Постанова № 7387777, 25.12.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2009 р. Справа № 54/165-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В. , Такмаков Ю.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1 (особисто)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків (вх. № 3101 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 28.09.09р. по справі № 54/165-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Берліо-Інтер-Кард", м. Київ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків

про стягнення 18 791,40 грн., -

встановила:

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2009р. по справі № 54/156-09 (суддя Хачатрян В.С.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Берліо-Інтер-Кард" 13679,34 грн. основного боргу, 2767,84 пені, 1994,55 грн. інфляційних втрат, 349,49 грн. - 3% річних, 217,91 грн. державного мита, 312,50 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач даним з рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, зокрема розгляд справи без участі представника відповідача, який не був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, в звязку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

18.12.2009р. відповідач надав доповнення до апеляційної скарги, в яких вважає рішення незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм не тільки процесуального права, а і матеріального права, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи. З цих обставин, відповідач просить рішення у даній справі скасувати.

17.12.2009р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання, в якому останній просить розглянути справу без участі його представника за наявними у справі документами.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, який просив оскаржене рішення скасувати, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивачем та відповідачем у справі за допомогою факсу здійснено обмін копій Договору № 08-64 по обслуговуванню відповідача по електронним карткам Card» від 01.07.2008р. для отримання позивачем від свого імені, за дорученням та за рахунок відповідача, в торгових пунктах нафтопродуктів, інших товарів та наданих послуг для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів відповідача на території України та за межами митної території України.

Згідно з пунктом 1 даного Договору позивач взяв на себе зобовязання надати можливість обслуговування автотранспортних засобів відповідача на території України та за межами митної території України по електронним карткам "Berlio Card" в мережі "Berlio Card", а відповідач зобов'язувався своєчасно оплатити отримані по електронним карткам "Berlio Card" в мережі "Berlio Card" нафтопродукти, інші товари та надані послуги.

Приймаючи оскаржене рішення господарським судом встановлено, що на виконання пункту 2.1. Договору позивач видав відповідачу електронні платіжні картки для забезпечення обслуговування автотранспорту відповідача, про що свідчить акт передачі-приймання обладнання по договору № 08-64 від 01.07.2008 р., який підписаний сторонами.

Крім того, в процесі зясування обставин справи та при розгляду справи по суті, господарський суд визначився, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог акти приймання-передачі робіт від 31.07.2008 р. та 31.08.2008 р., акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ- 0000241 від 31.07.2008 р., № ОУ-0000289 від 31.08.2008 р., є належними доказами отримання відповідачем нафтопродуктів, інших товарів та наданих послуг на загальну суму 13679,34 грн.

Проаналізувавши ці докази, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 13679,34 грн. заборгованості, оскільки відповідач не надав позивачу заперечень на зазначені акти, не представив письмову заяву із зазначенням причин неможливості підписання акту, в звязку з чим послуги позивача вважаються прийнятими відповідачем в повному об'ємі, зазначеному в акті та без яких-небудь зауважень.

Крім того, з урахуванням загальних вимог, що ставляться до виконання зобовязань, а також правових наслідків, що застосовуються до порушників, господарським судом з відповідача на користь позивача стягнуто 2767,84 грн. пені, що нарахована позивачем на підставі вимог чинного законодавства та пункту 6.4. Договору.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, що становить суму у розмірі 349,67 грн. та інфляційні втрати у сумі 1994,55 грн., визнані судом такими, що підтверджуються матеріалами справи та відповідають вищевказаній нормі, у звязку з чим підлягають задоволенню.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Однак оскаржене рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, так як суд при його прийнятті не взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, не узгоджуються з наявними у справі матеріалами та приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття неправомірного рішення.

Згідно з частинами 1,3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, колегія суддів враховує, що вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також зясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

За загальним правилом, господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 2 статті 43 цього ж Кодексу визначено, що ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до пункту 1 Договору № 08-64 від 01.07.2008р. на позивача покладено обовязок надати можливість обслуговування автотранспортних засобів відповідача на території України та за межами митної території України по електронним карткам Card»в мережі Card», а відповідач зобов'язувався своєчасно оплатити отримані по електронним карткам Card»в мережі Card»нафтопродукти, інші товари та надані послуги.

Однак з урахуванням наявних у справі матеріалів колегія суддів визначає, що на виконання умов Договору № 08-64 позивач лише передав відповідачеві платіжні карти o Card»у кількості 3 штук, про що свідчить факсова копія акту здачі-приймання обладнання від 01.07.2008р. (а.с. 20).

В даному випадку, приймаючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог господарський суд, взяв до уваги документи, які базують лише на даних позивача, не врахувавши при цьому обставини, які переконливо вказують на відсутність в матеріалах справи беззаперечних доказів використання відповідачем платіжних карток Card»та отримання ним нафтопродуктів у кількості та вартістю, що заявлена до стягнення у позові.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 22.12.2009р. особисто присутній ФОП ОСОБА_1 категорично наголошував, що всі наявні у справі документи не підтверджують факт отримання ним будь-якої продукції або послуг від позивача, а також факт використання ним електронних карток Card».

Крім того, пунктом 3.1. спірного Договору сторонами передбачена щомісячна сплата відповідачем авансового платежу на рахунок позивача в розмірі, який визначається самостійно. Крім того, цим пунктом Договору передбачені порядок та строки сплати заборгованості після отримання відповідачем щотижневої виписки з рахунку.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, місцевий господарський суд всупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи даний господарський спір по суті, не врахував, що відповідач передбачений Договором авансовий платіж позивачеві не перераховував та не сплачував на рахунок відповідача будь-яку заборгованість згідно щотижневих виписок. Докази належного надсилання відповідачу щотижневих виписок у справі відсутні. Натомість матеріалами справи підтверджується, що 19.06.2009р. позивач надіслав на адресу відповідача одночасно всі наявні у нього виписки з рахунку, акти приймання-передачі робіт за період липень-серпень 2008р. та акт звірки від 16.06.2008р., що є порушенням умов Договору (пункту 3.1.).

На думку колегії суддів, надані позивачем в обґрунтування вимог по стягненню заборгованості акти приймання-передачі робіт від 31.07.2008р. та 31.08.2008р., а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000241 від 31.07.2008р., № ОУ-0000289 від 31.08.2008р. (а.с. 21-24), не є належними та допустимими доказами на підтвердження вимог позивача по справі у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки складені позивачем одноособово, а тому до уваги колегією суддів не приймаються. Окрім цього, дані акти достеменно не підтверджують факт передачі нафтопродуктів відповідачу за спірним Договором.

Пунктом 3.5. спірного Договору сторонами обумовлено, що позивач та відповідач щомісячно проводять звірку взаєморозрахунків з підписанням відповідно акту. За відсутності на протязі 5 (пяти) банківських днів з моменту отримання Акту письмової заяви відповідача з вказанням причин неможливості підписання акту або заперечень по акту, послуги позивача по Договору вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі, вказаному в акті та без будь-яких зауважень.

У матеріалах справи міститься акт звірки, складений позивачем 16 червня 2008 р. (а.с. 36). Вивірене сальдо згідно акту станом на 16.06.2009р. на користь позивача складає 13679,34 грн. Така ж саме сума зазначена у довідках про реалізацію позивачем відповідачу нафтопродуктів за період з 01.07.2008р. по 31.07.2008р. та за період з 01.08.2008р. по 31.08.2008р., які складені набагато пізніше, ніж акт звірки. Таким чином, викладені в даному акті звірки відомості не співпадають з даними, що містяться у довідках стосовно періоду реалізації продукції, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.

Відсутність мотивованих заперечень або зауважень з боку відповідача щодо цього акту після його отримання від позивача у встановлений Договором строк, не може бути підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати вартості нафтопродуктів у обємі, зазначеному в акті, оскільки на суть даного господарського спору не впливає.

Наявні в матеріалах справи довідки про реалізацію позивачем нафтопродуктів відповідачу за період з 01.07.2008р. по 31.07.2008р. та за період з 01.08.2008р. по 31.08.2008р. всього на суму 13679,35 грн. за своєю правовою природою є внутрішніми документами підприємства позивача та складені ТОВ «Берліо-Інтер-Кард»в односторонньому порядку, а тому не можуть вважатись належними доказами на підтвердження позиції позивача про передачу означеної продукції відповідачеві.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надав до матеріалів справи жодних документальних доказів, які б підтверджували надання ним продукції та послуг відповідачеві на заявлену в позові суму. Правові підстави виникнення у відповідача заборгованості в сумі 13679,34 грн. позивачем не аргументовані. З огляду на недоведеність позивачем його вимог до відповідача, а також те, що рішення суду повинно бути законним та справедливим, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області про стягнення вказаної суми боргу, пені та додаткових юридичних обовязків (інфляційних, річних) слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Дійшовши висновку про скасування рішення господарського суду у даній справі, відмову в позові та задоволення доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне покласти судові витрати, повязані із розглядом апеляційної скарги, на позивача.

На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-

постановила:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Харків) задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 28 вересня 2009 року по справі № 54/165-09 скасувати та прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Берліо-Інтер-Кард" (юридична адреса: 02002, м. Київ, вул. Р.Окіпної, 2, оф. 424; фактична адреса: 03680, м. Київ, вул. Окружна, 4 "Б", оф. 203; код ЄДРПОУ 32377766) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса: 61172, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) 94,00 грн. державного мита по апеляційній скарзі.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 24 грудня 2009 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Судді Барбашова С.В.

Такмаков Ю.В.