Постанова № 73777045, 03.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1416/6812/12 03.05.2018

Провадження №22-ц/784/618/18

Провадження № 22-ц/784/618/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

3 травня 2018 року м. Миколаїв

справа № 1416/6812/12

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2017 року, постановлену у складі судді Рум'янцевої Н.О., у приміщенні цього суду,

В С Т А Н О В И Л А:

07 листопада 2017 року головний державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Інгульський ВДВС) Чмих Л.В. звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 Зазначала, що на виконанні у Інгульському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження №53555394 за виконавчими провадженнями №№ 46765478, 46765348, 46765645 з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ленінським районним судом м. Миколаєва 29 вересня 2014 р. і 12 травня 2014 р., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» боргу: в сумі 418176 грн. 88 коп., 1720 грн. 50 коп. і 40446 грн. 73 коп.

Своє подання державний виконавець обгрунтовував тим, що ним вжито усіх передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду, однак, боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовими рішеннями.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2017 року подання головного державного виконавця задоволено. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_2 за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон до виконання зобов'язань, покладених на нього судовими рішеннями за:

- виконавчим листом №2/489/2535/2013 від 29.09.2014 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» боргу в сумі 418176 грн. 88 коп.;

- виконавчим листом №2/489/383/2014 від 12.05.2014 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» боргу в сумі 40446грн.73коп.;

- виконавчим листом №46765348 з примусового виконання виконавчого листа №2/489/2335/2013 від 29.09.2014 року, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» боргу в сумі 1720 грн. 50 коп., перебуваючих у зведенному виконавчому провадженні №53555394 на загальну суму 460344 грн. 11 коп.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду боржник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм закону, а також те, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів отримання постанов про відкриття виконавчих проваджень та будь-яких повідомлень від виконавця, вимог державного виконавця, крім того, зазначав, що зобов'язання зі сплати 40446 грн. 73 коп. було ним виконане добровільно, що підтверджується квитанцією від 03 листопада 2014 року. У зв'язку з цим, просив скасувати вказану ухвалу та постановити нову, в якій в задоволенні подання Інгульський ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області відмовити.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції представник стягувача - ПАТ «Дельта Банк» - вдруге не з'явився, про дату та час розгляду справи був належним чином сповіщений, про причину неявки не повідомив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення державного виконавця Чмих Л.В. та представника боржника - ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, в Інгульському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження за № 53555394, яке складається із трьох виконавчих проваджень, відкритих 09 березня 2015 року, на загальну суму стягнення 460344 грн. 11 коп.

Постановою державного виконавця від 09 березня 2015 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 з 12.01.2006р. зареєстрований як фізична особа - підприємець.

Згідно відповідей Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України від 27 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 пенсію не отримує, відомості про його доходи відсутні.

За змістом довідки Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області від 23 лютого 2017 року ОСОБА_2 документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 20 лютого 2017 року ОСОБА_2 неодноразово перетинав державний кордон України.

Задовольняючи подання державного виконавця Інгульського ВДВС про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон, суд першої інстанції виходив із доведеності факту ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки, на думку колегії суддів, вони є передчасними в зв'язку з відсутністю достатніх підстав для застосування такого обмеження.

В силу статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Статтею 6 даного Закону встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, зокрема, коли громадянин України ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

В той же час, відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованого Законом України від 11 вересня 1997 року) в демократичному суспільстві заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Хлюстов проти Росії" від 11 липня 2013 р. (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 р., також зазначено, що співмірність обмежень у праві виїзду з країни у зв'язку з несплатою боргу виправдано лише остільки, оскільки це сприяє переслідуваної меті забезпечення повернення боргу.

Застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ в Україні як джерела права врегульовано главою 4 та статтями 17-18 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відтак, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема - щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина.

За змістом п. 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, може звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Отже, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов"язань, а за ухилення від їх виконання.

Ухилення від виконання зобов"язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об"єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов"язків, у зв"язку з чим і здійснюється примусове виконання.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов"язань повинен вже відбутися і бути об"єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов"язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Між тим, у матеріалах подання державного виконавця відсутні докази отримання боржником постанов про відкриття виконавчого провадження та вимог державного виконавця, тоді як апелянт заперечує свою обізнаність про існування виконавчих проваджень.

Як вбачається з матеріалів зведеного виконавчого провадження, дослідженого у суді апеляційцної інстанції, вони також не містять таких доказів. Тільки 13 вересня 2017 року представник ОСОБА_2 був ознайомлений з матеріалами виконавчого провадження.

За такого, враховуючи також дату звернення державного виконавця до суду з даним поданням, не можна вважати доведеним свідоме ухилення ОСОБА_2 від здійснення дій, направлених на виконання судових рішень.

До того ж в поданні державного виконавця не зазначено, які конкретні дії боржника свідчать про його навмисне ухилення від виконання судових рішень. Про такі конкретні дії не вказано і в ухвалі суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність державним виконавцем факту ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх зобов'язань за рішеннями суду.

Крім того, колегія суддів враховує, що зібрана державним виконавцем інформація щодо майнового стану боржника, зокрема, щодо наявності у ОСОБА_2 на праві власності нерухомого майна, дає державному виконавцю можливість звернути стягнення на таке майно в порядку примусового виконання судових рішень.

З огляду на викладене, застосування тимчасового обмеження ОСОБА_2М.у праві виїзду за кордон колегія суддів вважає недоцільним, в зв'язку з чим оскаржувана ухвала суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні подання державного виконавця.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 листопада 2017 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні подання головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

__________

Повний текст постанови складено 4 травня 2018 року