Постанова № 73823057, 07.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 147/1027/17

Провадження № 22-ц/772/947/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин І. А.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 рокуСправа № 147/1027/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.

суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Вінниці справу № 147/1027/17 за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційними скаргами державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод», ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 березня 2018 року, ухвалене суддею Волошиним І.А.,

встановила:

В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (далі ДП «Тростянецький спиртовий завод»), обґрунтовуючи вимоги тим, що з 19 вересня 2011 року по 02 червня 2016 року працював на посадах заступника начальника сторожової охорони, начальника сторожової охорони, охоронника та старшого охоронника в ДП «Тростянецький спиртовий завод». 18 серпня 2017 року у справі № 147/770/17 Тростянецьким районним судом Вінницької області було винесено судовий наказ про стягнення на користь ОСОБА_3 суми нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в розмірі 12 220,53 грн. 02 жовтня 2017 року відповідач виплатив позивачу суму заборгованості за вирахуванням обов'язкових податків і зборів в розмірі 9968,01 грн.

Таким чином, час затримки розрахунку при звільненні становить 16 повних місяців, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виходячи з відкоригованої на коефіцієнт підвищення заробітної плати відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, в розмірі 51200 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 37029,60 грн. з послідуючим утриманням всіх податків і обов'язкових платежів.

Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» в дохід держави 640,00 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ДП «Тростянецький спиртовий завод» просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав, що судом першої інстанції порушено правила предметної підсудності даного спору, оскільки в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа ДП «Тростянецький спиртовий завод» про банкрутство, а майнові спори за вимогами до боржника, в тому числі про стягнення заробітної плати є виключною компетенцією господарського суду. Крім того вина роботодавця у затримці розрахунку при звільненні не доведена позивачем, оскільки з 2008 року щодо відповідача розпочато процедуру відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а 15 серпня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника, і лише з 09 березня 2017 року після розпорядження арбітражного керуючого стало можливим виконання зобов'язань щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначав, що суд першої інстанції в своєму рішенні не навів мотивів відхилення доводів позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням відкоригованої на коефіцієнт підвищення заробітної плати відповідно до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 р. №100 (далі - Порядок), оскільки з 01 січня 2017 року відбулося підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 грн. та взяв до уваги недопустимий доказ - довідку №299 від 12 грудня 2017 року, яка складена з порушенням вищевказаного порядку, зокрема в ній зазначено суму отриманої ОСОБА_3 заробітної плати без врахування податків і обов'язкових платежів, тоді як в резолютивній частині рішення суду зазначено, що з суми стягнутого середнього заробітку підлягають відрахуванню обов'язкові податки і збори.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі в розмірі 51200 грн. без утримання з позивача прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів, з аналогічних підстав, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_3

У строк, визначений судом, учасники справи відзиви на апеляційні скарги не надіслали.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дійшла висновку, що скарги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги частково щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок у строки встановлені ст. 116 КЗпП України, остаточний розрахунок проведено 02 жовтня 2017 року, що є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України. При цьому розрахунок середнього заробітку позивача проведено виходячи з розміру заробітної плати, отриманої ОСОБА_3 за квітень-травень 2016 року в розмірі 4446,97 грн. за відпрацьовані 320 годин за 2664 годин затримки розрахунку.

З таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися неможливо.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 з вересня 2011 року працював на ДП «Тростянецький спиртовий завод».

На підставі наказу №2016-06-02-1-к від 02 червня 2016 року ОСОБА_3 звільнено з 02 червня 2016 року за угодою сторін, згідно з п.1ст. 36 КЗпП України (а.с. 24).

В день звільнення позивачу не було виплачено всі суми, які було нараховано до виплати, а саме заробітну плату за період роботи на підприємстві.

18 серпня 2017 року у цивільній справі №147/770/17 Тростянецьким районним судом Вінницької області було винесено судовий наказ про стягнення з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_3 суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 12220, 53 грн.

Заборгованість підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_3 в сумі 9968,01 грн. була остаточно погашена 02 жовтня 2017 року, що підтверджено видатковим чеком ВД УДППЗ «Укрпошта» (а.с.8).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого має бути визначена за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (Порядок), а також, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина п'ята статті 19 Закону).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-76цс14, висловленою у постанові від 2 липня 2014 року, згідно з якою передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 15 серпня 2016 року, не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Згідно з п.8 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 22 грудня 2011 р. № 4212-VI, який набрав чинності 18 січня 2013 року, статтю 12 ГПК доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 р. № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення предметної підсудності справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, слід враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 19 ЦПК, статті 20 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 р.

По справі встановлено, що ухвалу господарського суду Вінницької області про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» постановлено 21 березня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині, що встановлює виключну підвідомчість справ про стягнення заробітної плати з боржника господарським судам, а тому такий спір правильно розглянуто судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, апеляційний суд відхиляє твердження відповідача про те, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Суд першої інстанції правильно застосувавши абз. 3 п. 2 розд. ІІ, п.п. 5, 8 розд. IV Порядку, дійшов правильного висновку, що середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_3 повинна обчислюватися виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи 02 червня 2016 року, а саме за квітень-травень 2016 року.

Відповідно до Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільнені є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Водночас, здійснюючи розрахунок середньої заробітної плати, суд першої інстанції залишив поза увагою положення абз. 3 п. 3 розд. ІІІ Порядку, згідно з яким усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, проведений розрахунок середньогодинної заробітної плати позивача на підставі довідки №299 від 12 грудня 2017 року не відповідає вимогам Порядку, оскільки розмір заробітної плати позивача зазначений в ній без врахування обов'язкових податків і зборів (а.с. 26).

Відповідно до довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_3 від 23 квітня 2018 року № 118, витребуваної апеляційним судом, нарахована заробітна плата за квітень-травень 2016 року становить 5524,20 грн. (в тому числі сума податків і зборів 1077, 23 грн.). За вказаний період відпрацьовано 320 год.

Оскільки ОСОБА_3 працював на підприємстві за графіком з погодинною тарифною ставкою 5-ти денного робочого тижня, середньогодинний заробіток останнього становить 17,26 грн. (5524,20 грн./320 год.).

З урахуванням норм тривалості робочого часу за 2016, 2017 роки, затвердженими листами Мінсоцполітики України, за час затримки розрахунку при звільненні, які мають бути оплачені за середнім заробітком, кількість годин в 2016 році становила 1173 год. (з 03 червня 2016 року), в 2017 році (по 02 жовтня 2017 року) - 1491 год., а всього 2664 год.

Таким чином, належна позивачеві сума компенсації становить 45980, 64 грн. ( 17,26 грн. х 2664 год.).

Як роз'яснено в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.

Отже, сума 45980,64 грн. визначена судом без утримання податків і обов'язкових платежів, обов'язок нарахування і утримання яких покладено на юридичну особу (податкового агента).

Доводи позивача та його представника про те, що суд був зобов'язаний витребувати розрахунок середньогодинного заробітку, здійснений роботодавцем, а не самостійно здійснювати розрахунок не ґрунтуються на нормах законодавства, якими врегульовано завдання цивільного судочинства, принципи, на яких здійснюється цивільне судочинство, питання щодо оцінки доказів та вирішення цивільної справи.

Обґрунтованими є доводи позивача та його представника про те, що судом першої інстанції не було надано мотивованої оцінки аргументам позовної заяви про необхідність застосування п. 10 Порядку при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас підстави для застосування п. 10 Порядку до спірних правовідносин відносин відсутні, з огляду на наступне.

Так в п. 10 Порядку передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Апеляційний суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин не враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі №6-203цс14, оскільки у цій справі висловлено правову позицію щодо застосування п. 10 Порядку при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення, який є періодом, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, що підлягає корегуванню та коефіцієнт його підвищення.

На відміну від середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки розрахунку з працівником при його звільненні хоча так само визначається із середнього заробітку за останні два місяці роботи, але за своєю правовою природою є разовою виплатою - санкцією за несвоєчасний розрахунок, тому час затримки проведення розрахунку не є періодом, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток.

Оскільки підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 грн. відбулося не в розрахунковому періоді, а в періоді, за який стягується середній заробіток (з 01 січня 2017 року), - заробітна плата ОСОБА_3 не підлягає корегуванню на коефіцієнт її підвищення.

Інші аргументи апеляційної скарги не стосуються суті спору, наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно із п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального права при розгляді цієї справи, не застосовано норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає зміні.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 376, 381,382, 384, п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,

постановила :

Апеляційні скарги державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод», ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 березня 2018 року змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (смт. Тростянець, вул. Соборна, 14, Тростянецького району Вінницької області, код ЄДРПОУ 05459157, ІПН 054591502206) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені в сумі 45 980, 64 грн. (сорок п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят грн. 64 коп.).

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» в дохід держави 574, 76 грн. (п'ятсот сімдесят чотири грн. 76 коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ І.М. Стадник

/підпис/ Ю.Б. Войтко

Згідно з оригіналом: