Рішення № 73825864, 07.05.2018, Якимівський районний суд Запорізької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 330/1250/17

2/330/39/2018

"07" травня 2018 р. Якимівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого – Гусарової В.В.

при секретарі – Колєдаєвої Л.І

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Якимівка цивільну справу за позовом Керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах Запорізької обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 райдержадміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.

встановив :

04.07.2017 року позивач звернувся до суду з позовом в інтересах Запорізької обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 райдержадміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, в якому вказав, що слідчим відділом Мелітопольського відділу поліції ГУНП України в Запорізькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 24.11.2016 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 364 КК України внесені Мелітопольською місцевою прокуратурою до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016081280000056 за фактом вчинення посадовими особами ОСОБА_1 районної державної адміністрації кримінального правопорушення при прийнятті незаконних розпоряджень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, які розташовані на території Атманайської та Радивонівської сільських рад Якимівського району Запорізької області за межами населених пунктів у межах прибережних захисних смуг Молочного та Утлюкського лиманів.

У ході здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що розпорядженням голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації № 1050 від 16.12.2009 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» надано дозвіл 25 громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 50 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель запасу Атманайської сільської ради по 2,0000 га кожному.

На підставі розпорядження голови ОСОБА_1 РДА від 21.12.2009 № 1060 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» двадцяти п’яти громадянам передані у власність земельні ділянки, розташовані на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту.

Зокрема, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 815645, виданого 09.02.2010 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026400021 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088 площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради, Якимівського району, Запорізької області з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до протоколу огляду від 15.12.2016, проведеного за участю представника Атманайської сільської ради, земельна ділянка з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088, площею 2,0000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області – вільна. На земельній ділянці об’єкти нерухомості, огорожа, будівлі, споруди, фундаменти відсутні. Земельна ділянка знаходиться в занедбаному стані, сліди будь-якого сільськогосподарського обробітку відсутні.

Вказану земельну ділянку надано, за думкою позивача, у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог земельного законодавства з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 19 ЗК України (в редакції від 15.12.2009) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду.

За змістом ч. 1 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Відповідно до п. д ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції від 15.12.2009) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Як випливає зі змісту ст. 59 Земельного кодексу України, чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча й у ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим ст. 59 Земельного кодексу України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до п. «2» ч. 3 ст. 83 ЗК України та ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60 - 62 ЗК України та ст.ст. 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно із п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2004 за № 1470/10069 у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Також, згідно з п. 2.5 вказаного Порядку до основних питань, на яких необхідно акцентувати увагу при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, належать, у тому числі й недопущення погіршення стану територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших особливо цінних земель, земель, зарезервованих для заповідання, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, водно-болотних угідь, інших територій та об'єктів, які є складовими екомережі.

Відповідно до п. 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України, на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з п. 11 висновку Мелітопольського сектору регулювання природокористування від 27.12.2009 № 2623, який міститься у проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам (згідно переліку) для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, вибір земельної ділянки (погодження місць розташування об’єктів) відведення земельної ділянки проводиться на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 427 від 31.03.2004.

Разом з цим, вказаною постановою затверджено порядок, який визначає механізм вибору юридичними особами земельних ділянок для розміщення об'єктів.

Таким чином, при погодженні проекту відведення спірної земельної ділянки природоохоронним органом не дотримано вимоги вказаного Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.

Відповідно до інформацій відділу Держгеокадастру у ОСОБА_1 районі проект землеустрою щодо відведення прибережної захисної смуги на території Атманайської сільської ради не розроблявся.

Разом з цим, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам ст.ст. 59,83, 84 ЗК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19.11. 2014 № 6-175цс14 та від 21.05.2014 № 6-14цс14, які згідно є обов»язковими для судів.

Відповідно до позапланової перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства у частині виконання екологічних вимог при наданні ОСОБА_1 районною державною адміністрацією Запорізької області земельних ділянок у власність, проведеної 23.12.2016 Державною Азовською морською екологічною інспекцією, земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_2 знаходиться в межах водоохоронної зони і прибережної захисної смуги Утлюкського лиману, а відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги входять до складу земель водного фонду.

Крім цього, відповідно до Схеми відстані земельних ділянок від урізу води Утлюкського лиману, виготовленої ОСОБА_1 РВВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК» земельна ділянка з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088, власником якої є ОСОБА_2 знаходиться на відстані від 12,38 до 14,95 м від урізу води Утлюкського лиману.

Таким чином, земельна ділянка, надана ОСОБА_2 у власність, належить, за думкою позивача, до земель водного фонду, оскільки вона знаходиться на землях водного фонду, зокрема, в межах прибережної захисної смуги Утлюкського лиману, й не може бути передана в приватну власність.

Статтею 152 Земельного кодексу України регламентовано, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, правовою підставою для виникнення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088, площею 2,0000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області є розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації № 1060 від 21.12.2009.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте ОСОБА_1 РДА (як суб'єктом владних повноважень) розпорядження від 16.12.2009 № 1050 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради», яким у тому числі ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель запасу Атманайської сільської ради є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання (виготовлення землевпорядної документації). Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у Відповідача - 2 виникло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088 і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 815645, виданий 09.02.2010).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові № 21-405а14 від 11.11.2014.

Таким чином, вказане розпорядження вичерпало свою дію шляхом його виконання, а тому позовна вимога про скасування розпорядження голови ОСОБА_1 РДА від 16.12.2009 № 1050 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» в частині надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою на земельну ділянку площею 2,0000 га, розташовану на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, для ведення особистого селянського господарства не заявляється.

Самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів державної влади про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним судом України у постанові № 3-553гс15 від 30.09.2015.

Відповідно до інформації ОСОБА_1 РДА вказані розпорядження фактично прийнято у грудні 2009 року (інформація ОСОБА_1 РДА від 20.03.2017 № 01-32/0610). У 2010 році головою райдержадміністрації прийнято 737 розпоряджень. За номером 1060 у 2010 році розпорядження не приймалось.

З урахуванням викладеного, п.п. 1, 2 розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації Запорізької області № 1060 від 21.12.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради», на підставі якого Відповідачу – 2 видано правовстановлюючий документ, підлягає визнанню незаконним та скасуванню в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Більш того, положення статті 122 Земельного кодексу України (в редакції від 15.12.2009) не наділяли районні державні адміністрації повноваженнями щодо розпорядження землями водного фонду.

Натомість п. 4 ст. 122 названого кодексу вказує на те, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Таким чином, ОСОБА_1 районна державна адміністрація не мала правових підстав розпоряджатись землями водного фонду, тим більш передавати їх у власність.

Також, підлягає визнанню недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2320380200:11:007:0088 площею 2,0000 га серії ЯИ № 815645, виданий ОСОБА_2. 09.02.2010, який є правовстановлюючим документом та виданий на підставі оскаржуваного розпорядження органу державної влади.

Вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності розпорядження органу державної влади, на підставі якого видано оспорюваний державний акт.

Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2320380200:11:007:0088 площею 2,0000 га серії ЯИ № 815645, виданий на підставі незаконного розпорядження є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов’язана його повернути. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

У правовій позиції, висловленій у постанові від 19.06.2013 у справі № 6-57цс13 Верховний суд України зазначив, що ст. 140 ЗК України встановлено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в установленому законом порядку.

Разом з тим, якщо право власності на земельну ділянку набуто на підставі незаконного рішення органу державної влади, то документ, який підтверджує право власності на земельну ділянку, підлягає визнанню недійсним без врахування вимог ст. 140 ЗК України.

У зв’язку з наведеним, земельна ділянка, яка передана у власність з порушенням вимог законодавства, підлягає поверненню у державну власність.

Щодо строку звернення до суду, позивач вказав, що Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності розпочинається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, норми, встановлені ч.1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, а перебіг позовної давності в такому разі розпочинається від дня, коли прокурор, який виступає стороною цивільного процесу, довідався або міг довідатись про порушення інтересів держави.

Отже, закон пов’язує початок перебігу позовної давності не з часом поінформованості про вчинення дії чи прийняття рішення, а з моментом встановлення прокурором факту наявності порушення закону, а у зв’язку з цим – прав і охоронюваних законом інтересів.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах від 02.09.2008 (справа № 3-3376к 08) і 20.08.2013 (справа № 3-18гс13) та ухвалі від 25.04.2012 (справа № 6-15350вов10) Верховного Суду України.

Місцевій прокуратурі про наявність порушень вимог земельного законодавства при прийнятті п. п. 1, 2 розпорядження голови ОСОБА_1 РДА від 21.12.2009 № 1060, а у зв’язку з цим - прав і охоронюваних законом інтересів держави, стало відомо лише у 2016 році при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016081280000056, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.11.2016.

Зокрема, як вже зазначалось вище, проект землеустрою щодо відведення прибережної захисної смуги на території Атманайської сільської ради не розроблявся. У зв’язку з чим, встановлення факту знаходження спірної земельної ділянки на відстані від 12,38 до 14,95 м від урізу води Утлюкського лиману, що в силу ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України відносить її до земель прибережної захисної смуги, стало можливим лише після надання ОСОБА_1 РВВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК» 22.12.2016 відповідної інформації та її аналізу прокуратурою.

При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, яка була чинною на час винесення оскаржуваного розпорядження) органи прокуратури здійснювали нагляд за додержанням і застосуванням законів, предметом якого, зокрема, була відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Водночас, згідно із ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 перевірка виконання законів прокуратурою проводилась за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів – також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручаються у господарську діяльність.

Оскільки, з тексту оскаржуваного розпорядження не вбачалось, що земельна ділянка, яка передана у власність фізичній особі, розташована у межах нормативно визначеної прибережної захисної смуги, та за жодних обставин не може перебувати у приватній власності, а заяви та інші повідомленнями про незаконність цього розпорядження до прокуратури не надходили, то підстав для його перевірки, з огляду на законодавчу заборону підміни органів контролю, у прокуратури не було.

Зазначене, свідчить про те, що до моменту опрацювання Схеми відстані земельних ділянок від урізу води Утлюкського лиману, виготовленої та наданої до місцевої прокуратури ОСОБА_1 РВВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК» 22.12.2016, та наступного її аналізу, прокуратура не була обізнана про порушення закону та інтересів держави.

Таким чином, перебіг позовної давності у даному випадку для прокурора почався з 22.12.2016, а отже строк позовної давності для звернення із вказаним позовом, до суду не пропущено.

Відповідно до інформації Запорізької обласної державної адміністрації, останній взагалі не відомо про існування спірного розпорядження та передачу землі прибережної захисної смуги Утлюкського лиману у приватну власність, вказане розпорядження головою обласної адміністрації та у судовому порядку не скасовувалось.

На сайті ОСОБА_1 РДА оскаржуване розпорядження відсутнє. Більш того, сайт розпочав роботу з 2013 року, відповідно розпорядження за 2009 – 2010 роки на сайті не розміщувались.

Таким чином, перебіг позовної давності у даному випадку для позивача почався також з 22.12.2016, а отже строк позовної давності, за думкою позивача для звернення із вказаним позовом, до суду не пропущено.

У подальшому представник позивача подав клопотання про поновлення строку позовної давності в якому, крім вище переліченого, щодо початку перебігу строку позовної давності,вказав, що розпорядження голови Запорізької ОДА про моніторинг прийнятих районними держадміністраціями рішень було скасовано та на момент прийняття рішень, що є предметом позову, не діяло. Крім того, з архівної картки, що була представлена відповідачем – представником ОСОБА_1 РДА в обґрунтування того, що всі рішення ОСОБА_1 РДА, які були прийняті у 2009 р., направлялись за запитом до прокуратури не може, за думкою представника позивача, достеменно бути встановлено, що це саме рішення, які є предметом позову, були направлені до прокуратури. На вищевказаних підставах представник позивача просив поновити строк позовної давності як такий, що пропущений з поважної причини.

В позові позивач просив :

Визнати незаконним та скасувати п. 1 розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації Запорізької області № 1060 від 21.12.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» в частині затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, для ведення особистого селянського господарства; визнати незаконним та скасувати п. 2 розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації Запорізької області № 1060 від 21.12.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, для ведення особистого селянського господарства, визнати недійсним відповідний державний акт та ім’я відповідача та зобов’язати відповідача повернути на користь держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку кадастровий номер 2320380200:11:007:0088, площею 2,0000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області; стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

У судовому засіданні представник прокуратури підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, поновити строк позовної давності. Представник Запорізької облдержадміністрації підтримав позов у повному обсязі, просив розглянути справу без нього.

Представник відповідача ОСОБА_1 райдержадміністрації до судового засідання не зявився, надав до суду заяву в якій просив слухати справу без представника відповідача, з урахуванням правової позиції, висвітленої у письмових запереченнях та заяві про застосування позовної давності, в яких вказано, що:

Прокурор посилається на те, що строк позовної давності ним не порушений, тому що про наявність розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1060 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» стало відомо лише 24.11.2016 року при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016081280000056.

Однак погодитися з твердженнями прокурора неможливо, за думкою відповідача, з наступних підстав:

оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе» ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14

Таким чином, ОСОБА_1 районна державна адміністрація Запорізької області органом державної виконавчої влади, суб»єктом владних повноважень, на який державою покладено обов’язок щодо вирішення питань, пов’язаних із землекористуванням, контролю за використанням і охороною земель та розпорядження землями державної власності. Тому є всі підстави вважати, що Держава, в особі ОСОБА_1 районної державної адміністрації Запорізької області дізналася про наявність розпорядження голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 21.12.2009 № 1060 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» з моменту його прийняття - 21.12.2009 року.

На підставі чого, органами прокуратури з ОСОБА_1 районної державної адміністрації було витребувано усі розпорядження голови райдержадміністрації в тому числі і за 2009 рік. Згідно карток обліку вхідної кореспонденції (книги обліку, 2010, 2011, 2012 років) на адресу прокуратури направлено всі витребувані розпорядження та надано всю витребувану інформацію, жодного факту відмови райдержадміністрації у наданні витребуваних відомостей та документів не встановлено. Даний факт підтверджується копією картки обліку вхідної кореспонденції, яка додається.

Листи про витребування інформації та запити про надання розпоряджень за період 2009 - 2012 років, на підставі затвердженої номенклатури справ і термінів зберігання, станом на 2017 рік не збереглись, внаслідок терміну їх зберігання - 5 років.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду України від 25 березня 2015 року, згідно якої, прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

А також в постанові Верховного суду України від 23 грудня 2014 року, в якій зазначено, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, тому суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відлік позовної давності починається з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту І порушення земельного законодавства.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності прокурором в позові зазначено, що про винесення оскаржуваного розпорядження прокуратурі стало відомо лише 24.11.2016 року при здійсненні процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42016081280000056.

Проте, як вже зазначалося вище, прокурором заявлено позов в інтересах іншої особи — позивача, таким чином строк позовної давності має обраховуватися саме з часу коли позивач — Запорізька обласна державна адміністрація, дізналася або могла дізнатися про порушення своїх інтересів (в даному випадку - інтересів держави, що ним представляються).

При, цьому звертаю увагу суду, що усі копії розпоряджень, у відповідності до розпорядження голови обласної державної адміністрації № 314 від 20.08.2008 року «Про організацію моніторингу розпоряджень голів районних державних адміністрацій» та затвердженого Порядку моніторингу, - направлялися райдержадміністраціями області щоп'ятниці до 12-00 на адресу облдержадміністрації, видані за минулий тиждень.

Жодних порушень щодо невиконання, вище вказаного розпорядження голови обласної державної адміністрації від 20.08.2008 року ОСОБА_1 районною державною адміністрацією не допускалось.

Частиною 3 статті 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі прибережної захисної смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтями 1,20 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель.

Пунктами 1,4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (486-96-п) , передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (2І470-04) , у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення - (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) , з урахуванням конкретної ситуації.

На підставі викладеного, на думку ОСОБА_1 районної державної адміністрації вказане розпорядження винесено в рамках закону і у відповідності до норм чинного законодавства. Крім того, позивачем жодним чином не доведено факт того, що земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги тому, що і на теперішній час розміри і межі природоохоронних зон не визначені, а встановити уріз водного масиву на час винесення оскарженого розпорядження не можливо (сплинуло понад 7 років). Тобто прокурором, не надано підтвердження того, що земельна ділянка, яка передана у власність відповідачу - 2 знаходиться в межах прибережної захисної смуги. За відсутності проекту та нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, встановити межі прибережної захисної смуги неможливо. Факт відсутності проекту землеустрою щодо визначення меж прибережної захисної смуги та території Атманайської та Радивонівської сільських рад Якимівського району підтверджується інформаційним листом Держгеокадастру від 01.12.2016 № 9-28-0.2-3650/2-16, долученим позивачем до позовної заяви. Долучені прокурором до матеріалів справи фото таблиці до протоколу огляду від 15.12.2016 року жодним чином не підтверджують викладені у позові факти і не мають доказового підґрунтя насамперед тому, що з вказаних фото не вбачається ані кадастрового номеру ділянки, ані її розташування.

Представник ОСОБА_1 райдержадміністрації просив відмовити у задоволенні позову в зв’язку з спливом позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2., неодноразово належним чином викликана до судового засіданні, до суду не з’явилась, причини неявки суду не повідомила, суд ухвалив на підставі ст. 223 ч.1 ЦПК України слухати справу без участі відповідача, на підставі наявних доказів.

Вислухав думку сторін та вивчив матеріали справи, суд встановив наступне:

Розпорядженням голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації № 1050 від 16.12.2009 «Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» надано дозвіл 25 громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 50 га для ведення особистого селянського господарства у власність за рахунок земель запасу Атманайської сільської ради по 2,0000 га кожному. ( в тому числі відповідачу ОСОБА_2.) ( а.с.14)

На підставі розпорядження голови ОСОБА_1 РДА від 21.12.2009 ( як було встановлено у судовому засіданні у розпорядженні помилко була вказана дата ( замість 21.12.2009 р. – 21.12.210 р.) № 1060 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» двадцяти п’яти громадянам передані у власність земельні ділянки, розташовані на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту. ( в тому числі відповідачу ОСОБА_2М.) ( а.с.16)

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 815645, виданого 09.02.2010 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026400021 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088 площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради, Якимівського району, Запорізької області з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства. ( а.с.31)

Як встановлено судовому засіданні, земельна ділянка з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088, власником якої є ОСОБА_2..., знаходиться на відстані від урізу води Утлюкського лиману, від 12,38 до 14,95 м ( а.с.49-50)

Таким чином, земельна ділянка, надана ОСОБА_2М у власність, належить до земель водного фонду ( відповідно до ст. 88 ВК України), оскільки вона знаходиться на землях водного фонду, зокрема, в межах прибережної захисної смуги Утлюкського лиману, і не може бути передана в приватну власність. ( відповідно до ст.59 ч.2,4 ЗК України)

При цьому через відсутність проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам ст.ст. 59,83, 84 ЗК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19.11. 2014 № 6-175цс14 та від 21.05.2014 № 6-14цс14.

З урахуванням вказаних норм, позиція представника ОСОБА_1 райдержадміністрації щодо правомірності вказаних розпоряджень ( з врахуванням іншої цільового призначення вказаних земель, що зазначались у проектній документації та розпорядженні) є, за думкою суду, хибною, бо земельна ділянка, що є предметом позову, відноситься до земель водного фонду за своїм фактичним розташуванням ( а не за цільовим призначенням, що вказані в документах).

Таким чином, судом було встановлено, що земельна ділянка, що є предметом позову була виділена у власність відповідача з порушенням діючого водного та земельного законодавства.

Вирішуючи питання щодо задоволення або незадоволення позову, суд враховуючи , що земельна ділянка, яка є предметом позову, виділялась відповідачу саме відповідно до рішень державних органів, після чого за спливом майже 9 років представником позивача ставиться питання щодо позбавлення відповідача ОСОБА_3 права власності на вказану земельну ділянку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і практики ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Судом в судовому засіданні було встановлено, що вказане втручання є законним, на підставі діючої нормативно-правової бази ( про що було зазначено вище).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України"). Суд вважає, що неправильне застосування законодавства у вказаній справі при винесенні рішення про передачу земельної ділянки, що є предметом позову , у власність відповідача а також наявність інтересу держави щодо збереження та охорони водойм шляхом не виділення у приватну власність земель прибрежних захисних смуг та збереження їх у державній власності, складає, безумовно «суспільний інтерес», що може підставою для втручання у приватну власність.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

При цьому, за думкою суду, при розгляді вказаної справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку, якої він вільно володів упродовж значного періоду часу ( на теперішній час – 9 років) без відповідної компенсації було б непропорційним втручанням у право власності відповідача, а тому захист «суспільного інтересу» шляхом скасування рішень відповідача щодо у передачі земельної ділянки у власність, визнання недійсними державного акту на право власності та зобов’язання відповідача передати земельні ділянку без відповідної компенсації, за думкою суду є не можливим.

Посилання прокурора на рішення ЄСПЛ «Депаль проти Франции» від 29.03.2010 р., ( скарга № 34044/02) де суд не встановив порушення ст.1 Протоколу першого в зв’язку з накладенням державною на громадянина зобов’язання знести належним йому будинок, що був побудований у 1960 р., є, за думкою суду не прийнятним до вказаної справи. У вказаній справі, на яку посилався прокурор, було встановлено, що заявник користувався майном довгий період часу .Однак Европейський суд вбачає тут не недбалість з боку влади, а більш за все толерантність по відношенню до триваючого володіння заявника. При цьому відповідно до внутрішнього законодавства, заявник отримував постанову префекта, де вказувався строк дозволу та можливість влади змінити або відкликати дозвіл ,якщо вони будуть вважати це корисним за якоюсь підставою. Тобто, заявник був обізнаний, що дозвіл на користування земельною ділянкою може бути відкликаний. ( п.85 - 86 рішення)

На цих підставах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На цих підставах суд дійшов висновку відсутності необхідності обговорювати питання щодо застосування строку давності до вказаних правовідносин.

Керуючись, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст.3,19,58-62,83,84,116,125,126,140,152 Земельного Кодексу України, ст. 3,4,88-90 Водного кодексу України, ст. 121 Конституції України, ст.1Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.. 263-265 ЦПК України, суд

вирішив

В позові Керівника Мелітопольської місцевої прокуратури ( 72319, Запорізька область м. Мелітополь вул. Байбулатова б. 22, тел.. ( 06192) 6-10-90 в інтересах Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя пр. Соборний б.164, код ЄДРПОУ 00022504) до ОСОБА_1 райдержадміністрації Запорізької області ( 702503 смт. Якимівка Запорізької області вул. І.Щербини, б.6 ЄДРПОУ 02140834), ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1) про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки – відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області 03.07.2017 р. по справі № 330/1231/17, 2/330/428/2017 на земельну ділянку з кадастровим номером 2320380200:11:007:0088, площею 2 га, яка розташована на території Атманайськорї сільської ради Якимівського району Запорізької області, що належить на праві власності ОСОБА_2, мешкає АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи ( вирішення питання) без повідомлення ( виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя :