Постанова № 7387245, 23.12.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2009                                                                                           № 32/460

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Левчук Ю.О. – представник за дов. б/н від 30.03.07;

від відповідача - Лисич Ю.В. – представник за дов. б/н від 08.10.09;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа”

на рішення Господарського суду м.Києва від 21.10.2009

у справі № 32/460 (суддя

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт”

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа”

про                                                   стягнення 39774,75 грн.

Суть рішення та апеляційної скарги

Товариство з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” (далі – позивач) у серпні 2009 звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” (далі – відповідач) про стягнення з відповідача 39774,75 грн., з яких: 32500,00 грн. – основний борг, 6569,06 грн. – пеня, 390,69 грн. – витрати по оплаті державного мита та 315,00 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” 32500,00 грн. основного боргу, 3717 грн. пені, 362,18 грн. державного мита та 214,90 грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” на користь державного бюджету 7,06 грн. державного мита.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не в повному обсязі виконано умови договору від 30.01.2008 №15 щодо оплати виготовленої та переданої йому позивачем продукції.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю (в редакції заяви про уточнення апеляційної скарги від 09.12.2009).

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального права та неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2009 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 23.12.2009.

В судове засідання 23.12.2009 з’явилися представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю з підстав, викладених в заяві про уточнення апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник позивача просив суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема, позивач посилається на те, що позивач довів факт наявності заборгованості і підтвердив вказані обставини належними доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши подані матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно з’ясовано судом першої інстанції, 30.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” (замовник) був укладений договір на виготовлення поліграфічної продукції № 15 (далі – договір).

Згідно із п. 6.1 договору він набирає законної сили з дати його підписання і діє до 31.12.2008.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених даним договором, замовник замовляє, а виконавець зобов’язується виготовити поліграфічну продукцію на папері і в асортименті, кількості, упаковці та за вартістю, вказаними в заявках додатків до даного договору.

Матеріали справи містять копію заявки від 10.09.2008, додаток №6 до договору, відповідно до умов якої відповідач замовив, а позивач зобов’язався виготовити поліграфічну продукцію на папері позивача (1000 екземплярів журналу “Live&Sport”) на загальну суму 17850,00 грн. та копію заявки від 25.09.2008, додаток №7 до договору, відповідно до умов якої відповідач замовив, а позивач зобов’язався виготовити поліграфічну продукцію на папері позивача (2000 екземплярів журналу “Live&Sport”) на загальну суму 24350,00 грн.

Відповідно до п. 1.4 зазначених заявок позивач зобов’язується виготовити продукцію у термін 5 діб з моменту підписання цих додатків.

Згідно із п. 6.3 договору додаток вважається виконаним, після підписання сторонами акту здавання-приймання виготовленої продукції, який стає невід’ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.3 договору сторони узгодили, що відповідач зобов’язується здійснити оплату на розрахунковий рахунок позивача в сумі, яка вказана в додатках шляхом: попередньої оплати в розмірі 50% вартості продукції в строк до 3-х днів з дня підписання додатку; оплати повної вартості протягом 5-ти банківських днів після виготовлення продукції та підписання акту здавання-приймання виготовленої продукції.

Підставою для оплати за договором є рахунок позивача (п. 3.4 договору).

Матеріали справи містять копії рахунку-фактури №ИП-0000749 від 10.09.2008 на суму 17850,00 грн. та рахунку-фактури №ИП-0000808 від 25.09.2008 на суму 24350,00 грн.

Однак матеріали справи не містять доказів повної попередньої оплати відповідачем 50% вартості продукції за даними рахунками, вказані обставини також не спростовані доводами апеляційної скарги.

Згідно із п. 3.5 договору здавання продукції виконавцем та її приймання замовником оформляється актом здавання-приймання продукції, який підписується повноважними представниками сторін в момент передачі виготовленої продукції.

Підписання акту здавання-приймання виготовленої продукції представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з боку замовника до виготовленої продукції (п. 3.6 та п. 6.4 договору).

Матеріали справи містять копії акту від 12.09.2008 здавання-приймання продукції, відповідно до якого позивач виготовив та здав відповідачу продукцію - журнал “Live&Sport” у кількості 1000 штук на суму 17850,00 грн. та акту від 01.10.2008 здавання-приймання продукції, відповідно до якого позивач виготовив та здав відповідачу на підставі наведеного договору продукцію - журнал “Live&Sport” у кількості 2000 штук на суму 24350,00 грн., оригінали яких оглядалися в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи доведено та не спростовано сторонами, що позивач надав відповідачу продукцію за обома вказаними в позовній заяві накладними на загальну суму 42200,00 грн.

Крім іншого, факт поставки позивачем відповідачу підтверджується довіреностями Товариства з обмеженою відповідальністю „Лінар Медіа”, виданими Рудаковій Л.О. на отримання продукції від Товариства з обмеженою відповідальністю „Імідж Принт”, а саме: довіреність серії ЯЛГ № 965811 від 08.10.2009 та довіреність серії ЯЛГ № 965808 від 12.09.2009.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Київський апеляційний господарський суд критично оцінює доводи апелянта щодо того, що акт здавання приймання продукції від 01.10.2008 складений раніше, ніж видаткова накладна № ИП 0000809 від 08.10.2008, а отже підтверджує факт передачі іншої продукції та відзначає, що хоча поставка за цією була позадоговірною, проте сам факт поставки продукції за видатковою накладною № ИП-0000809 від 08.10.2008 підтверджується довіреністю серії ЯЛГ № 965811 від 08.10.2009, а отже заборгованість відповідача перед позивачем за вказаними документами складає 24350,00 грн.

Зобов’язання виникають в силу частини 1, 2 статті 509 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем виконано умови щодо оплати отриманої продукції лише частково в сумі 9700,00 грн., що не заперечується сторонами та вбачається з акту звірки розрахунків на станом на 01.11.2008.

Як вбачається з видаткової накладної № ИП-0000809 від 08.10.2008 умовами продажу продукції є передоплата, тому вимога позивача в цій частині також підлягає задоволенню.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором від 30.01.2008 №15, накладною № ИП-0000726 від 12.09.2008, актом приймання-здавання продукції від 12.09.2008, видатковою накладною № ИП-0000809 від 08.10.2008 та довіреностями серія ЯЛГ № 965811 від 08.10.2008, серія ЯЛГ № 965808 від 12.09.2008, на момент винесення рішення, становить 32500,00 грн., що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача 6569,06 грн. пені.

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 4.2 договору сторони узгодили, що при порушенні термінів здійснення платежів, згідно п. 3.2 даного договору, замовник виплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

Сторони умовами договору нарахування пені за невиконання відповідачем п. 3.3 цього договору, який встановлює порядок оплати за продукцію, не передбачили, а тому нарахування пені за невиконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати за отриману продукцію є безпідставним.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 6569,06 грн. пені задоволенню не підлягають. Тому в цій частині рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у стягненні пені відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПУ України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду міста Києва стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” на користь державного бюджету 7,06 грн. державного мита.

Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині не відповідає нормам процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 55 ГПК України у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 55 ГПК України).

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Тобто, одним із реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач і з якої обчислюється державне мито. Суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення до суми ціни позову не включаються.

Київським апеляційним господарським судом встановлено, що ціна позову у даній справі становить 39069,06 грн. (32500,00 грн. боргу та 6569,06 грн. пені).

Як видно з платіжного доручення № 884 від 13.08.2009, позивачем за подання позовної заяви сплачено державне мито у сумі 390,69 грн., що в повному обсязі відповідає підпункт “а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів “Про державне мито” від 21.01.1993 №7-93.

Тому, рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 також підлягає скасуванню в частині стягнення з позивача в рахунок Державного бюджету України 7,06 грн. державного мита.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 підлягає частковому скасуванню, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.

Судові витрати на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача (пропорційно задоволених вимог).

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в повному обсязі, фактично оскарживши суму в розмірі 39069,06 грн., він повинен був сплатити 195,35 грн. (50% від 390,69 грн.) державного мита за подання апеляційної скарги.

Відповідно до квитанції №1245904 від 26.10.2009, яка міститься в матеріалах справи, апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено державне мито в сумі 200,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито”, сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Враховуючи викладене, надлишково сплачене державне мито у сумі 4,65 грн. згідно квитанції №1245904 від 26.10.2009 підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” пені з прийняттям нового рішення про відмову в позові в частині стягнення 6569,06 грн. пені з наступним перерозподілом судових витрат:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” (02125, м. Київ, пр-т Алішера Навої, 76, код ЄДРПОУ 32848488) з будь–якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” (04201, м. Київ, вул. Кондратюка, буд. 1, код ЄДРПОУ 33694243) 325 (триста двадцять п’ять) грн. 00 коп. державного мита, 262 (двісті шістдесят дві) грн. 04 коп. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” в доход Державного бюджету України 7,06 (сім гривень 06 коп.) державного мита скасувати.

4. В частині стягнення 32500,00 (тридцять двох тисяч п’ятсот грн. 00 коп.) основного боргу рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2009 у справі №32/460 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Імідж Принт” (04201, м. Київ, вул. Кондратюка, буд. 1, код ЄДРПОУ 33694243) з будь–якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” (02125, м. Київ, пр-т Алішера Навої, 76, код ЄДРПОУ 32848488) 18 (вісімнадцять) грн. 57 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Лінар-Медіа” (02125, м. Київ, пр-т Алішера Навої, 76, код ЄДРПОУ 32848488) з Державного бюджету України 4 (чотири) грн. 65 коп. надлишково сплаченого державного мита за подання апеляційної скарги, сплаченого згідно квитанції №1245904 від 26.10.2009 (оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи).

7. Видачу наказів та довідки про повернення державного мита доручити господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №32/460 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

28.12.09 (відправлено)