Рішення № 73762684, 23.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2018 року 14:05 № 826/16685/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Кравець І.В., від відповідача - Белзецька Т.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Оллі-транс»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оллі-транс» (далі - позивач/ ТОВ «Оллі-транс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі- відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.09.2017 №00006701402, №00006711402.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Оллі-Транс» податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Оллі-Транс»:

1. пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, вимог абзацу 11 статті 1 Закону, п. 6 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.12.1999 за №860/4153, наслідком чого стало заниження податку на прибуток на загальну суму 15391 грн., у тому числі за 2014 рік в сумі 11303 грн., за 2015 рік - 4088 грн.;

2. п. 44.1 статті 44, п. 198.1 , п. 198.6 статті 198, п. 201.1, п. 201.2 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2 статті 9 Закону, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 на загальну суму 244729 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2014 року в сумі 3232 грн., за вересень 2014 року в сумі 1609 грн., за листопад 2014 року в сумі 217 грн., за березень 2015 року в сумі 27822 грн., за травень 2015 року в сумі 16617 грн., за червень 2015 року в сумі 11267 грн., за грудень 2015 року в сумі 2559 грн., за березень 2016 року в сумі 13008 грн., за квітень 2016 року в сумі 80058 грн., за вересень 2016 року в сумі 80156., за листопад 2016 року в сумі 8184 грн.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби в м. Києві складено акт від 28.08.2017 №316/26-15-14-02-04/36049543 (далі- акт перевірки) та прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.09.2017:

- №00006701402, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 18260,75 грн., з яких 15391 грн. нараховано за основним зобов'язанням та 2825,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №00006711402, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 301871,25 грн., з яких 241497 грн. нараховано за основним зобов'язанням та 60374,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзову ГУ ДФС у м. Києві, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Оллі-Транс» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Вест-Груп», товариством з обмеженою відповідальністю «Авігард», товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга Лед».

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців ТОВ ТОВ «Оллі-Транс» зареєстроване в ДПІ у Шевченківському районі районі ГУ ДФС у м. Києві з 25.07.2008, основний вид економічної діяльності - діяльність у сфері проводового електрозв'язку.

Як вбачається з пояснень позивача та підтверджується матеріалами справи, первинною документацією, ТОВ «Вест Груп» проводило ремонт офісного приміщення, придбаного у ХК «Київміськбуд», ремонтні роботи прийняті відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт від 15.01.2014 №5 на суму 98365,06 грн. разом з ПДВ.

Додатково, відповідно до видаткової накладної від 12.02.2014 №ВГ-0000159для проведення ремонтних робіт позивачем придбано у ТОВ «Вест Груп» матеріали на суму 1637,76 грн. разом з ПДВ.

Вартість вказаних матеріалів та ремонтних робіт (разом 83335,68 грн. без ПДВ) в бухгалтерському та податковому обліку у 2014 році ТОВ «Оллі Транс» віднесено на збільшення вартості офісного приміщення з подальшим нарахуванням амортизації виходячи із строку корисного використання 20 років, відповідно, до витрат позивачем віднесено частину, що припадає на суму амортизації у 2014 році - 4166,78 грн.

ТОВ «Оллі Транс» придбано у ТОВ «Авігард» придбано відеокамеру IPC KW 12 WP у кількості 1 шт., вартістю 1300 грн. разом з ПДВ відповідно до видаткової накладної від 14.11.2014 №338, що відображено в «картці по рахунку 202 за період з 14.11.2014 по 30.04.2016». Відповідно до пояснень позивача, вказана відеокамера встановлена в приміщенні власного офісу ТОВ «Оллі Транс», вартість амортизується щомісячно виходячи з строку корисного використання -5 років.

У ТОВ «Ліга Лед» придбано бокс металевий у кількості 2 шт. вартістю 1298,40 грн. з ПДВ відповідно до накладної від 07.07.2014 №71-м, рух товару відображено в «картці по рахунку 202 зап період 07.2014 по 09.2017». Відповідно до пояснень позивача, дані бокси обліковуються на складі останнього.

Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, вказані висновки ГУ ДФС у м. Києві ґрунтуються на аналізі контролюючим органом податкової інформації з посиланням на Єдиний реєстр досудових розслідувань.

Ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

Поряд з цим, судом встановлена відповідність наданої первинної документації, якою оформлювались господарські операції позивача з контрагентами, вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому суд керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях по ланцюгу контрагентів контрагента позивача. При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Водночас, відповідно до змісту акту перевірки, контролюючим органом вказано, що згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ «Оллі-Транс» мала місце реалізація послуг за цінами нижчими ніж визначена за правилами бухгалтерського обліку собівартість таких послуг на загальну суму 1106106,20 грн., ТОВ «Оллі-Транс» не визначено базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу, не складено та не зареєстровано податкову накладну, чим занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 191221,24 грн., у тому числі: березень 2015 р. - 27822,30 грн., березень 2016 р. - 93065,57 грн., вересень 2016 р. - 70333,37 грн.

Податковим органом база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг визначена виходячи із собівартості реалізованої продукції за період 2014 - 2016 років, як для обчислення податку на прибуток, так і для обчислення податку на додану вартість, при цьому в податковому повідомленні - рішенні норми пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, як правової підстави визначення грошового зобов'язання не наведенні, натомість наведенні податковими повідомленнями-рішеннями, предметом яких є податок на додану вартість.

Виходячи із дії пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, якою встановлений порядок бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, за якою база оподаткування податком на прибуток з реалізації самостійно виготовлених товарів залежала від собівартості таких товарів та не могла бути меншою собівартості лише у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, тобто за звітний 2015 рік.

Застосування податковим органом порядку визначення бази оподаткування з постачання самостійно виготовлених товарів за 2016 рік є неприйнятним, з огляду на те, що впродовж 2016 року стаття 135 включала в себе один пункт 135.1 за яким базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 10 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за №751/4044) визначено, що первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248. Пунктом 11 якого зазначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. У цьому ж пункті наведений склад собівартості, а саме те, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Отже, виробнича собівартість реалізованої продукції є складовою загальної собівартості.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством, про що зазначено абзацом восьмим пункт 11 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Аналізуючи вказані норми, враховуючи пояснення позивача з огляду на специфіку господарської діяльності останнього, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень ГУ ДФС у м. Києві про застосування показника загальної собівартості товару в якості визначення бази оподаткування податком на додану вартість.

Посилання контролюючого органу на відсутність коду товару згідно УКТ ЗЕД у податкових накладних від 16.12.2015 №1609650, від 29.11.2016 №133, від 29.09.2016 №159, від 22.09.2016 №117, від 09.09.2014 №57, від 22.08.2014 №129, від 09.09.2014 №57, від 03.06.2015 №1, від 14.05.2015 №3, виданих на придбані товари у ПАТ «Нова лінія», ТОВ «НКТ», ТОВ «Айкю Віжн» є необґрунтованими та зводяться до переоцінки обставин у справі, оскільки під час її розгляду судами попередніх інстанцій доказів на підтвердження висновків про те, що товар є підакцизним або ввезеним на митну територію України, контролюючим органом не надано. Поряд з цим, товар у вказаних податкових накладних придбаний у вітчизняних постачальників.

Крім того, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 22.09.2017 №00006701402, №00006711402 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ТОВ "Оллі-транс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22.09.2017р. №00006701402, 00006711402.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 03.05.2018.

Суддя С.К. Каракашьян