Рішення № 7383886, 08.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/61208.12.09 За позовом          Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс» до           Державного підприємства –Український державний інститут з проектування об’єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор»

про                    стягнення 237763,82 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:                    Савчинська О.Е. –представник за довіреністю від 04.12.2009 року;

від відповідача:          Шкурат І.В. –представник за довіреністю від 20.08.2009 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          Державне підприємство «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства –Український державний інститут з проектування об’єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор»про стягнення 237763,82 грн.

          Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 1143/07/579 від 20.08.2007 року позивачем виконано на користь відповідача підрядні роботи на загальну суму 297759,60 грн.

          Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач роботи прийняв, проте, в порушення умов договору зобов’язання з оплати робіт виконав частково.

          Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з відповідача 182759,60 грн. –основної заборгованості, пеню у розмірі 11723,40 грн., 3 % річних у розмірі 130,92 грн., збитки від інфляції у розмірі 10473,68 грн. та податок на додану вартість у розмірі 32676,22 грн.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 08.12.2009 року.

          У судовому засіданні 08.12.2009 року представники сторін подали докази, витребувані ухвалою суду від 12.11.2009 року, та надали усні пояснення по суті спору.

Зокрема, представник відповідача надав докази повного погашення суми основної заборгованості у розмірі 182759,60 грн.

          Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

          20.08.2007 року між Державним підприємством –Український державний інститут з проектування об’єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор»(надалі –відповідач) та Державним підприємством «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс»(надалі –позивач) укладено договір № 1143/07/579 (надалі –договір).

Згідно з умовами договору позивач зобов’язався розробити за завданням відповідача проектно-кошторисну документацію для цілей будівництва об’єкту: «Нова концесійна автомобільна дорога Львів –Краковець, Львівська область», а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що загальна вартість робіт з урахуванням податку на додану вартість складає 539463,60 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору відповідач зобов’язався не пізніше 15-ти днів після підписання договору перерахувати на користь позивача аванс у розмірі 30 % від загальної вартості робіт, що з урахуванням податку на додану вартість складає 161839,00 грн.

Судом встановлено, що зобов’язання зі здійснення передоплати за договором відповідач не виконав.

Пунктом 2.2 договору сторони передбачили, що позивач розпочинає роботи за 1-им етапом тільки після отримання авансу, а до виконання робіт за наступними етапами –тільки після повного розрахунку за робити, виконані за попереднім етапом.

Однак, незважаючи на порушення відповідачем зобов’язання з перерахування авансу, позивач до приступив виконання робіт.

На виконання умов договору позивачем були виконані, а відповідачем прийняті роботи за 1, 2-4 та 7 етапами на загальну суму з урахуванням податку на додану вартість 297759,60 грн., що підтверджується наданими суду актами здачі-приймання проектно-кошторисної документації № 421 від 03.12.2007 року на суму 24072,00 грн., № 949 від 01.10.2008 року на суму 224584,80 грн. та № 992 від 01.10.2008 року на суму 49102,80 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Згідно з пунктом 2.2 договору остаточний розрахунок за виконані роботи відповідач зобов’язався здійснювати протягом 10-ти днів з моменту підписання акту здачі-приймання проектно-кошторисної документації.

          Відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи зазначене, роботи, прийняті згідно з актом № 421, відповідач зобов’язаний був оплатити у термін до 13.12.2007 року та роботи, прийняті згідно з актами № 949 та № 992, –у термін до 13.10.2008 року.

          З наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками, судом вбачається, що станом на день звернення до суду зобов’язання зі здійснення розрахунку за виконані роботи відповідач виконав частково, сплативши позивачу 115000,00 грн.

          Зокрема, 12.12.2008 року відповідач в якості оплати робіт, прийнятих згідно з актом № 949, перерахував на поточний рахунок позивача 100000,00 грн. та 27.03.2009 року в якості оплати робіт, прийнятих згідно з актом № 421, –15000,00 грн.

          Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

          Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини.

          Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, за яким підрядник зобов’язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити їх (частина 1 статті 887 ЦК України).

          Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 889 ЦК України якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, замовник зобов’язаний

сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

          Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

          Відповідач надав суду докази того, що 08.12.2008 року у процесі розгляду справи в якості розрахунку за виконані роботи сплатив позивачу 182759,60 грн.

          Отже, станом на день розгляду справи сума основної заборгованості відповідача перед позивачем повністю погашена, предмет спору щодо її стягнення відсутній.

          Згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України якщо відсутній предмет спору, господарський суд припиняє провадження у справі.

          З огляду на вказане суд припиняє провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 182759,60 грн.

У зв’язку з порушенням відповідачем обов’язку розрахуватися за виконані роботи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 11723,40 грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день затримки.

Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання у ГК України визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

Частина 1 статті 231 ГК України визначає, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

          Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

          Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Розмір пені, встановлений договором, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який повинна сплачуватися пеня. Тому, при її обчисленні слід застосовувати саме розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у вказаний період.

Як зазначалося вище, роботи, прийняті згідно з актами № 949 та № 992, відповідач зобов’язаний був оплатити у термін до 13.10.2008 року. Таким чином, прострочення виконання зобов’язання має місце з 14.10.2008 року.

          Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Тому, нарахування пені має здійснюватися до 13.04.2009 року.

Враховуючи зазначене, розмір пені складає:

          173687,60 грн. * 24 % * 79 (з 14.10.2008 року до 31.12.2008 року) / 366 = 8997,59 грн.

173687,60 грн. * 24 % * 56 (з 01.01.2009 року до 25.02.2009 року) / 365 = 6395,51 грн.

Отже, за перерахунком суду загальний розмір пені за прострочення оплати робіт, прийнятих згідно з актами № 949 та № 992, складає 15393,10 грн.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язання, причин його неналежного виконання, тривалості прострочення у виконанні зобов’язання та відповідності розміру пені наслідкам порушення.

З огляду на вказане, враховуючи, що після звернення до суду відповідач у добровільному порядку повністю погасив суму основної заборгованості, сплативши позивачу 182759,60 грн., суд зменшує розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 2000,00 грн.

          Також, у зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього 3 % річних у розмірі 130,92 грн. та збитки від інфляції у розмірі 10473,68 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір 3 % річних за прострочення оплати робіт, прийнятих згідно з актом № 421, складає:

9072,00 грн. * 3 % * 153 (з 01.04.2009 року до 31.08.2009 року) / 365 = 114,08 грн.

Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 114,08 грн.

Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

          Розмір збитків від інфляції за прострочення оплати робіт, прийнятих згідно з актом № 421, складає:

9072,00 грн. * (100,9 % * 100,5 % * 101,1 % * 99,9 % * 99,8 %) –9072,00 грн. = 200,49 грн.

Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягає частковому задоволенню у розмірі 200,49 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача податок на додану вартість у розмірі 32676,22 грн.

Суму податку позивач нараховує на заявлені до стягнення суми основної заборгованості, пені, 3 % річних та збитків від інфляції.

Як вбачається з матеріалів справи, сума основної заборгованості, що існувала у відповідача перед позивачем станом на день звернення до суду, була розрахована з урахуванням податку на додану вартість.

Тому, нарахування його на вказану суму є безпідставним.

В силу вимог пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі –Закон) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону встановлено, що об’єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Пункт 1.4 статті 1 Закону передбачає, що поставка послуг –це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку, що включається до ціни товарів (послуг)). При цьому, до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

З огляду на вказане, суд вважає, що кошти, які будуть отримані позивачем за рішенням суду як сума пені, не можна розцінювати як компенсацію вартості виконаних робіт, а тому вони не можуть збільшувати базу оподаткування податком на додану вартість.

Щодо сум збитків від інфляції та 3 % річних, які підлягають стягненню з відповідача, то вони відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону включаються до бази оподаткування.

Однак, податкові зобов’язання з податку на додану вартість за рішенням суду щодо сплати сум збитків від інфляції та 3 % річних понад встановленої договірної вартості виконаних робіт виникнуть або в момент нарахування позивачем таких сум на підставі прийнятого рішення або на дату сплати цих сум, залежно від того, яка подія відбудеться раніше.

Водночас за змістом частини 1 статті 1 ГПК України порушення права чи законного інтересу, за захистом яких особа звертається до господарського суду, або спір щодо них повинні існувати на момент звернення.

З урахуванням вищевикладеного, позовну вимогу про стягнення з відповідача податку на додану вартість у розмірі 32676,22 грн. суд вважає необґрунтованою та відмовляє у її задоволенні.

Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розподілі судових витрат суд враховує, що часткове задоволення позову має місце, у тому числі, у зв’язку зі зменшенням за ініціативою суду розміру належної до сплати пені.

          На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 887, 889 ЦК України, статтями 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1.          Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 182759,60 грн.

2.          Іншу частину позовних вимог задовольнити частково.

3.          Стягнути з Державного підприємства –Український державний інститут з проектування об’єктів дорожнього господарства «Укрдіпродор»(03037, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 39/1; ідентифікаційний код 05416892) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Державного підприємства «Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут транспортного будівництва «Київдіпротранс»(01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 15; ідентифікаційний код 04726917) пеню у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп., 3 % річних у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 08 коп., збитки від інфляції у розмірі 200 (двісті) грн. 49 коп., 1850 (одну тисячу вісімсот п’ятдесят) грн. 74 коп. державного мита та 183 (сто вісімдесят три) грн. 70 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          В решті позовних вимог відмовити.

5.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання –24.12.2009 року.