Постанова № 73740136, 26.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/2667/17 22-ц/774/448/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 215/2667/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Кислиця І.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на заочне рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 липня 2017 року, яке ухвалене суддею Дудіковим А.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо часу ухвалення рішення суду та дати складання повного судового рішення матеріали справи не містять), -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ОСОБА_3 «ПівнГЗК») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що, працюючи протягом тривалого часу у відповідача в шкідливих умовах праці, він отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 06.06.2017 року йому первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом третьої групи, з наступним переоглядом 01.06.2018 року.

Позивач вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, йому, з вини відповідача, спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_3 «ПівнГЗК» в рахунок її відшкодування 85 000,00 грн.

Заочним рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок втрати професійної працездатності, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів, а також на користь держави - судовий збір в розмірі 640 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 «ПівнГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції, шляхом зменшення розміру суми відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом не враховано, що позивач добровільно працював тривалий час у шкідливих умовах праці та, оскільки причиною його професійного захворювання є саме тривалий час роботи в умовах впливу на організм шкідливих факторів, саме його дії стали причиною професійного захворювання, що свідчить про відсутність вини підприємства у заподіянні моральної шкоди позивачу. Також зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілого, розмір моральної шкоди, що визначений судом до стягнення, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_3 «ПівнГЗК» - ОСОБА_4, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 18.11.1991 року по 08.01.1999 року та з 09.03.2005 року працював на різних посадах ВАТ ПівнГЗК», правонаступником якого є ОСОБА_3 «ПівнГЗК», а 06.06.2017 року був звільнений за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію за статтею 38 КЗпП України (а.с.6-10).

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини від 16 березня 2017 року у позивача встановлено професійні захворювання з діагнозом: 1) вібраційна хвороба другої стадії від дії загальних вібрацій з помірно вираженим церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладненим гіпертонічною хворобою ІІ ст., у поєднані з полірадикулопатією L5, S1 справа C5-C7 справа, вираженими статико-динамічними порушеннями, м’язово-тонічним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС першого-другого ст.), деформуючого артрозу ліктьових суглобів (ПФС першого-другого ст.), періартрозу колінних суглобів (ПФ першого-другого ст.), стійкий больовий синдром; 2) нейросенсорна приглухуватість першої стадії (з легким зниженням слуху) (а.с. 11).

Відповідно до п. п. 17. 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14 квітня 2017 року, причиною професійних захворювань позивача є робота протягом 19 років 3 місяців на ОСОБА_3 «ПівнГЗК» в умовах перевищення гранично допустимого рівня шкідливого фактору виробничого середовища, а саме: еквівалентний рівень загальної транспортно-технологічної вібрації перевищує нормативний на 4 дБ (105дБ при ГДР 101 дБ) згідно ДСН 3.3.6.039-99; еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 1 дБА (81 дБА при ГДР 80 дБА) згідно ДСН 3.3.6.037-99 (а.с. 13-16).

Висновком МСЕК від 06.06.2017 року позивачу первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у загальному розмірі 60% (55% - вібр. хв; 5% - туг.) та третю групу інвалідності з наступним переоглядом 1 червня 2018 року (а.с.22).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов’язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов’язків з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як убачається з акту розслідування професійного захворювання від 14 квітня 2017 року, причиною професійного захворювання позивача є робота протягом 19 років 3 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, тобто умови праці характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: еквівалентний рівень загальної транспортно-технологічної вібрації перевищує нормативний на 4 дБ (105дБ при ГДР 101 дБ) згідно ДСН 3.3.6.039-99; еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 1 дБА (81 дБА при ГДР 80 дБА) згідно ДСН 3.3.6.037-99.

Порушення відповідачем положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов’язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання від 14 квітня 2017 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.

Спростовуються й доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання представника відповідача ОСОБА_3 «ПівнГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач забезпечував його засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати нею професійної працездатності, стан здоров’я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У зв’язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 31 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 02 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: