Постанова № 73934492, 10.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1882/18 Головуючий у 1-й інстанції: Марко Я.Р.

Є.У.№ 336/5075/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, інтереси яких представляє адвокат ОСОБА_7, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, в якому просили усунути їм перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення. В обґрунтування позову зазначали, що спірна нерухомість на праві спільної часткової власності належить позивачам і третій особі ОСОБА_6, який без їх згоди вселив в квартиру відповідачку ОСОБА_5 Остання систематично порушує громадський порядок, вчиняє сварки і бійки, в добровільному порядку відмовляється звільнити спірне житло, в якому проживає без достатньої правової підстави. Посилаючись на вказані обставини, просили про задоволення позову.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, інтереси яких представляє адвокат ОСОБА_7, заначають, що суд першої інстанції допустився порушень норм матеріального права. Звертають увагу суду на те, що порядок клористу3вання квартирою між співвласниками не визначався, вони як співвласники спірної квартири своєї згоди на вселення відповідачки не надавали, остання постійно влаштовує в квартирі сварки і бійки, участі в утриманні житла не несе. Просили рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідачка ОСОБА_5 в засідання апеляційного суду не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення їй судової повістки 18.04.2018 р. Апеляційний суд визнав причини неявки відповідача у судове засідання неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, заперечення ОСОБА_6, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_5 є членом сім'ї співвласника спірної квартири, а тому не може бути виселена на вимогу інших співвласників, які своєї згоди на її вселення хоч і не надавали, проте не заперечували проти її проживання разом з третьою особою.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на таке.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з вимогами статей 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За правилами статті 150 ЖК України власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Аналогічні вимоги містить стаття 383 ЦК України.

За роз'ясненнями, викладеними у п.п.33,34,39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосування положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з такого.

Відповідно до положень статей 391,396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення його прав і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Судом встановлено, що предметом спору є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, співвласниками якої в рівних частках є позивачі і третя особа ОСОБА_6

Фактичний порядок користування квартирою між співвласниками не визначався, частки в натурі нікому із співвласників не виділялися.

Судом також встановлено, що третя особа ОСОБА_6 у 2015 році вселив у спірну квартиру ОСОБА_5, шлюб з якою зареєстрував у жовтні 2017 року, коли справа вже перебувала в провадженні суду першої інстанції, без згоди співвласників.

З моменту вселення ОСОБА_5 в спірну квартиру між нею і співвласницею квартири ОСОБА_3 неодноразово виникали сварки і бійки, з приводу яких ОСОБА_3 зверталася до правоохоронних органів, що підтверджується відповідними письмовими доказами.

Зареєстрованим постійним місцем проживання ОСОБА_5 є будинок АДРЕСА_3

В суді апеляційної інстанції третя особа ОСОБА_6 не заперечував, що його мати ОСОБА_3 і сестра ОСОБА_4 своєї згоди на вселення ОСОБА_5 в спірну квартиру не надавали, порядок користування житлом між співвласниками не визначався, ні він, ні його дружина витрат з утримання квартири не несуть, комунальні послуги не сплачують.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Зважаючи на те, що позивачі як співвласники спірної квартири своєї згоди на вселення відповідачки не надавали, остання зберігає за собою право користування іншим житловим приміщенням, порядок користування квартирою між співвласниками не визначався, частка ОСОБА_6 в натурі не виділялася, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 набула право користування спірною квартирою як член сім'ї співвласника житла у передбаче6еногму законом порядку і її право підлягає судовому захисту не відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції на підставі ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про виселення ОСОБА_5 із спірного житлового приміщення.

На підставі ст. 141 ЦПК України зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені останньою судові витрати зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанцій на загальну суму 1 600 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, інтереси яких представляє адвокат ОСОБА_7, задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2018 року по цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.

Виселити ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1

Стягнути зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1600 грн. (одну тисячу шістсот гривень) компенсації судових витрат зі сплати судового збору у суді першої і апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 11 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: