тим, відповідно до вимог п.33 ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Факт відсутності такої ліцензії підтверджується листом Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Хмельницькій обл. № 1044 від 25.07.2008р. (а.с.51), а також не оспорюється відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України п равочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Із змісту ст.ст.207, 208 Господарського кодексу /ГК/ України слідує, що правочин, який вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, усні договори на перевезення вантажів, укладені між відповідачем та ТзОВ «Корал» Довбиський фарфоровий завод» з підстав відсутності спеціального дозволу (ліцензії) не відносяться до нікчемних, такі можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.

Сторони договору та податковий орган не зверталися в установленому порядку з позовом про визнання вищевказаних угод недійсними з причин відсутності ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності; позивачем під час розгляду справи не доведена нікчемність укладених угод та умисел сторін, який суперечить інтересам держави і суспільства, а відтак моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок.

Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Додатково колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що необхідними умовами для визнання угоди нікчемною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судом першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення господарських зобовязань відповідач діяв з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

В частині покликань апелянта на неправильне визначення строків застосування адміністративно-господарських санкцій колегія суддів виходить з того, що згідно приписів ч.1 ст.208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.

Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України, а саме не пізніше як через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що податковим органом не доведено нікчемності укладених договорів, а тому підстави для задоволення позову є відсутніми.

Окрім цього, згідно із ст.20 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Стаття 22 цього Закону передбачає, що до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України. Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Згідно з п.1 ст.8 і п.3 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» контроль за наявністю ліцензії здійснюють у тому числі й податкові органи.

Відповідно до п.11 ст.10 цього Закону однією із функцій податкових органів є подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Між тим, чинне законодавство не передбачає як вид відповідальності стягнення за позовом контролюючого органу в дохід держави коштів, отриманих за цивільно-правовими договорами, у звязку із здійсненням підприємством безліцензійної діяльності.

Також колегія суддів відхиляє покликання апелянта на положення п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» як на правову підставу предявлення позову, оскільки вказана норма лише передбачає функції податкового органу і не визначає випадків його звернення до суду з позовами про стягнення коштів, одержаних без установлених законом підстав.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає заявлений позов безпідставним, а тому такий задоволенню не підлягає з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Полонському районі Хмельницької обл. на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.11.2008р. у адміністративній справі № 2а-6825/08/2270 залишити без задоволення, а вказану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.А.Пліш

О.П.Стародуб