Постанова № 7377858, 22.12.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 грудня 2009 р. № Б15/151-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Короткевича О.Є. (доповідач) суддів :Коваленка В. М., Міщенка П. К розглянувши матеріали касаційної скаргиЛівобережної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Дніпропетровськ на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2009 року у справі№ Б15/151-07 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Глас Стар" До Товариства з обмеженою відповідальністю "Лунний камінь" проБанкрутство За участю представників учасників судового провадження: від ліквідатораНе з'явився від скаржникаНе з'явився В С Т А Н О В И В : 20.05.2009 року господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі № Б15/151-09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лунний камінь" (Далі –ТОВ "Лунний камінь"), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів на весь час провадження у справі про банкрутство ТОВ "Лунний камінь" та процедуру розпорядження майном боржника. Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2009 року в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визнано ТОВ "Лунний камінь" код 20291442 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута –ініціюючого кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Глас Стар". В порядку ст. 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатором ТОВ "Лунний камінь" було подано звіт по ліквідації підприємства банкрута та ліквідаційний баланс банкрута. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2009 року затверджено вищезазначений звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Лунний камінь" та припинено провадження у справі №Б15/151-09.           Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська звернулась з касаційною скаргою, в яких просять скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2009 року про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу та направити справу на новий розгляд, аргументуючи порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України та ст. ст. 25, 30, 40, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(Далі –Закон). Вищим господарським судом України прийнято касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська до провадження та призначено скарги до розгляду. Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої та апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про наявність правових підстав для задоволення касаційних скарг, виходячи з наступного. Згідно зі ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно ст. ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Як вбачається із матеріалів справи, провадження по справі про банкрутство ТОВ "Лунний камінь" було порушене господарським судом Дніпропетровської області на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Згідно з ч. 1 вказаної статті кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Законом встановлено різні підстави порушення провадження у справі про банкрутство, незалежно від того хто саме (кредитор чи боржник) звертається до господарського суду з відповідною заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно частини 3 статті 6 (надалі Закон) справа про банкрутство порушується, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” безспірні вимоги кредиторів –вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

За заявою кредитора (кредиторів) справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором (кредиторами) своїх вимог до неплатоспроможного боржника, документами, що свідчать про їх безспірність.

Отже, відповідно до приписів Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документально, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство. Даної правової позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 22.09.2009 року у справі №50/74.

При винесені постанови в порядку ст. 52 закону судом не було взято до уваги зазначенні вище положення чинного законодавства та належним чином не з'ясовано підстав порушення справи про банкрутство, безспірність вимог кредиторів та продовження справи про банкрутство ТОВ "Лунний камінь", оскільки кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Глас Стар" не надано, і у матеріалах справи відсутні відповідні документи, які підтверджують його безспірність вимог до ТОВ "Лунний камінь".

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом;місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакції чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року №2452-IV) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності-місцезнаходження іншого органу чи особи. Уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю "Лунний камінь" в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування місцезнаходження боржника.

Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиного державного реєстру, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський судом не встановлено обставин наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство.

Хоча дослідження цих обставин має істотне значення для правильного вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону.

В справі також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

На підставі викладеного, Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом та тому дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи за спрощеною процедурою шляхом визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

В порядку ст. 32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатором було подано звіт по ліквідації підприємства банкрута та ліквідаційний баланс.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2009 року затверджено вищезазначений звіт ліквідатора та ліквідаційний ТОВ "Лунний камінь" та припинено провадження у справі №Б15/151-09.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, виявлення ліквідатором кредиторів та дотримання їх процесуальних прав підчас розгляду їх грошових вимог , доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, доведення неможливості задоволення визначених ліквідатором вимог кредиторів з наслідками його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та припиняючи провадження по справі, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до поданого ліквідатором боржника звіту у боржника - ТОВ "Лунний камінь" відсутні будь-які активи, за рахунок яких можна було б задовольнити вимоги кредитора та наявні всі підстави ліквідувати банкрута.

Однак вищезазначений висновок суду являється передчасним.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника, за результатом розгляду яких суд приймає рішення про можливість відновлення платоспроможності боржника або встановлює неможливість задоволення вимог конкретних кредиторів та приймає рішення про його ліквідацію та припинення провадження у справі.

Відповідно до ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вбачається, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу.

Як вбачається з вимог ст. 25 Закону ліквідатор зобов'язаний вчинити всі можливі дії щодо з'ясування активу та пасиву боржника шляхом запитів до відповідних органів, у тому числі державної виконавчої служби, банківських установ, бюро технічної інвентаризації, реєстраційних відділень МВС України тощо.

Відповідно ст. 31 ГПК при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Відповідно ст. 32 Закону після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Отже, законодавцем передбачено обов’язковий перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Судом першої інстанції неналежно досліджено здійснення ліквідатором передбачених чинним законодавством заходів з ліквідації боржника та виконання ним своїх обов’язків під час ліквідаційної процедури, у зв'язку з чим суд дійшов передчасного висновку про відповідність звіту ліквідатора вимогам Закону.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В контексті викладеного, Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського суду Дніпропетрвоської області від 18.06.2009 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2009 року у справі №Б15/151-09 скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 32, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська у справі № Б15/151-09 задовольнити.

2.          Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2009 року та хвалу господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2009 року у справі № Б15/151-09 скасувати.

3.          Справу передати на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області .

Головуючий          О. Є. Короткевич

Судді          В. М. Коваленко

П. К. Міщенко