Ухвала суду № 73740139, 25.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/5333/15-к Суддя 1 інстанції Лиходєдов А. В.

Номер провадження 11-кп/774/138/К/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Пістун А.О.

суддів Мажари С.Б., Коваленко Н.В.

за участю секретарів судового засідання Чубіної А.В., Євтодій К.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, що приймав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, захисника ОСОБА_2, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року у кримінальних провадженнях внесених до ЄРДР за № 12015040450000310 від 30.03.2015р., № 12015040450000490 від 12.05.2015р. щодо

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 вересня місяця 15 дня, який народився у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, зареєстрований та мешкає за адресою: вул. Ушинського, буд. 28, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, раніше не судимий,

якого було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 263 КК України;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 вересня місяця 03 дня, який народився в м. Запоріжжя, зареєстрований та мешкає за адресою: вул. Юності, буд. 22, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, раніше судимий:

1. 02.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 263, 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з іспитовим строком на 1 рік;

2. 09.11.2016 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки,

якого було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 396, ч.1 ст. 410 КК України;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 січня місяця 09 дня, який народився у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, зареєстрований та мешкає за адресою: вул. Бізе, буд. 12, м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, раніше не судимий,

якого було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 396 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Бурчик Ю.В.

обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6

захисники ОСОБА_7, ОСОБА_2

потерпіла ОСОБА_4

представник потерпілої ОСОБА_8

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі прокурор, що приймав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, не оскаржуючи фактичні обставини провадження, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, просить вирок щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв’язку з неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту. Ухвалити свій вирок, яким визнати винним ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч. 1 ст. 396 КК України, та призначити йому покарання за ч.2 ст. 194 у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, за ч.1 ст. 396 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, відповідно до ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

У частині призначеного покарання обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вирок суду не оскаржується, тому просить залишити його без змін.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, просить вирок суду скасувати, а матеріали направити на новий судовий розгляд, оскільки вирок винесено без повного та об’єктивного дослідження матеріалів справи, без надання їм відповідної оцінки, обґрунтування достовірності досліджених доказів та фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, без врахування особи підсудного, упереджене ставлення до її підзахисного, неповнота судового розгляду, а також вирок постановлено на підставі неналежних та недопустимих доказів.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що покарання призначене обвинуваченим є надто м’яким та не відповідає тяжкості скоєного ними кримінального правопорушення. Крім того потерпіла просить врахувати, що з 16.06.2014 року і по теперішній час продовжує сплачувати платежі за платне користування автомобілем, який ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 знищили, тому просила суд стягнути з винних осіб втрачену вигоду, а суд задовольнив цивільний позов частково, стягнувши майнову шкоду завдану знищенням автомобіля, яка була визначена експертним дослідженням.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, а матеріали направити на новий судовий розгляд, оскільки вирок винесено без повного та об’єктивного дослідження матеріалів справи. Вважає, що вирок не відповідає вимогам справедливості, при його винесенні не вмотивовано за яких обставин засудженого покарано фактично на максимальний термін ув’язнення, передбачений санкцією інкримінованих статей, хоча існує декілька пом’якшуючих обставин у справі.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить скасувати вирок суду в частині покарання та призначити йому більш м’яке покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року ОСОБА_3 визнано винним та призначено покарання за ст. 115 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі строком на 11 років; за ст. 194 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років; за ст. 263 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, визначено покарання, шляхом часткового складання покарань, у виді позбавлення волі строком на 12 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з 27.12.2017 року, зарахувавши йому у строк покарання строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі період з дня затримання 05.04.2015 року по 20.06.2017 року та з розрахунку день за день період з 21.06.2017 року.

Запобіжний захід - у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.

ОСОБА_5 визнано винним та призначено покарання за ст. 190 ч. 1 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік; за ст. 194 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців; за ст. 263 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки; за ст. 396 ч. 1 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки; за ст. 410 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, визначити покарання, шляхом поглинання більш суворим покаранням, менш суворого, у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 70 ч. 4 КК України визначено покарання, шляхом поглинання більш суворим покаранням, призначеним за цим вироком, менш суворого покарання, призначеного вироком від 09.11.2016 року та вважати засудженим до позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України визначено покарання, шляхом часткового приєднання до покарання призначеного цим вироком, невідбутого строку покарання за вироком від 02.02.2015 року Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу та вважати засудженим до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 27.12.2017 року, зарахувавши йому у строк покарання строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі період з дня затримання 13.08.2015 року по 20.06.2017 року, та з розрахунку день за день період з 21.06.2017 року.

Запобіжний захід - у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.

ОСОБА_6 визнано винним та призначено покарання за ст. 194 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки; за ст. 396 ч. 1 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік. Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, визначено покарання, шляхом поглинання більш суворим покаранням, менш суворого, у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Згідно ст. ст. 75, 76 КК України обвинуваченого ОСОБА_6 від відбуття покарання звільнено з випробуванням із іспитовим строком на 2 роки, зобов’язано його періодично з’являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти його про зміну місця проживання, без погодження з ним не виїжджати за межі України.

Запобіжний захід - у виді особистого зобов’язання, залишено до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 солідарно 182608 грн. 70 коп. майнової шкоди завданою знищенням автомобіля; - по 1278 грн. 66 коп. з кожного, витрат на правову допомогу;

- з ОСОБА_3 - 11528 грн. 26 коп. витрат на поховання чоловіка; - 200000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 211528 грн.;

- з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по 25000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У іншій частині позову ОСОБА_4 – відмовлено.

Цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Красний Забойщик» до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди – задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Красний Забойщик» - 5578 грн. 48 коп. на відшкодування матеріальної шкоди.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди, завданої пошкодженням автомобіля – відмовлено.

Питання з речовими доказами та судовими витратами вирішено.

Згідно обставин кримінального правопорушення, встановлених судом першої інстанції та детально викладених у вироку, 29.03.2015 року, ОСОБА_3, діючи із раптово виниклих у нього по відношенню до ОСОБА_9, неприязних стосунків, навмисно скоїв вбивство ОСОБА_9, після чого, у той же день, з метою приховування скоєного особливо тяжкого злочину - умисного вбивства людини - ОСОБА_9, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.1 КК України, за попередньою змовою з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, шляхом підпалу знищів чуже майно, яке належить ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», чим заподіяв потерпілому майнову шкоду у великих розмірах, за наступних обставин.

Так, 29.03.2015 року, близько 09-25, ОСОБА_3, прийшов до будинку № 1 по вул. Ушинського у м. Кривому Розі, де зустрів раніше знайомого йому ОСОБА_9, з яким почали вживати спиртні напої. У той же день, близько 09-55, ОСОБА_9 та ОСОБА_3, в процесі вживання спиртних напоїв, вирішили для подальшого переміщення по території міста ОСОБА_10 скористатися автомобілем «Ford-fiesta», реєстраційний номер НОМЕР_1, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу номер СХХ 084688, виданого 18.06.2014 р. належить ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», але фактично, відповідно до Публічного договору про надання фінансового лізингу № KR00A!0000590080 від 16.06.2014 р., перебував у володінні ОСОБА_4, яка на той час надала його у тимчасове користування ОСОБА_9. ОСОБА_1 цього, ОСОБА_9 та ОСОБА_3, так як перебували у стані алкогольного сп’яніння, вирішили залучити у якості водія вказаного автомобіля свого знайомого - ОСОБА_5, якому зателефонував ОСОБА_3, отримавши на це його згоду. У той же день, близько 10-00, ОСОБА_5, прибув до будинку № 1 по вул. Ушинського у м. Кривому Розі, де зустрів ОСОБА_9 та ОСОБА_3, після чого вказані особи на автомобілі НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_5, з 10-00 до 13-00 год., почали пересуватися по території Тернівського району м. Кривого Рогу, в процесі чого ОСОБА_3 і ОСОБА_9 продовжили вживати спиртні напої. У той же день, близько 13-00 год., ОСОБА_3 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, під час пересування разом з ОСОБА_9 на автомобілі НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_5, знаходячись на задньому сидінні в салоні вказаного автомобіля, знайшов раніше залишену ОСОБА_9, невстановлену вогнепальну зброю, у вигляді пістолету марки «ТТ» калібру 7,62 мм. З магазином із заводським номером 3303, який був знаряджений бойовими патронами. ОСОБА_1 цього, ОСОБА_3, вважаючи, що вказаний пістолет належить ОСОБА_9, почав умовляти останнього продати йому пістолет, на що отримав від ОСОБА_9 відмову. Але, скориставшись необачністю ОСОБА_9, непомітно для останнього, вказаний пістолет залишив при собі. У той же день, близько 13-20, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_5, на автомобілі «Ford-fiesta», прибули на вул. Поліська у м. Кривому Розі, де ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на задньому пасажирському сидінні, позаду ОСОБА_9, в салоні автомобіля «Ford-fiesta», під керуванням ОСОБА_5, під час руху автомобіля, в районі будинку № 90 по вул. Поліська в м. Кривому Розі, діючи із раптово виниклих у нього по відношенню до ОСОБА_9 неприязних стосунків, навмисно, з інтервалом приблизно 1-єї секунди здійснив 2 постріли з перебуваючого у нього пістолету «ТТ», в спину ОСОБА_9, спричинивши останньому вогнепальні поранення у вигляді ушкодження правої легені та сечового міхура, внаслідок яких ОСОБА_9 помер на місті, від травматичного гемотораксу.

Ці умисні дії ОСОБА_3, суд кваліфікував ч. 1 ст. 115 КК України за ознаками умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (вбивство).

ОСОБА_1 цього, 29.03.2015р., о 13-20, ОСОБА_3, усвідомлюючи невідворотність покарання за скоєний ним злочин, передбачений ст. 115 ч.1 КК України, тобто умисне вбивство ОСОБА_9, відповідальність за скоєння якого згідно діючого законодавства передбачена у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, та який відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, запропонував ОСОБА_5 приховати вбивство ОСОБА_9, шляхом знищення трупу останнього, на що ОСОБА_5, усвідомлюючи протиправність діянь, зі свого боку дав згоду ОСОБА_3 на приховування вбивства ОСОБА_9, свідком якого він був безпосередньо. При цьому ОСОБА_5, з метою полегшення приховування вбивства ОСОБА_9, запропонував ОСОБА_3 залучити до участі у знищенні слідів вказаного злочину їх знайомого ОСОБА_6, на що ОСОБА_3 дав свою згоду.

У той же день, о 13 год. 25 хв., ОСОБА_5, вступив таким чином в попередню змову з ОСОБА_3, направлену на приховування слідів, засобів та знаряддя вчинення ОСОБА_3 особливо тяжкого злочину - вбивства ОСОБА_9, шляхом надання ОСОБА_3 допомоги в переміщенні знаряддя злочину та об’єкту злочинного посягання в інше місце з метою їх подальшого приховування. ОСОБА_1 цього, вони на автомобілі НОМЕР_3, в якому перебував труп ОСОБА_9, прибули до лісосмуги, яка розташована між вулицями Поліська та Мечникова у Тернівському районі м. Кривого Рогу, де з метою тимчасового приховування від сторонніх осіб трупу ОСОБА_9 та його подальшого транспортування до місця переховування, переклали труп останнього з переднього сидіння на підлогу між задніми та передніми сидіннями вказаного автомобіля. ОСОБА_1 чого, приблизно о 13 год. 32 хв., з метою залучення ОСОБА_6 до сумісної реалізації приховування вбивства ОСОБА_9 прибули на вул. Бізе у Тернівському районі м. Кривого Рогу, де зустріли ОСОБА_6, якому показали труп ОСОБА_9, який перебував на підлозі між задніми та передніми сидіннями в автомобілі НОМЕР_2, та повідомили ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_3 вбив ОСОБА_9, після чого запропонували разом вирішити спосіб та місце приховування вбивства ОСОБА_9, на що ОСОБА_6, усвідомлюючи протиправність діянь, зі свого боку дав свою згоду на надання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 допомоги в знищенні слідів злочину, перенесення знаряддя злочину та об’єкту злочинного посягання в інше місце з метою приховування. ОСОБА_1 цього ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вирішили з метою приховування вбивства ОСОБА_9 та знищення слідів злочину таємно вивезти труп ОСОБА_9 на автомобілі НОМЕР_2 за межі міста ОСОБА_10, де в зручному для них місці приховати труп ОСОБА_9 разом з автомобілем.

ОСОБА_1 цього ОСОБА_6, вступивши таким чином з ОСОБА_3 та ОСОБА_11 в попередню змову направлену на приховування вбивства ОСОБА_9, шляхом надання ОСОБА_3 допомоги в знищенні слідів злочину, переміщення знаряддя злочину та об’єкту злочинного посягання (трупу ОСОБА_9С.), а також автомобіля НОМЕР_2 в інше місце для подальшого їх приховування, приступили до реалізації свого злочинного умислу.

Так, 29.03.2015, протягом з 13 год. 42 хв. по 14 год. 48 хв., ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_2, в якому перебував труп ОСОБА_9, разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з метою приховування вбивства ОСОБА_9, рухаючись тривалий час по території житлових масивів Тернівського району м. Кривого Рогу в пошуках місця зручного для приховування трупу ОСОБА_9, маючи при цьому неодноразову можливість повідомити до правоохоронних органів про скоєний особливо тяжкий злочин - вбивство ОСОБА_9, та припинити свої подальші протиправні дії, з метою досягнення бажаного ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 результату - приховування вбивства ОСОБА_9, прослідували від вул. Бізе у Тернівському районі м. Кривого Рогу в лісосмугу, яка розташована на території Недайводської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, де в 70 метрах від промислової залізничної колії ПАТ «Центральний ГЗК», діючи від обставин, які не залежали від їх волі - співучасників злочину, припинили рух автомобіля НОМЕР_3, в якому перебував труп ОСОБА_9, в місці поряд з яким на той час при виконанні своїх професійних обов`язків перебували сторонні особи.

ОСОБА_1 цього ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_12 упевнившись, що у зв`язку із прилеглою місцевістю подальший рух автомобіля, в якому перебував труп ОСОБА_9, не можливий, так як він застряг у грязі, залишили вказаний автомобіль НОМЕР_2, та вирішили знищити його разом з трупом ОСОБА_9 шляхом підпалу.

ОСОБА_1 цього ОСОБА_5, діючи з метою досягнення бажаного ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 результату, за допомогою підручного, заздалегідь заготовленого ріжучого засобу, в підкапотному просторі зазначеного автомобіля пошкодив, тобто перерізав трубопровід паливно-постачальної системи двигуна автомобіля, через отвір якого, за допомогою ОСОБА_3 злив у пляшку певну кількість бензину, яким разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_6, з метою підпалу облили із середини салон автомобіля НОМЕР_3, а також труп ОСОБА_9, який перебував на підлозі між передніми та задніми сидіннями в салоні вказаного автомобілю. ОСОБА_1 цього, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_12, за допомогою запальнички підпалили місця в середині салону автомобіля на які потрапив бензин, та упевнившись, що автомобіль та труп ОСОБА_9 зайнялися полум’ям, з місця скоєння злочину зникли.

Але, 30.03.2015 р., працівники міліції, незважаючи на активні дії ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо приховування та знищення слідів вчиненого ОСОБА_3 вбивства ОСОБА_9, в лісосмузі розташованій на території Недайводської сільської ради Криворізького району, Дніпропетровської області, в 70 метрах від промислової залізничної колії ПАТ «Центральний ГЗК», виявили обгорілий кузов автомобіля марки «Ford-fiesta», 2010 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) WF0JXXGAJJAR06434, реєстраційний номер НОМЕР_4, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу номер СХХ 084688, виданого 18.06.2014 належить ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» та фактично, відповідно до Публічного договору про надання фінансового лізингу № KR00A!0000590080 від 16.06.2014, перебував у володінні ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у якому на підлозі між задніми та передніми сидіннями були виявлені обвуглені останки трупа ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, з вираженою термічної ампутацією кінцівок на рівні середньої третини стегон, прогорання живота, таза, груді, черепу нижньої щелепи, запеченими внутрішніми органами та повним прогоранням шкірних покровів та м`язів, смерть якого відповідно до висновку судово-медичного експерта № 643 від 27.04.2015 настала від травматичного пневмотораксу.

Таким чином ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, 29 березня 2015 року, діючи умисно, з метою приховування особливо тяжкого злочину - умисного вбивства ОСОБА_9, також знищили шляхом підпалу чуже майно - автомобіль «Ford-fiesta» реєстраційний номер АА 49-40, який належить ТОВ «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», вартість якого відповідно до висновку судової авто-товарознавчої експертизи №70\37-316 від 08.09.2015, на момент скоєння кримінального правопорушення, тобто на 29.03.2015, складала 182 608 грн. 70 коп., що відповідало 299,8 неоподатковуваним мінімумам доходів громадян (609 грн.), встановлених законодавством України на час скоєння кримінального правопорушення, чим заподіяли потерпілому майнову шкоду у великих розмірах.

Ці умисні дії ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд кваліфікував за ч. 2 ст. 194 КК України за ознаками умисного знищення чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, вчиненого шляхом підпалу, а умисні дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6,крім цього, також за ч. 1 ст. 396 КК України, за ознаками заздалегідь не обіцяного приховування особливо тяжкого злочину .

Крім цього, 29.03.2015 р., близько 16-00, ОСОБА_3 після скоєного ним умисного вбивства ОСОБА_9 та подальшого знищення шляхом підпалу автомобіля НОМЕР_5, який належить ОСОБА_4, з метою переховування знаряддя вбивства, залишив собі невстановлений досудовим розслідуванням пістолет марки «ТТ» знаряджений магазином з патронами до нього калібру 7,62 мм у кількості 6 штук, який переніс за місцем свого проживання, до будинку №28 по вул. Ушинського у Тернівському районі м. Кривого Рогу, де з метою його ретельного переховування відокремив від вказаного пістолету магазин із залишившимся в ньому 6 патронами, після чого пістолет сховав у невстановленому досудовим розслідуванням місці, а магазин із 6 патронами у ньому, сховав у ванній кімнаті під поверхнею гіпсокартонного перекриття під стелею у приміщенні будинку № 28 по вул. Ушинського в м. Кривому Розі, за місцем свого проживання, де зберігав без передбаченого законом дозволу.

05 квітня 2015 року, приблизно о 15:00 год., співробітники міліції в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Криворізького районного суду Дніпропетровської області за місцем реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_3, у приміщенні ванної кімнати домоволодіння №28 по вул. Ушинського в Тернівському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в присутності понятих, під поверхнею гіпсокартонного перекриття під стелею приміщення, на відстані приблизно 0,5 метрів від правого куту виявили та вилучили магазин до пістолету, який відповідно до висновку судово-балістичної експертизи №58\07-299 від 23.06.2015, виготовлений заводським способом та є складовою частиною до вогнепальної зброї - магазином до пістолету «ТТ» з заводським номером 3303 під патрон калібру 7,62 мм., який був знаряджений 6 патронами, (з маркуваннями у вигляді цифр «38 43» на 5 гільзах), які відповідно до висновку судово-балістичної експертизи №58/07-136 від 06.04.2015, виготовлені заводським способом та є боєприпасами - патронами центрального бою, калібру 7,62 мм до нарізної вогнепальної зброї калібру 7,62 мм (пістолетів «ТТ», пістолетів-кулеметів «ППШ»), придатними до стрільби, які ОСОБА_3 незаконно придбав, переніс та зберігав за місцем свого мешкання без передбаченого законом дозволу.

Ці умисні дії ОСОБА_3, суд кваліфікував за ст. 263 ч. 1 КК України за ознаками носіння, зберігання, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Крім цього, 20.08.2015 року, протягом з 10-40 до 13-00 год., співробітники міліції в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, за місцем реєстрації та фактичного проживання ОСОБА_5, у приміщенні гаражу, розташованого на території подвір`я домоволодіння №22 по вул. Юності у м. Кривому Розі, у присутності понятих, у слюсарному ящику серед побутових та слюсарних приладів, виявили та вилучили одну ручну осколкову наступальну гранату марки РГД-5 та один запал УРГЗМ до неї, які були з`єднані один до одного, тобто попередньо підготовлені для швидкого використання за призначенням, з яких відповідно до висновку судової вибухово-технічної експертизи №70\01\26-627\354 від 10.09.2015, корпус ручної осколкової наступальної гранати РГД-5 промислового виготовлення, придатний для здійснення вибуху та відноситься до категорії вибухових речовин, який споряджається подрібненою вибухової речовиною «тротил» масою 100-115 гр. з послідуючим підпресовуванням. Запал УРЗГМ -2, промислового виготовлення, придатний для здійснення вибуху та відноситься до категорії боєприпасів. Вилучені (вказані) об`єкти з`єднуються між собою різьбовим з`єднанням, утворюючи ручну осколкову, наступальну гранату РГД-5, промислового виготовлення, яка придатна для здійснення вибуху, та відноситься до категорії боєприпасів, які ОСОБА_5 придбав у невстановлений слідством час та місці, переніс до місця свого проживання, де зберігав без передбаченого законом дозволу.

Ці умисні дії ОСОБА_5, суд кваліфікував за ст. 263 ч. 1 КК України за ознаками носіння, зберігання, придбання бойових припасів, без передбаченого законом дозволу.

Крім цього, ОСОБА_5, являючись військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини польова пошта В4750 на посаді снайпера у військовому званні солдата, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення за рахунок держави, всупереч вимог ст. ст. 6, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року, та ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551 -XIV від 24.03.1999 року. 15.12.2014 року, близько 07-00, знаходячись в приміщенні стройової частини вказаної військової частини в місці тимчасової дислокації в районі населеного пункту Луганське Артемівського району Донецької області, таємно викрав та обернув на свою користь закріплений за іншим військовослужбовцем однієї з ним частини пістолет марки ПМ серії ГТ № 1938 з магазином вартістю 154,58 грн., що відноситься до вогнепальної зброї, із набоями калібру 9 мм у кількості 8 одиниць вартістю 2,63 грн., що відносяться до бойових припасів, які згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у збройних Силах України» № I075-XIV від 21.09.1999 р., є військовим майном загальною вартістю 157,21 грн., розпорядившись ним на власний розсуд, чим заподіяв державі матеріальну шкоду на вказану суму.

Ці умисні дії ОСОБА_5, суд кваліфікував за ст. 410 ч. 1 КК України за ознаками викрадення військовослужбовцем зброї, бойових припасів.

Також, ОСОБА_5, являючись військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини польова пошта В4750 на посаді снайпера у військовому званні солдата, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів та з метою особистого незаконного збагачення за рахунок інших осіб, всупереч вимог ст. ст.6, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року, та ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551 -XIV від 24.03.1999 року, в один із днів на початку лютого 2015 р., близько 12-00, знаходячись на території ТОВ «Агрофірма «Красний Забойщик», за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Червоне, вул. Гагаріна, 16, шляхом повідомлення представникам цього підприємства завідомо неправдивої інформації про те, що він являється волонтером та займається організацією збору і передачі благодійної допомоги військовим, які виконують обов’язки військової служби на території Донецької та Луганської областей, тобто шляхом обману, заволодів належним ТОВ «Агрофірма «Красний Забойщик», автомобілем НОМЕР_6, вартістю 5578,48 грн., який обернув на свою користь на розпорядився ним на власний розсуд, заподіявши ТОВ «Агрофірма «Красний Забойщик» матеріальну шкоду на вказану суму.

Ці умисні дії ОСОБА_5, суд кваліфікував за ст. 190 ч. 1 КК України за ознаками заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайство).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор, посилається на те, що наведені у вироку суду обставини не можуть бути визнані переконливими доводами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та впливають на пом’якшення покарання обвинуваченому, а висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання має бути належним чином вмотивованим і обґрунтованим. Звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких. На думку прокурора суд безпідставно визнав обставину «щире каяття» як таку, що пом’якшує покарання, оскільки як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 свою провину визнав частково. Також судом не враховано позицію потерпілої ОСОБА_4, яка наполягала на призначенні суворого покарання у виді позбавлення волі.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3, вказує, що ОСОБА_3 тривалий час перебуває під вартою, а саме з 13.08.2015 року по теперішній час, при цьому судом неодноразово було постановлено ухвали про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 Ухвали винесені однакові, відрізняються лише датою винесення, не змінні навіть коми у реченнях, що свідчить про упереджене ставлення до ОСОБА_3 Продовження строку тримання під вартою розглянуті формально, без дослідження доказів існування ризиків, з однією лише підставою – тяжкість покарання, що свідчить про не бажання слухати доводи та досліджувати докази, що наявні у справі.

На думку захисника судом допущено неповноту розгляду справи, так як відповідно до пояснень обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5, висновку судово-медичного експерта № 643Д від 15.06.2015 року підсудним ОСОБА_3 було зроблено всього один постріл, який зроблено з необережності, а не два постріли, як вказано у вироку суду. Також під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_3 вилучено пістолетний магазин та шість патронів, це підтверджує, що постріл було зроблено всього один, та таке вбивство є ненавмисним, оскільки у магазині всього 8 куль, при підготовці до стрільби одна куля переміщується до стволу пістолету, у магазині залишається всього 7 куль, після зробленого пострілу ще одна куля переміщується до стволу і у магазині залишається як раз 6 куль, саме стільки, скільки було вилучено під час обшуку. Отже, зазначені докази свідчать про те, що ОСОБА_3 необережно поводився зі зброєю, під час чого ненавмисно нажав на гачок та вистрілом зверху – вниз було потерпілому ОСОБА_13 завдано ушкодження нижньої ділянки легенів та задньої стінки сечового міхура, від чого у останнього настала смерть, тобто дії його необхідно кваліфікувати за ст. 119 КК України (ненавмисне вбивство), оскільки умислу на заподіяння смерті ОСОБА_14 обвинувачений не мав. Зазначені докази досліджено у судових засіданнях, але суд не надав їм належної оцінки.

Крім цього, захисник вказує, що вирок постановлено на підставі неналежних та недопустимих доказах, так як слідчий, ні після проведення огляду 30.03.2015 року, ні після проведення огляду 05.04.2015 року не звертався до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку. Отже, наявні в матеріалах справи протоколи огляду місця події від 30.03.2015 року та 05.04.2015 року, а також всі речові докази, вилучені під час зазначених слідчих дій, експертизи, виготовлені з використанням вищезазначених речових доказів є неналежними та недопустимими доказами.

Захисник вважає, що вирок постановлений без надання належної оцінки обставинам та доказам у справі, що є невідповідністю висновків суду, викладеним у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, а докази, які були досліджені під час судового процесу спростовують висновки суду, що викладені у вироку.

В обґрунтування апеляційної скарги потерпіла ОСОБА_4 вважає, що суд призначив обвинуваченим м’яке покарання, не врахувавши тяжкість скоєних ними правопорушень. Також не погоджується з тим, що суд не задовольнив її цивільний позов у повному обсязі, так як з 16.06.2014 року по теперішній час вона продовжує сплачувати платежі за платне користування автомобілем, який ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знищили, тому просила суд стягнути з винних осіб втрачену вигоду. Вироком суду стягнуто з обвинувачених вартість автомобіля, визначену експертним дослідженням у сумі 182 608 грн. 70 коп., а сума сплачена нею за користування автомобілем в той час, коли вона була позбавлена такої можливості, не стягнута.

В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_3 вказує, що вирок суду постановлений без надання оцінки характеризуючим особу обвинуваченого обставинам та доказам, не враховано, що він щиросердечно розкаявся у вчиненому вбивстві з необережності, яким цей злочин і є насправді, допомагав слідству, визнав свою провину, жодного разу не заперечував своєї провини та не перешкоджав дослідженню справи, характеризується позитивно, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не знаходиться, все це не було прийнято до уваги при винесенні покарання.

На думку обвинуваченого ОСОБА_3, вирок не відповідає вимогам справедливості, при його винесенні суддею не вмотивовано за яких обставин засудженого покарано фактично на максимальний термін ув’язнення, передбачений санкцією інкримінованих статей. Крім того, обвинувачений звертає увагу, що таке покарання може у подальшому спровокувати інших злочинців не визнавати свою вину, перешкоджати слідству, оскільки всі ці обставини, відповідно до вироку, не призводять до пом’якшення покарання.

В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_5 вважає що суд призначив йому суворе покарання та не врахував всі пом’якшуючі обставини, а саме те, що він визнавав повністю свою вину, в скоєному щиросердечно розкаявся, допомагав у розкритті злочинів, на утриманні має малолітню дитину, є учасником АТО, тому просить застосувати при призначенні покарання ст.69 КК України.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора та просив вирок скасувати в частині призначеного покарання ОСОБА_6, решту апеляційних скарг залишити без задоволення.

Під час апеляційного розгляду потерпіла ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 підтримали свою апеляційну скаргу, проти інших апеляційних скарг заперечували.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_2, підтримали свої апеляційні скарги, проти задоволення інших апеляційних скарг заперечували.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_7 підтримали в повному обсязі апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5, відносно апеляційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_4 заперечували, щодо апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2 не заперечували.

Обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти апеляційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_4, щодо вирішення інших апеляційних скарг покладав на розсуд суду.

Відповідно до ст. 402 КПК України заперечення на апеляційну скаргу сторонами судового провадження подані не були.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційних скаргах доводи, прослухавши технічний запис судового засідання в межах підготовки провадження до апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора – підлягає задоволенню, апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_4 – підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_2 – не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі захисником ОСОБА_15 та обвинуваченим ОСОБА_3 не оскаржуються доведеність вини та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ст.ст.194 ч.2, 263 ч.1 КК України, тому висновки суду в цій частині апеляційним судом не переглядаються.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та згідно технічного запису судового засідання, журналу судового засідання, обвинувачений ОСОБА_5 при розгляді кримінального провадження повністю визнав свою провину та вина обвинуваченого ОСОБА_5 знайшла своє повне підтвердження в сукупності доказів, які в судовому засіданні належним чином перевірено та оцінено, в тому числі з точки зору їх достовірності та в апеляційній скарзі зазначені обставини ніким з учасників процесу не оскаржуються, тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядаються.

В апеляційних скаргах прокурор у кримінальному провадженні та потерпіла ОСОБА_4 вважають, що вирок суду щодо ОСОБА_6 є незаконним і підлягає скасуванню, в частині призначеного йому покарання, з застосуванням ст.75 КК України, зважаючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просять ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_6 більш суворе покарання, без застосування положень ст.75 КК України.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.10 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 1 «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», у разі порушення в апеляціях питання про погіршення становища одних засуджених (виправданих) та про скасування чи зміну вироку суду першої інстанції щодо інших таких осіб з інших підстав, апеляційний суд за наявності до того підстав постановляє вирок тільки щодо тих засуджених (виправданих), становище яких погіршується, а щодо решти виносить ухвалу.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне рішення за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої ОСОБА_4, в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_6, викласти окремим документом, тобто у вигляді вироку.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд обґрунтовує вирок на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими у сукупності судом відповідно до статті 94 КПК України, згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав ухвалення свого рішення.

Зазначених вимог Закону суд першої інстанції дотримався.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 в тій частині, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим, через неправильну оцінку доказів, неповноту розгляду справи та неправильною юридичною кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.1 ст.115 КК України.

Висновок суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні зазначених у вироку злочинних діях, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується всією сукупністю досліджених судом доказів, які повно і правильно відповідно до вимог ст. 374 КПК України, приведені у вироку, не викликають сумнівів у своїй достовірності, а скоєні ОСОБА_3 кримінальні правопорушення правильно кваліфіковано за ст.ст. 115 ч.1, 194 ч.2, 263 ч.1 КК України.

Тому, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 щодо незаконності та необґрунтованості вироку стосовно ОСОБА_3 є безпідставними.

Як на докази винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, суд обґрунтовано послався на покази обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, потерпілої ОСОБА_4, свідків та ряд письмових доказів по кримінальному провадженню, в тому числі отриманих під час проведення досудового розслідування та в суді першої інстанції, які отримано у відповідності до вимог КПК України.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_3 в судовому засіданні та захисника ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що обвинувачений ОСОБА_3 необережно поводився зі зброєю, під час чого ненавмисно нажав на гачок пістолета та вистрілом зверху-вниз було потерпілому ОСОБА_13 завдано тілесні ушкодження, від яких настала його смерть і тому дії ОСОБА_3 повинні бути кваліфіковані за ст.119 КК України, а не за ст.115 ч.1 КК України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він не мав наміру вбивати ОСОБА_13, 28 березня 2015 року зустрівся з ОСОБА_9, так як вони домовлялись про зустріч раніше. ОСОБА_9 пояснив, що йому потрібно поїхати в місто. ОСОБА_9 попросив подивитися якийсь будинок, якесь він шукав житло. Він знав, що ОСОБА_5 продавав, а саме його родичі продавали житло на селищі. Він запропонував ОСОБА_9 подивитись це житло. ОСОБА_16 ОСОБА_5 і відвезти міг, у нього були права , на що ОСОБА_9 погодився. Він набрав ОСОБА_5, і той сказав, що не має проблем, поїхати, подивитися. Поїхали до ОСОБА_5, де ОСОБА_9 сів на переднє сидіння, він - на заднє, а ОСОБА_5 був за кермом. Вони поїхали дивитися будинок, зупинилися біля кафе, де ОСОБА_9 зустрічався з якоюсь людиною, знайомим, якого хотів поселити, шукав йому мабуть житло, як він зрозумів по розмові. Пістолет він побачив, коли вони зупинялися біля магазину «Варус». Стояла коробка з фазаном на задньому сидінні машини і там лежав пістолет. Він заглянув у коробку до тварини, і побачив пістолет. Перший раз узяв його в руки, і на його запитання ОСОБА_9 відповів , що пістолет належить йому. ОСОБА_1 цього, вони ще заїхали в магазин, потім до ОСОБА_5 додому і поїхали до ОСОБА_9 додому назад, де заправили машину . Пістолет ОСОБА_9 переклав на заднє сидіння автомобіля в якому вони їздили. Він – ОСОБА_3, сидів ззаду ОСОБА_9, а пістолет зліва від нього лежав просто на сидінні. Поїхали подивилися будинок ОСОБА_5, потім ще їздили кудись. По дорозі назад ОСОБА_5 був за кермом, ОСОБА_9 на передньому сидінні, а він на задньому. Він до цього взяв пістолет в руки з заднього сидіння. Він не знав, заряджений він чи ні. Він його не тримав до цього в руках, він його витягував тільки з коробки. Він до цього ніколи не мав справи зі зброєю, не знав, що там патрон у патроннику. Він не знає, що сталося, чи то гальмування, чи то яма. Стався постріл в його руках випадково. Він вистрілив з пістолета. ОСОБА_9 упав наперед, на торпеду, головою вниз. Він злякався, кинувся до нього туди. Він не знав, що сталося в той момент, побачив, що ОСОБА_9 не реагує. Він злякався, не знав як поступити. Він з ОСОБА_5 переклали ОСОБА_9 на заднє сидіння. Не пам'ятає, хто дзвонив ОСОБА_6, потім заїхали за ОСОБА_6 додому. Вони їхали у бік села Недайвода, звернули біля поля. Машина застрягла у бруді. Він не знав, що робити, пам'ятає він з ОСОБА_5 зливав бензин з машини. Він підпалював машину, приховував злочин, не знав як реагувати на ситуацію. Він пішов додому, де перевдягнувся, прийняв душ, одягнув чисті речі, взяв пістолет, і по дорозі, де міст проходить через залізницю, викинув пістолет у вагон з породою.

Обвинувачений ОСОБА_5, свою винуватість визнав повністю та пояснив , що 28.03.2015 року, за ним заїхали на автомобілі «Форд Фієста» - ОСОБА_17 і ОСОБА_9, а потім вони виїхали в місто. Він сів за кермо, так як ОСОБА_9 випив, а у ОСОБА_17 прав не було, проїхали по місту. Заїхали в кафе. Потім повернулися назад на селище, поїхали подивитися будинок. І коли дивилися будинок, стався нещасний випадок. Коли ОСОБА_9 сидів на передньому пасажирському місці, стався постріл. Їхали у зворотному напрямку, розвернулися і прозвучав постріл з пістолету, від якого він нагнувся, з пістолету, що був у ОСОБА_17 та лежав у машині і належав ОСОБА_9. Це був пістолет ТТ. ОСОБА_17 у цей час сидів на задньому сидінні, праворуч від нього. Він не може стверджувати, що був другий постріл, тобто що їх було два, так як від пострілу у нього гуділо в голові. Тіло ОСОБА_9 він і ОСОБА_17 переклали на заднє сидіння до того як викликали ОСОБА_6. Пістолет спочатку лежав у коробці, його брав ОСОБА_17 із коробки декілька разів. ОСОБА_9 пояснив, що це пістолет ТТ. Що стався постріл із пістолету він спочатку не зрозумів і був оглушений. ОСОБА_1 цього ОСОБА_17 був в істериці та повторював: «Навіщо я це зробив, як воно все вийшло?». ОСОБА_17 йому сказав, що він взяв пістолет у руки та розглядав його і пістолет вистрілив. Більше він у той момент нічого пояснити не міг. Потім вони покликали ОСОБА_6 за його ініціативою і спалили автомобіль в районі с. Недайвода, зливши бензин з-під капоту, поклавши тіло ОСОБА_9 на заднє сидіння. Коли підпалили автомобіль то ОСОБА_9 був мертвий. Поверталися всі назад пішки.

Відповідно до висновку №543 від 27.04.2015 р. (т.1 а.с. 220-222) судово-медичного експерта у відношенні трупа ОСОБА_9 вбачається що смерть настала від травматичного гемотораксу. Виявлені ушкодження у вигляді обгоряння тіла заподіяні від дії відкритого полум’я або високої температури, встановити їх при життєвість не можливо з-за вираженого обгоряння тіла. Виявлені ушкодження у вигляді ушкодження правої легені та сечового міхура прижиттєві, виникли незадовго перед настанням смерті від дії якогось твердого предмета, який міг залишити ушкодження. Причому виражена термічна дія на тіло трупа (обвуглення шкіри та м’яких тканин) не дозволяє встановити видові та індивідуальні ознаки травмуючого предмета, характер та кількість травматичної дії на тіло потерпілого.

Відповідно до висновку № 643Д від 15.06.2015 р. (т.2 а.с. 204-205) судово-медичного експерта у відношенні трупа ОСОБА_9 слідує, що ушкодження виникли від дії якогось твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, який міг залишити такі ушкодження. Виражена термічна дія на тіло трупа (обвуглення шкіри та м’яких тканин) не дозволяє встановити видові та індивідуальні ознаки травмую чого предмета, характер та кількість травматичної дії на тіло потерпілого. Не виключається, що ушкодження правої легені та сечового міхура виникли внаслідок пострілу (пострілів). За умов доступності травмованих ділянок тіла для травмування потерпілий міг знаходиться у любому положенні тіла, положення тіла могло змінюватись. Виражена термічна дія на тіло трупа (обвуглення шкіри та м’яких тканин) не дозволяє встановити дистанцію пострілу, кут пострілу, напрямок раневого каналу (каналів). За умов доступності травмованих ділянок тіла для травмування пошкодження могли утворитися як від одного пострілу, так і від двох пострілів. Існує вірогідність різноманітних напрямків раневого каналу (каналів) як згори донизу, так і знизу догори. Обвуглення тканин та органів унеможливлює точне визначення напрямку раневого каналу (каналів). Утворення ушкоджень легені та сечового міхура можливе як від дії кулі калібру 7,62 мм, так і від дії інших тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею з подібними властивостями.

Доводи захисника ОСОБА_2 про неповноту судового розгляду не заслуговують на увагу, оскільки судом досліджено всі обставини справи: допитані обвинувачені, потерпілі, свідки, досліджені письмові докази, що підтверджено матеріалами провадження, журналом судових засідань і звукозаписом судових засідань, що міститься на технічному засобі фіксування судового провадження.

Судом належним чином перевірялись пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що він не мав наміру на вбивство ОСОБА_9, та постріл в автомобілі стався випадково та у вироку наведені доводи, відповідно до яких вони судом не були прийняті до уваги.

Відповідно до правових висновків, викладених в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх сукупність.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог та з урахуванням сукупності всіх доказів, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у обвинуваченого ОСОБА_3 умислу на заподіяння смерті ОСОБА_9, виходячи з того, що він здійснив саме два постріли в останнього, а не один, як він стверджує.

Про здійснення саме двох пострілів свідчать висновки судово-медичних експертиз №543 від 27.04.2015 р. (т.1 а.с. 220-222) та № 643Д від 15.06.2015 р. (т.2 а.с. 204-205) якими підтверджено наявність виявлених у трупі ОСОБА_9 пошкоджень двох внутрішніх органів: правої легені та сечового міхура, що розташовані відповідно у верхній частині тулуба та внизу тулуба.

Відповідно до пояснень обвинуваченого ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_5 під час одного пострілу, який відбувся, загиблий ОСОБА_9 сидів на передньому пасажирському сидінні спиною до ОСОБА_3, який сидів на задньому пасажирському сидінні праворуч від ОСОБА_5, який керував автомобілем, тобто практично за спиною ОСОБА_9, то постріл не міг відбутися вздовж тулуба ОСОБА_9, а відбувся практично поперек тулуба. Враховуючи пояснення обвинувачених про обставини, за яких стався постріл та висновки судово-медичних експертиз , суд прийшов до висновку про те, що неможливе одночасне травмування однією кулею двох внутрішніх органів, які розташовані не поряд один з одним, а один вверху тулуба, а другий внизу, що в проекції на сидіння, на якому сидів ОСОБА_9, буде відповідно знаходитися в верхній частині спинки сидіння, а сечовий міхур у нижній частині спинки та навів у вироку відповідні мотиви.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те , що про умисну направленість дій ОСОБА_3, також свідчать його подальші дії, щодо знищення слідів злочину, а саме підпал автомобіля з тілом ОСОБА_9 і знищення знаряддя злочину - пістолету.

Посилання захисника ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що та обставина, що був лише один постріл, а тому вбивство ОСОБА_3 було вчинено ненавмисно, зважаючи на те, що в магазині пістолету всього 8 куль, при підготовці до стрільби одна куля переміщується до стволу пістолету, у магазині залишається всього 7 куль, після зробленого пострілу одна куля переміщується до стволу і у магазині залишається як раз 6 куль, саме стільки, скільки було вилучено під час обшуку не можуть бути прийняті до уваги, оскільки знаряддя злочину – пістолет було знищено обвинуваченим ОСОБА_3 та сам обвинувачений пояснював в судовому засіданні, що йому не було відомо заряджений пістолет чи ні, та скільки куль було в пістолеті та магазині.

Колегія суддів вважає необґрунтованим доводи захисника ОСОБА_2 про те, що огляд місця події – приміщень домоволодіння № 1 по вул. Ушинського в м. Кривий Ріг від 30.03.2015 року (а.кп.34 т.1) та огляд у господарський споруді – гаражі, що розташований на території приватного домоволодіння ОСОБА_5 за адресою вул. Юності,22 в м. Кривий Ріг від 05.04.2015 року (а.кп.140 т.1) були проведені з грубими порушеннями норм кримінального процесуального закону, тому вони є неналежними та недопустимими доказами.

Вивченням матеріалів кримінального провадження не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час проведення огляду місця події (т. 1 а.кп.34, 140), так як відповідно до вимог ч.3 ст.237 КПК України огляд місця події проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження, але їх участь не є обов’язковою.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що огляд місця події проводився 30.03.2015 року , а саме огляд домоволодіння за адресою: м. Кривий Ріг вул. Ушинського, буд. 1 було проведено за письмовою згодою ( а.кп.33 т.1) та участю власника будинку – ОСОБА_18, та огляд господарської будівлі-гаражу, яка знаходиться по вул. Юності, буд. 22 в м. Кривий Ріг 5.04.2015 року, було проведено з дозволу та за участю власника даної будівлі – ОСОБА_5, одразу після вчинення кримінальних правопорушень та затримання обвинувачених , з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, тому колегія суддів не вбачає підстав вважати, що огляд місця події було проведено з порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства.

На думку колегії суддів, сукупності викладених у вироку доказів достатньо для того, щоб зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_3, у скоєнні злочинів передбачених ст.ст. 115 ч.1, 194 ч.2, 263 ч.1 КК України, навіть при невизнанні обвинуваченим ОСОБА_3

Докази, які б викликали сумнів в об'єктивності показань допитаних в суді обвинувачених, потерпілих та свідків відсутні. Натомість, докази, зібрані по кримінальному провадженню, є достовірними, допустимими і достатніми. Ніяких даних про те, що вони здобуті незаконним шляхом або сфальсифіковані, колегією судів не встановлено.

З огляду на наведене, всупереч доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 про неправильність правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ст.115 ч.1 КК України, суд першої інстанції з достатньою повнотою, всебічно, об'єктивно, неупереджено дослідив наявні в матеріалах провадження докази, дав належну оцінку зібраним доказам і на цих підставах прийшов до обґрунтованого висновку про вчинення, за наведених у вироку обставин, ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.1 України, за ознаками умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (вбивство) та належним чином вмотивував і обґрунтував прийняте рішення.

Доводи захисника ОСОБА_2 в апеляційній скарзі в тій частині, що всі ухвали про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 розглянуті судом формально, без дослідження доказів існування ризиків, з однією лише підставою – тяжкість покарання, також не можуть бути прийняті до уваги.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду судом питання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3, так як відповідно до вимог ч.3 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, наведені в ст.178 КПК України, в тому числі і тяжкість покарання.

Відповідно до ст. 331 ч.2 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Суд першої інстанції дотримався зазначених вимог Закону та в матеріалах кримінального провадження містяться ухвали суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 в яких наведені відповідні мотиви прийнятого судом рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що судом йому призначено занадто суворе покарання, без врахування даних про він є учасником АТО, під час проходження служби отримав травми та поранення, має на утриманні малолітню дитину, в скоєному щиросердно розкаявся та сприяв слідству в розкритті злочину, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 дотримався вимог ст.65 КК України та врахував обставини, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 Так судом було враховано, що ОСОБА_5 характеризується позитивно, є учасником бойових дій (АТО), під час яких отримав мінно-вибухову травму, у зв’язку з чим було встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, нейросенсорна приглухуватість, астено-вегетативний синдром, контузія – нейропатія сітчатки ока, має неповнолітню дитину.

Обставиною, що відповідно до вимог ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 судом було визнано – рецидив злочинів.

Колегія суддів вважає, що суд призначив обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів та підстав для обрання обвинуваченому більш м’якого покарання, про що ставить питання в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 не вбачається.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що вирок стосовно нього не відповідає вимогам справедливості, при його винесені судом не вмотивовано за яких обставин його покарано фактично на максимальний строк позбавлення волі, передбачений санкцією ст.115 ч.1 КК України, не враховано судом пом’якшуючи його покарання обставини, такі як щиросердне каяття у вчиненому вбивстві через необережність, раніше не судимий, не перешкоджав слідству, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Так, призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд дотримався вимог ст.65 КК України та врахував ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжкими та тяжкими злочинами, а також їх суспільну небезпеку та наслідки, які настали – смерть ОСОБА_9, а також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 те, що ОСОБА_3 вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується задовільно, добровільно частково відшкодував матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_4

Обставиною , що відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом визнано вчинення злочину особою, що перебувала в стані алкогольного сп’яніння.

За змістом наведеного вище, призначаючи обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_5 покарання, суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретні обставини, за яких вони були скоєні, форму вини, наслідки скоєних діянь, дані про особу винних, обставини, що впливають на покарання, ставлення обвинувачених до вчинених дій та інші обставини справи, які впливають на дотримання відповідності покарання характеру та тяжкості вчинених злочинів та призначив обвинуваченим покарання необхідне та достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Наведені ж в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_3 доводи, про те, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, у вчиненому розкаявся, сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується повністю були враховані судом першої інстанції.

Таким чином, при призначенні покарання обвинуваченим, судом враховано усі обставини, в тому числі ті, на які посилаються обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в апеляційних скаргах. Підстав для призначення обвинуваченим більш м’якого покарання, ніж призначено судом першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

Наведені ж в апеляційній скарзі потерпілої ОСОБА_4 доводи, про те, що суд призначив обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_5 покарання ближче до мінімального виду та розміру, та судом не було враховано та достатньою мірою не прийнято до уваги тяжкість кримінальних правопорушень, наслідки спричинені злочинними діями обвинувачених, їх відношення до скоєного та усунення наслідків, не спростовують правильності призначеного обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_5 судом першої інстанції кримінального покарання, оскільки зазначені в апеляційній скарзі потерпілої обставини повністю були враховані судом першої інстанції.

Таким чином, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_5, судом враховано усі обставини, в тому числі ті, на які посилається потерпіла ОСОБА_4 в апеляційній скарзі. Підстав для призначення обвинуваченим більш суворого покарання, ніж призначено судом першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

Доводи потерпілої ОСОБА_4 в апеляційній скарзі в тій частині, що вирок суду підлягає скасуванню в частині вирішення судом заявленого нею цивільного позову про стягнення на її користь матеріальної шкоди, завданої знищенням автомобіля «Форд Фієста», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на суму 182 608,70 гривень, оскільки при вирішені цивільного позову судом не були враховані вимоги, які застосовуються до договору лізингу, не враховано, що договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України, не можуть бути прийняті до уваги та не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.128 ч.5 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодеком не врегульовані , до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Суд першої інстанції дотримався зазначених вимог Закону.

Суд першої інстанції розглядаючи взаємовиключні позови ОСОБА_4 і ТОВ «Автокредит Плюс» до обвинувачених про стягнення матеріальної шкоди на суму 182608,70 грн., що становить вартість знищеного обвинуваченими автомобіля «Форд Фієста», реєстраційний номер НОМЕР_7 , прийшов до висновку, що цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а в задоволенні цивільного позову ТОВ «Автокредит Плюс» слід відмовити, та навів у вироку відповідні доводи прийнятого рішення.

Судом було прийнято до уваги, що потерпіла ОСОБА_4 звернулась з цивільним позовом до обвинувачених, в якому просила стягнути з обвинувачених, заподіяну їй матеріальну шкоду в сумі 182 608,70 гривень, що складає вартість знищеного обвинуваченими автомобіля «Форд Фієста», реєстраційний номер НОМЕР_7 та вимоги потерпілої, в цій частині, задовольнив в повному обсязі (а.кп.85-89 т.5).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до договору про надання фінансового лізингу (том 3 а.кп.119-139), автомобіль «Форд Фієста», реєстраційний номер НОМЕР_7, був переданий в користування лізингодовцем ТОВ – лізингоодержувачу – потерпілій ОСОБА_4 згідно договору про надання фінансового лізингу від 07.07.2014 р., та на час дії вказаного договору між сторонами 29.03.2015 р. був пошкоджений обвинуваченими.

Відповідно до п.2.3 зазначеного Договору про надання фінансового лізингу від 07.07.2014 р. власником пошкодженого автомобіля на весь строк дії Договору фінансового лізингу є ТОВ «Автокредит Плюс».

Відповідно до додаткового висновку №70/37-316 від 08.09.2015 року авто товарознавчого експерта сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Форд Фієста», номерний знак НОМЕР_7, на момент скоєння кримінального правопорушення, тобто на 29.03.2015 р., складає 182608,70 (сто вісімдесят дві тисячі шістсот вісім гривень 70 коп.) (т.4 а.кп.154-163).

Судом першої інстанції при вирішені цивільного позову ОСОБА_4 були враховані вимоги ст.806 ч.1 ЦК України, відповідно до яких за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом було прийнято до уваги , що ч. ч. 1, 2 ст.809 ЦК України визначено, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Таким чином, відповідно до ст.809 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, тобто ОСОБА_4 і договором між сторонами не встановлено іншого. Зокрема п.п.3.2., 3.5. Договору прямо передбачено, що утримання автомобіля, його ремонт, усі ризики які можуть відбутися з авто покладаються на лізингоодержувача.

Крім того, при настанні події дефолту, до яких Договір відносить знищення предмета лізингу (повна конструктивна загибель) згідно п.8.1. «к», лізингоодержувач зобов’язаний при неможливості усунення дефолту негайно повернути Предмет лізингу лізингодавцю за актом прийому-передачі, та за його вимогою з виплатою заборгованості по лізинговим платежам за фактичний строк користування згідно п.8.2.1. Якщо повернення предмету лізингу не відбулося, лізингодавець має право на відшкодування збитків та одностороннє розірвання договору ( п.8.2.4).

Судом першої інстанції при розгляді цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 було встановлено, що у випадку наявного спору Лізингодавцем - ТОВ «Автокредит Плюс» не прийнято автомобіль від ОСОБА_4 при настанні події дефолту, що не оскаржується сторонами. Наданою банківською роздруківкою підтверджено, що з часу дефолту 29.03.2015 р. до 25.04.2017 р. в період більш ніж 2 роки лізингоодержувач ОСОБА_4 продовжує здійснювати лізингові платежі, а залишок до сплати становить 55885, 64 грн. з первісної суми оцінки авто в 90558,90 грн..

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглядаючи цивільний позов ОСОБА_4 врахував умови договору про надання фінансового лізингу від 07.07.2014 р., який був укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «Автокредит Плюс» та прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідно до умов зазначеного договору потерпіла ОСОБА_4 є належним володільцем автомобіля як джерела підвищеної небезпеки згідно ст.1187 ЦК України, оскільки володіє автомобілем на відповідній правовій підставі - договору фінансового лізингу. Автомобіль знаходиться у повному використанні ОСОБА_4, тому вона відповідно до умов договору несе відповідальність за ризик пошкодження цього транспортного засобу, обов’язки по його відновленню і ремонту, а розірвання договору фінансового лізингу не відбулось, тому саме ОСОБА_4 завдано збитки, і їх відшкодування повинно бути здійснено на її користь.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про те, що з обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, солідарно, підлягає стягненню на користь потерпілої ОСОБА_4 182608 грн. 70 коп., на відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля марки «Форд Фієста», номерний знак НОМЕР_7 та підстав для скасування вироку суду, в частині вирішення судом цивільного позову ОСОБА_4 не вбачається.

За викладених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг потерпілої ОСОБА_4, обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_2 про скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_2, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року у кримінальних провадженнях внесених до ЄРДР за № 12015040450000310 від 30.03.2015р., № 12015040450000490 від 12.05.2015р. щодо ОСОБА_3, якого було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 115, ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 263 КК України; ОСОБА_5, якого було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 396, ч.1 ст. 410 КК України; ОСОБА_6, якого було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 396 КК України (за виключенням призначеного йому покарання) – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення.

На судові рішення першої та апеляційної інстанцій може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченими, які тримаються під вартою, у той самий строк, з моменту вручення їм копії судового рішення.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області

А.О.ОСОБА_19ОСОБА_20ОСОБА_5