Постанова № 73914675, 08.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«08» травня 2018 року

м. Харків

справа № 643/15938/17-ц

провадження № 22ц/790/2368/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Асєєвої В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі - ОСОБА_3, представник відповідача - ОСОБА_4, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Горішний Є.В., Публічне акціонерне товариства «Райффайзен Банк Аваль»

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року в складі судді Букреєвої І.А.,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішного Євгенія Вікторовича, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання неправомірними дії нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, в якому просив визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішного Є.В. щодо реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішного Є.В. від 17 жовтня 2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, що має похідний характер від основного зобов'язання; стягнути з відповідачів судові витрати.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 листопада 2008 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01 грудня 2008 року № 21094863.

Зазначив, що вказана квартира є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ним та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль».

Вказав, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 102411050 від 02 листопада 2017 року, підставою виникнення права власності за ОСОБА_3 є договір іпотеки № 592 від 06 березня 2007 року, договір № 1 від 13 березня 2009 року про внесення змін до договору іпотеки, копія договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 15319 від 27 липня 2017 року, копія договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 15321 від 27 липня 2017 року, копія договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 15420 від 28 липня 2017 року.

Зазначив, що жодної вимоги від ОСОБА_3 з приводу існування перед ним боргу та попередження про те, що у разі їх не усунення протягом 30-ти днів, ОСОБА_3 скористається своїм правом на позасудове звернення стягнення на квартиру він не отримував.

Просив заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, набуття права власності ОСОБА_3, на яку на підставі відступлення права вимоги та іпотечного договору визнається стороною позивача недійсним в рамках даної справи; вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове вселення до спірної квартири АДРЕСА_1, будь-яких осіб до вирішення даної справи по суті.

Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено; заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-якій дії, спрямовані на відчуження спірного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1; заборонено ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове вселення до квартири АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з ухвалою судді ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що вид забезпечення позову не відповідає позовним вимогам; що на теперішній час він є власником спірного майна, однак забороною вселення обмежується його право проживати в спірній квартирі, тобто реалізувати свої правомочності щодо володіння і користування квартирою; що застосування одразу двох заходів забезпечення позову фактично позбавляє його всіх правомочностей власника та підміняє задоволення позовних вимог, що прямо заборонено чинним процесуальним законодавством; що оскаржувана ухвала не вмотивована; що судом не вивчено питання щодо зустрічного забезпечення шляхом внесення заявником застави.

03 травня 2018 року ОСОБА_3 подав заяву про постановлення окремої ухвали щодо судді Букреєвої І.А., посилаючись, на його думку, на порушення норм процесуального права, яку залишено без задоволення на підстві статті 262 ЦПК України, оскільки порушень норм процесуального права при розгляді заяви про забезпечення позову не встановлено.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши виділені матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно задовольнити частково, ухвалу суду - змінити.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обраний в заяві захід забезпечення позову відповідає співмірності позову та засобу забезпечення позову.

Проте, з таким висновком суду повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішного Є.В., Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання неправомірними дії нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, в якому просив визнати неправомірними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішного Є.В. щодо реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Горішного Є.В. від 17 жовтня 2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, що має похідний характер від основного зобов'язання; стягнути з відповідачів судові витрати.

Виділені матеріали справи свідчать про те, що з 01 грудня 2008 року спірна квартира на праві приватної власності належала ОСОБА_1.

Із витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності вбачається, що з 17 жовтня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3

Із змісту позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що спір стосується нерухомого майна, яке вибуло з його власності, на його думку, незаконно і порушено право власності, яке він просив поновити шляхом визнання неправомірними дії нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання незаконними та скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як вбачається з заяви, заявник просив заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірної квартири, в якій проживає він та його сім'я, та вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове вселення до спірної квартири будь-яких осіб до вирішення даної справи по суті.

Враховуючи, що позовні вимоги безпосередньо пов'язані з нерухомим майном, а справу по суті не розглянуто, судова колегія вважає, що забезпечення позову шляхом заборони на відчуження спірного майна, яке застосував суд першої інстанції, є співмірним позовним вимогам.

Виділені матеріали справи свідчать про те, що на теперішній час власником спірної квартири є ОСОБА_3, який набув права власності у 2017 році. ОСОБА_1, це набуття оспорює, оскільки з 2008 року за ним зареєстровано право власності на цю квартиру. Проте, забороняючи ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове вселення до спірної квартири, суд першої інстанції не врахував, що таким заходом забезпечення позову він фактично обмежив право володіння, користування ОСОБА_3 спірним майном.

Аналізуючи наведене, судова колегія вважає, що в цій частині ухвала суду підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_1 в задоволенні заяви в цій частині, оскільки захід забезпечення позову в цій частині не відповідає співмірності позову та заходам забезпечення позову.

Оскільки ухвала суду відповідно до статті 367 ЦПК України переглядається за наявними в ній доказами та перевіряється її законність і обґрунтованість в межах доводів та вимог апеляційної скарги апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - зміні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року - змінити.

Ухвалу судді в частині заборони ОСОБА_3 вичняти будь - які дії, спрямовані на примусове вселення до квартири АДРЕСА_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні заяви в цій частині ОСОБА_1 - відмовити.

В іншій частині ухвалу судді - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді П.В. Кісь

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 10 травня 2018 року.