Ухвала суду № 73807448, 04.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/8362/16-к Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 11-кп/783/12/18 Доповідач: Каблак П. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі

головуючого судді: Каблака П.І.,

суддів: Урдюк Т.М., Ревера В.В.,

з участю секретаря судового засідання: Мазур-Іванько Ж.В.,

прокурора: Ванчака А.Л.,

засудженого: ОСОБА_1,

захисника засудженого – адвоката: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою засудженого

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, невійськовозобов’язаного, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, не працюючого, відповідно до ст.89 КК України раніше не судимого

на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 20 грудня 2017 р.,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 про застосування до засудженого ОСОБА_1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Таке рішення мотивоване тим, що матір ОСОБА_1, який вироком Сихівського районного суду м. Львова від 12 січня 2017 р. засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.296 КК України, до покарання у виді 2 років і 6 місяців позбавлення волі, хоч і досягнула 70-річного віку, проте має, окрім засудженого, інших працездатних дітей, зокрема ОСОБА_4. У зв’язку з цим судом констатовано про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 п.«є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, засуджений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що з його матір’ю ОСОБА_5 у с. Верхнє Висоцьке Турківського району Львівської області проживає лише її син ОСОБА_6, який внаслідок інвалідності (2 група) є непрацездатним. У свою чергу, ОСОБА_4, який теж являється сином ОСОБА_5, фактично з нею не проживає, хворіє і, на переконання апелянта, є непрацездатним. За таких обставин засуджений ОСОБА_1 вважає, що на нього поширюються положення п.«є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та на підставі зазначеної норми він підлягає звільненню від відбуття покарання. У зв’язку з цим просить оскаржувану ухвалу місцевого суду скасувати і постановити нову, якою застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році».

Заслухавши доповідача, доводи адвоката ОСОБА_2, та засудженого ОСОБА_1 та виступ прокурора на підтримання поданої апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. «є» ч.1 ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань не пов’язаних з позбавленням волі особи, визнанні винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку, або визнані інвалідами 1-ї групи, за умови, що в цих батьків не має інших працездатних дітей.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 12.01.2017 року засуджений за умисний злочин середньої тяжкості Сихівським районним судом м. Львова за ч. 3 ст. 296 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі.

Як було встановлено в судовому засіданні суду першої інстанції та згідно листа Вехньовисоцької сільської ради Турківського району Львівської області 3130 від 11.09.2017 року, ОСОБА_1 має матір ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка проживає із сином ОСОБА_6 Степановичем-інвалідом ІІ групи, однак, показами свідка ОСОБА_6 в суді першої інстанції встановлено, що у матері засудженого є, крім засудженого, інші працездатні діти, які разом з нею не проживають, а саме ОСОБА_4, який не є інвалідом та є працездатною особою.

Судом апеляційної інстанції з’ясовано, що у засудженого є рідні два брати і дві сестри. ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 є інвалідом третьої групи з дитинства безтерміново, що підтверджується Випискою з акту огляду МСЕК від 23.11.2005 року і згідно даного висновку може виконувати легку фізичну працю в теплому приміщенні. ОСОБА_7 – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, має ряд захворювань, згідно Виписки із медичної карти № 1455 він перебував на стаціонарному лікуванні з 23.02. по 08.03.2018 року ( а.с.291) однак, висновку МСЕК про його непрацездатність ні засудженим, ні його адвокатом не представлено.

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8, являється пенсіонеркою, що підтверджується її пенсійним посвідченням від 07.06.2012 року ( а.с.300)

Щодо ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_9, належних документів про її непрацездатність не представлено.

Отже, встановлені в апеляційному суді обставини не приводять до висновку про можливість застосування до ОСОБА_1 амністії відповідно до п."є" ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Тому суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до вимог закону, відмовив засудженому про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році».

Враховуючи наведене, апеляційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 376, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 20 грудня 2017 р. про відмову в задоволенні клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році» – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Судді:

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13