Постанова № 73746556, 25.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/10566/15-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 квітня 2018 року м. Ужгород

апеляційний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кондора Р.Ю., Куштана Б.П.

з участю секретаря судового засідання: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду ухваленого 10 лютого 2016 року головуючим суддею Бедьо В.І. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення кредитної заборгованості, -

встановив:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося у суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення кредитної заборгованості.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 21 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CM-SME800/068/2007 (зі змінами, внесеними додатковими договорами до нього), згідно із умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250 000 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою 4,4 % + FIDR з розрахунку 360 днів у році та кінцевим терміном повернення до 21 грудня 2017 року. Цього ж дня із метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-SME800/068/2007/1, а між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 договір поруки № SR-SME800/068/2007/2.

ОСОБА_2, зобов'язавшись повернути кредит та сплачувати проценти щомісячними платежами, взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим станом на 28 серпня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 214897,20 доларів США. Посилаючись на вищевикладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, банк просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку зазначену вище заборгованість.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 лютого 2016 року в задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк», відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ПАТ «ОТП Банк» оскаржив його в апеляційному порядку.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 25 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 214 897, 20 доларів США, що еквівалентно 4 580 977 грн. 58 коп. У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою ВССУ від 15.11.2017 року рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 березня 2016 року в частині вирішення позову ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 березня 2016 року залишено без змін.

Таким чином, предметом даного апеляційного розгляду є апеляційна скарга ПАТ «ОТП Банк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10.02.2016 року виключно в частині вирішення судом вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3 Позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_4 не є предметом даного апеляційного провадження, позаяк рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 березня 2016 року про відмову в задоволенні таких позовних вимог набрало законної сили.

В апеляційні скарзі (в частині вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3) банк просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що невірно застосував правовий висновок ВСУ від 11.03.2015 р. за №6-36цс15.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 9 Перехідних положень ЦПК України (тут і надалі в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 5 ст. 411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Подібна норма містилася в ч. 4 ст. 338 ЦПК України (в редакції на момент постановлення ухвали судом касаційної інстанції).

Встановлено, що 21 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № CM-SME800/068/2007, згідно із умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250 000 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою 4,4 % + FIDR з розрахунку 360 днів у році та кінцевим терміном повернення до 21 грудня 2017 року (а.с.7-11).

Цього ж дня із метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SR-SME800/068/2007/1 (а.с.26, 27).

Однак, 26 січня 2009 року, 27 грудня 2010 року, 13 вересня 2012 року, 21 червня 2013 року, 25 грудня 2013 року та 26 травня 2014 року між ЗАТ «ОТП Банк» (ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 були укладені додаткові договори до кредитного договору, згідно з якими, був викладений в іншій редакції графік платежів, порядок нарахування та сплати процентів, визначена фіксована процентна ставка для розрахунку процентів за користування кредитом у розмірі 6,50 % на період з 13 вересня 2012 року до 24 лютого 2013 року (а.с.12-25).

Та, 27 грудня 2010 року, 13 вересня 2012 року, 21 червня 2013 року, 25 грудня 2013 року й 26 травня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 були укладені додаткові договори до договору поруки, в кожному з яких зокрема зазначено, що порукою забезпечується кредитний договір № SME800/068/2007 від 21.12.2007 року, з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками до нього (а.с.28-36).

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у строк, встановлений у зобов'язанні. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Обґрунтовуючи підстави позову, ПАТ «ОТП Банк» посилалось на те, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 21 грудня 2007 року за № CM-SME800/068/2007 виникла заборгованість у розмірі 214897,20 доларів США, що еквівалентно 4 580 977 грн. 58 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 183 466,95 доларів США; заборгованості за відсотками у розмірі 31 430,25 доларів США. На підтвердження чого надав відповідний розрахунок (а.с.125, 126) правильність якого ніким не заперечується, а тому, такий береться до уваги як доказ.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції взяв до уваги те, що зобов'язання за кредитним договором забезпечувалось двома поручителями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки, тобто договори укладені з кожним з поручителів окремо, та умовами договорів поруки не передбачено спільної поруки. При цьому суд першої інстанції посилався на правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-35цс15.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна зважаючи на наступне.

Зокрема, у зазначеній постанов ВСУ зроблено наступний правовий висновок.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Якщо ж зобов'язання забезпечується кількома поручителями, які надали поруку за різними договорами поруки, то останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. У такому випадку, кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Разом з тим, у вказаній постанові жодним чином не зазначено, що пред'явлення кредитором позову, в прохальній частині якого ставиться питання про солідарне стягнення заборгованості з боржника та декількох поручителів за різними договорами поруки, є підставою для відмови в задоволення такого позову в повному обсязі. Зокрема, з постанови не слідує, що викладена таким чином прохальна частина позовної заяви є перешкодою для ухвалення судом рішення про солідарне стягнення заборгованості з боржника та кожного із поручителів за різними договорами поруки, окремо. Більше того, необхідність вирішення зазначеного позову саме таким способом випливає з іншої постанови ВСУ за №6-255цс15 від 24.06.2015 року, в якій зроблено аналогічний правовий висновок щодо цих самих обставин, що слідує з резолютивної частини такої постанови.

Тобто, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 й ОСОБА_3, пославшись на правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-35цс15.

Далі апеляційний суд, виконуючи обов'язкові вказівки, викладені в ухвалі ВССУ від 15.11.2017 року щодо перевірки доводів відповідача ОСОБА_2 про те, що кредитні кошти за договором банк їй не видав, констатує наступне.

Як уже було вищезазначено між банком та ОСОБА_2 було укладено декілька додаткових договорів до кредитного договору. При цьому в п.2.2. додаткових договорів №№ 2, 3, 4 від 27 грудня 2010 року, 13 вересня 2012 року, 21 червня 2013 року відповідно, сторони домовились про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором з визначенням розміру заборгованості на відповідну дату та порядком погашення простроченої заборгованості. Підписавши такі додаткові договори ОСОБА_2 визнала існування в неї заборгованості за кредитним договором, що в свою чергу свідчить про визнання нею факту видачу їй кредитних коштів.

Таким чином, доводи представника відповідача щодо відсутності доказів видачі ОСОБА_2 кредитних коштів, підлягають відхиленню.

Узагальнюючи наведене та враховуючи межі даного апеляційного перегляду, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 в розмірі вказаному в розрахунку банку.

Вказане є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в даному випадку за результатом апеляційного розгляду позов банку задоволено в повному обсязі, однак лише до двох відповідачів, то судові витрати у вигляді судового збору понесені позивачем за пред'явлення позову в розмірі 3654 грн. та за подачу апеляційної скарги в розмірі 4019,40 грн., тобто на загальну суму 767340 грн. - підлягають стягненню з таких відповідачів, тобто по 3836,70 грн.

Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 551, 599 ЦК України, статями 141, 367, 374, 376, 381, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 лютого 2016 року скасувати в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 й ОСОБА_5 про солідарне стягнення кредитної заборгованості та ухвалити в справі постанову суду про задоволення позову.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (мешканки АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) й ОСОБА_3 (мешканця АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (місцезнаходження м. Київ, вул. Жилянська, 43; ідентифікаційний код 21685166) заборгованість за кредитним договором № СМ-SМЕ800/068/2007 від 21 грудня 2007 року, яка станом на 28 серпня 2015 року становить загальну суму в розмірі 214897,20 доларів США (двісті чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто сім доларів США 20 центів), що згідно офіційного курсу НБУ за 1 долар США - 21,317065 грн., становить суму в розмірі 4580977,58 гривень, з яких: сума 183466,95 доларів США (по курсу 3910976,90 гривень) - заборгованість по тілу кредиту; сума 31430,25 доларів США (по курсу 670000,68 гривень) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_2 (мешканки АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) й ОСОБА_3 (мешканця АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (місцезнаходження м. Київ, вул. Жилянська, 43; ідентифікаційний код 21685166) судові витрати по 3836,70 гривень з кожного у відшкодування судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 травня 2018 року.

Суддя-доповідач

Судді