Постанова № 73930057, 03.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/3437/16-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/1273/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 46 03.05.2018

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Олійника В.І., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про визнання права власності на частину земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки НОМЕР_2 від 30.12.2011 року. Загальна площа вказаної земельної ділянки складає 0,1249 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Державним актом на право власності на земельну ділянку визначені межі даної ділянки. Виходячи із опису меж, від точки «А» до точки «Б» належна їй земельна ділянка межує із землями, що належать ОСОБА_3. Під час встановлення зовнішніх межових знаків між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли непорозуміння щодо розмежування земельних ділянок. Відповідач не погодився на пропозицію позивача перенести паркан згідно з межами, визначеними у державному акті про право власності на земельну ділянку, а навпаки став проводити ремонт паркану та відновлення його відсутніх частин, які знаходяться на території земельної ділянки позивача. Вказана обставина призвела до порушення її права власності на земельну ділянку та неможливості в повній мірі користуватися нею. Відповідач ігнорує всі спроби вирішити ситуацію мирним шляхом.

Позивач звернулася до ТОВ «ЗЕМПРИВАТ» для розробки збірного кадастрового плану земельних ділянок з метою фіксації порушених меж між її земельною ділянкою та ділянкою відповідача. Виконуючи додаткове обстеження, вона понесла додаткові матеріальні витрати у сумі 1500,00 грн. Обстеження ТОВ «ЗЕМПРИВАТ» підтвердили, що фактичні межі земельної ділянки, що належить позивачу, не співпадають із межами, визначеними відповідно до державного акту, а саме: згідно з державним актом загальна площа земельної ділянки складає 0,1249 га, а згідно з кадастровою зйомкою земельної ділянки по факту дана площа визначена у розмірі 0,1141 га. Окрім того, на земельній ділянці, що належить позивачу, розташована споруда туалету відповідача.

На підставі вказаної інформації ОСОБА_2 звернулась до Білогородської сільської ради із запитом щодо створення відповідної комісії для проведення перевірки порушення встановленої межі та здійснення дій щодо вирішення спору. 27.08.2014 року землевпорядником був складений акт, згідно якого було зазначено, що фактично землекористування суміжників не відповідає єдиній системі координат. При цьому при складанні вказаного акту жодної комісії не було створено, її не було запрошено, жодних дій для врегулювання спору не було здійснено, у зв'язку із чим вона вимушена була звернутись до суду для захисту своїх прав.

У зв'язку з наведеним позивач просила суд зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні її земельною ділянкою шляхом знесення паркану та споруди туалету, що знаходиться на належній їй земельній ділянці, стягнути із ОСОБА_3 на її користь витрати на розробку збірного кадастрового плану земельних ділянок, виконаного ТОВ «ЗЕМПРИВАТ», у розмірі 1500,00 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2 923,20 гривень, судові витрати в розмірі 1102,40 грн.

У березні 2017 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами про визнання права на частину земельної ділянки. Вимоги мотивував тим, що державний акт на право приватної власності було виготовлено позивачу 24 травня 2012 року, в той час як межі земельної ділянки, належної відповідачеві, визначені абрисом ділянки ще з 27.09.1993 року. На момент формування земельної ділянки ОСОБА_2 в 2012 році його земельна ділянка вже перебувала у володінні, користуванні і розпорядженні відповідача. Вважав, що частина земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_2, у його користуванні чи у користуванні його правопопередників не перебувала. Оскільки їй у 2012 році було видано державний акт на земельну ділянку, частина якої належить відповідачу, а відповідач згоди на вилучення у нього цієї частини ділянки не надавав, то зазначений державний акт виданий всупереч закону і підлягає визнанню недійсним.

У зв'язку з викладеним ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право на оспорювану частину його земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3, визнати недійсним державний акт на право приватної власності, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Частково не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині незадоволених її позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення - залишити без змін. Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано доводи її позовної заяви. За таких умов вважає, що судове рішення підлягає скасуванню, її позов - задоволенню.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити. Обґрунтував скаргу тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам у справі, правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 відсутні, його позов підлягає задоволенню в повному обсязі. За таких умов вважає, що судове рішення підлягає скасуванню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що обидві апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з огляду на наспутне:

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В той же час наведеним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що обидва позивачі пропустили строк звернення до суду, на підставі чого їх позовні вимоги не підлягають до задоволення.

З наведеною позицією суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

По-перше, порушення їх прав, на яких наполягали позивачі, за своєю суттю (у разі доведення їх наявності) відносяться до категорії триваючих порушень прав та інтересів особи, відтак строк позовної давності до таких вимог застосований бути не може.

По-друге, відмова у задоволенні позову на підставі пропуску позивачем строку звернення до суду можлива лише за умови обґрунтованості позовних вимог, які були оцінені судом та визнані доведеними. В іншому випадку відмова у задоволенні позову має ґрунтуватися саме на підставі недоведеності позовних вимог а не пропуску строку (п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»).

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного не може погодитися з позицією суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні обох позовів у зв'язку з пропуском строку позовної давності. В той же час як первісний, так і зустрічний позов не підлягає до задоволення, однак з інших ніж це зазначив суд першої інстанції, підстав.

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Свої позовні вимоги позивач ґрунтувала на твердженні про те, що відповідачем були порушені межі її земельної ділянки та встановлено паркан та будівлю туалету на її землі. При цьому належних та допустимих доказів з цього приводу до суду представлено не було. В ході розгляду позивач надала докази того, що площа належної їй по факту ділянки є меншою від тої, яка вказана у її державному акті. В той же час питання, за рахунок чого саме відбулося таке зменшення, яким чином та з якого боку відбулося таке порушення, і, насамперед, в якій мірі (із зазначенням конфігурацій, поворотних точок, відстаней) межі її ділянки були порушені, залишилося недоведеним, оскільки відповідних доказів, які б належним чином давали відповідь на вказані питання, до суду не було представлено.

Ні представлена позивачем схема розташування земельної ділянки позивача, виконана ТОВ «ЗЕМПРИВАТ», ні акт Білгородської сільської ради, ні інші надані до суду документи не відповідають на вказані питання, відтак не можуть доводити обґрунтованість позовних вимог. Окрім того вказані документи, як і технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по вул. Леніна, 133 в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, були виготовлені без співставлення державних актів на право власності на земельні ділянки та інших документів відносно обох спірних ділянок, відтак не можуть в повній мірі доводити наявність чи відсутність порушень меж між ними.

Вищевказані питання є питаннями, що потребують спеціальних знань та могли б бути досліджені шляхом проведення відповідного експертного дослідження. В той же час в ході розгляду справи сторонами не було представлено до суду таких досліджень, як і не ставилося клопотання про призначення експертизи судом. Зазначені обставини, як і порядок представлення до суду доказів та призначення експертизи неодноразово роз'яснювалися сторонам в ході розгляду справи. Також в ході апеляційного перегляду справи судом також з'ясовувалося, чи відомі такі положення процесуального законодавства обом сторонам, на що обидві сторони підтвердили обізнаність з ними та заявили про відсутність наміру надати чи ставити питання про призначення судом відповідного експертного дослідження.

З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 О, відтак відсутність підстав для задоволення її позову.

Залишилися недовденими з точки зору колегії суддів апеляційного суду й вимоги зустрічного позову.

По-перше, вищевикладені висновки суду щодо неналежного підтвердження в ході розгляду справи питання, де саме має проходити межа між спірними земельними ділянками, є актуальними й щодо вимог зустрічного позову, оскільки відповідачем також не були надані належні та допустимі докази з цього приводу. Не маже вважатися таким доказом і представлена відповідачем копія ситуаційної схема,ь розроблена ФОП ОСОБА_4, оскільки з неї не вбачається, з яких даних виходив її автор при її складанні та чи має він відповідну кваліфікацію та передбачені законом повноваження для таких висновків. Окрім того, надана до суду копія жодним чином не була посвідчена, на вимогу апеляційного суду її оригінал представлений не був, відтак вона є «копією невідомого походження» та не може братися до уваги судом.

По-друге, не було надано відповідачем до суду і належних доказів з приводу того, що частина виділеної позивачу землі на час такої передачі вже була передана в користування відповідачу, відтак її оформлення за позивачем є незаконним, хоча саме такими обставинами ОСОБА_3 обґрунтовував свої вимоги. За таких умов такі твердження відповідача також не можуть бути прийняті судом, а позовні вимоги, якими вони обґрунтовуються, не підлягають до задоволення.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Зважаючи на викладене, враховуючи безпідставну відмову судом першої інстанції у задоволенні як первісного так і зустрічного позовів у зв'язку з пропуском сторонами строку звернення до суду, в той час як обґрунтованість позовних вимог обох позовів не була належним чином доведена в ході розгляду справи, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду в частині мотивів його прийняття.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2017 року в частині мотивів його прийняття змінити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: В.І. Олійник

А.С. Сержанюк