Постанова № 73824183, 02.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/169/2018(м)

265/7986/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Міхєєва І.М.

Доповідач Принцевська В.П.

Категорія 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 травня 2018 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Принцевської В.П.,

суддів Биліни Т.І., Лопатіної М.Ю

секретар Брежнєв Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності та визнання договору недійсним, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_4, Відділ реєстрації майнових прав юридичного департаменту Маріупольської міської ради за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року,-

В С ТА Н О В И В :

17 грудня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» в особі ОСОБА_5, діючого на підставі довіреності, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про скасування державної реєстрації права власності та визнання договору іпотеки недійсним. В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що 13 квітня 2011 року Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя постановлено рішення за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними зобов’язаннями у сумі 2124567,88 гривень та 608 269,61 доларів США. В ході розгляду вказаної справи було забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_3, в тому числі на гаражі № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 63, 65, 66, 89, 91, 107, 108, 109, 111, розташовані по вулиці Ломізова № 23 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя. В ході виконавчого провадження вищевказаного рішення суду, 20 грудня 2011 року державним виконавцем проведено опис та арешт майна, належного ОСОБА_3, а саме вищезазначених гаражів. В цей час рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року визнано право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна за ОСОБА_1. Вказане рішення було скасоване Апеляційним судом Донецької області 11 грудня 2012 року, проте державна реєстрація права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно не скасована та зазначені об’єкти нерухомого майна продовжують безпідставно знаходитися у власності відповідача ОСОБА_1 На підставі викладеного просить суд скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гаражі № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 89, 107, 108, 109, 111, які розташовані за адресою: м.Маріуполь, вул.Ломізова, буд. 23, що виникла на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 06.01.2012р. № 2-3757/2011, та поновити запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про речові права на нерухоме майно, що існував до проведення вказаної державної реєстрації. Окрім того, 28 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки № 2429, який посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_4, відповідно до якого з метою забезпечення основного зобов’язання передано в іпотеку та накладено обтяження на вищезазначені спірні гаражі № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 63, 65, 66, 89, 107, 108, 109, 111, розташовані по вулиці Ломізова № 23 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя. Вказаний договір укладений в порушення прав та інтересів ПАТ «ПУМБ» та має бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, оскільки станом на дату укладання спірного договору, ОСОБА_1 не міг укладати договір та передавати спірні гаражі в іпотеку, оскільки не мав на те правових підстав, враховуючи факт скасування рішення суду, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на вищевказані об’єкти нерухомості. На підставі викладеного просить суд визнати недійсним договір іпотеки від 28.11.2012р. №2429, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо передачі в іпотеку гаражів № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 89, 107, 108, 109, 111, які розташовані за адресою: м.Маріуполь, вул..Ломізова, буд. 23 в Орджонікідзевському районі м.Маріуполя Донецької області, та застосувати наслідки недійсності правочину.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року позов задоволено.

З даним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повно з’ясував обставини справи та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 до суду не з’явився, повідомлений про час і місце судового засідання судовою повісткою.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 до суду не з’явилися, повідомлені про час і місце судового засідання згідно з вимогами ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_4 та Відділ реєстрації майнових прав юридичного департаменту Маріупольської міської ради до суду також не з’явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками і телефонограмами, які зареєстровані в журналі телефонограм за номерами 740, 741.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 та представника позивача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом правильно встановлено, що заочним рішенням Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя від 13 квітня 2011 року за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_3, з останнього на користь банку стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 2124567,88 гривень та 608 269,61 доларів США (Т.1 а.с. 5-8). Вказане рішення набрало законної чинності 09 серпня 2011 року відповідно до Ухвали Апеляційного суду Донецької області.

Станом на теперішній час виконавче провадження за вищевказаним рішенням суду щодо стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів за кредитним договором у розмірі 2124567,88 гривень, триває, про що свідчать дані з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання угоди дійсною та визнання права власності, за ОСОБА_1 визнано право власності на гаражі №№ 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 65, 66, 89, 91, 107, 108, 109, 111, що розташовані за адресою: місто Маріуполь вулиця Ломізова 23. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2012 року вказане рішення Орджонікідзевського районного суду скасоване, у задоволенні позову відмовлено.

Із мотивувальної частини вказаного рішення апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2012 року випливає, що в межах розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалою суду від 10 лютого 2011 року, яка залишена без змін апеляційним судом 13 квітня 2011 року, накладено арешт на вищевказані гаражі, належні на праві власності ОСОБА_3

Як вбачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на гаражі №№ 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 89, 107, 108, 109, 111, що розташовані за адресою: місто Маріуполь вулиця Ломізова 23, зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року.

Отже, право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна (гаражі) зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 січня 2012 року, яке було скасоване рішенням Апеляційного суду Донецької області 11 грудня 2012 року. Проте державна реєстрація права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно не скасована та зазначені об’єкти нерухомого майна продовжують безпідставно знаходитися у власності відповідача ОСОБА_1

Окрім того, як вбачається з наданого на виконання ухвали суду від 14 червня 2017 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 договору іпотеки, посвідченого останньою 28 листопада 2012 року за реєстром № 2429, з метою забезпечення основного зобов’язання ОСОБА_1 передано в іпотеку ОСОБА_6 та накладено обтяження на вищезазначені спірні гаражі № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 89, 107, 108, 109, 111, розташовані по вулиці Ломізова № 23 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

Судом також встановлено, що 25 травня 2016 року ОСОБА_6 помер, про що свідчить актовий запис про смерть № 901 від 27 травня 2016 року.

За даними приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 23 червня 2017 року, отриманими на виконання ухвали суду, правонаступником після смерті ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_2.

Згідно з вимогами ст. 37 ЦПК України, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з її оспоренням та не визнанням іншими особами.

Разом з тим, на підставі частини третьої статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Аналізуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 права власності на гаражі № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 89, 91, 107, 108, 109, 111, розташовані по вулиці Ломізова № 23 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя не набув, оскільки вказані гаражі вибули з володіння його власника ОСОБА_3 на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому скасовано рішенням апеляційного суду.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 не мав жодних правових підстав передавати в іпотеку спірні гаражі ОСОБА_6, шляхом укладання договору іпотеки від 28 листопада 2012 року, в силу нікчемності вищезазначеного договору, а саме рішення суду в подальшому скасованого, що встановлено статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

За своєю правовою природою договір іпотеки не є правочином щодо відчуження майна, тому такий договір може бути визнано недійсним, зокрема на підставі статей 203, 215 ЦК України. Тому передання спірного майна в заставу (іпотеку) під час укладення ланцюжка договорів щодо такого майна може бути підставою для визнання його недійсним.

Апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору іпотеки від 28 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_1М та ОСОБА_6, посвідченого нотаріусом за реєстром № 2429, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_6 спірні гаражі № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 89, 107, 108, 109, 111, розташовані по вулиці Ломізова № 23 в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 04.06.2017 року , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Враховуючи, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірні гаражі № 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 63, 89, 107, 108, 109, 111, по вул. Ломізова, буд. 23, вмісті Маріуполя, що виникла на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано, а також вимоги про визнання недійсним запису в Державному реєстрі іпотек, щодо укладення договору іпотеки від 28.11.2012 року та визнання недійсним запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо заборони на нерухоме майно, яка накладена відповідно до договору іпотеки від 28.11. 2012 року є похідними від вимог про визнання недійсним договору іпотеки, суд дійшов правильного висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом розгляду представник відповідача ОСОБА_9 заявив про застосування позовної давності.

Судом правильно встановлено, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, у разі скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається з моменту скасування такого судового рішення.

11 грудня 2012 року ухвалено рішення апеляційного суду Донецької області, яким скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду від 06 січня 2012 року, на підставі якого було визнано за ОСОБА_1 право власності на спірні гаражі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що перебіг позовної давності слід обчислювати від дати прийняття судового рішення, тобто починаючи з 11 грудня 2012 року.

Позивач звернувся до суду з даним позовом шляхом направлення позову поштою 10 грудня 2015 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, про що свідчить штамп на конверті.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, суд повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді