Постанова № 73673509, 17.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/7430/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/783/3552/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Б.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуколегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого судді: Струс Л.Б.

суддів: Левик Я. А., Шандра М.М.

секретаря: Бадівської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04 квітня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № Є/V 2951 від 05.06.2007р. в сумі 26 595,03 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на момент розрахунку складає 710 619,20 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору.

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 04 квітня 2017 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 (ІПН – НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № Є/V 2951 від 05.06.2007р. в розмірі 26 595 доларів США 03 центи та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 10 659 гривень 29 коп.

В решті позовних вимог – відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповно з’ясованих обставинах справи. Суд не прийняв доводи представника відповідача про те, що банком пропущений строк позовної давності щодо основного боргу та до додаткових вимог (неустойки), адже вважає, що такий строк 11.02.2016 року та 29.09.2011 року переривався і починався знову. Апелянт не погоджується з таким висновком суду , оскільки платіж у сумі 2193,31 доларів США саме 11.02.2016 року виник у зв’язку з перерахуванням коштів, отриманих від реалізації предмету застави за рішенням суду. Однак, ч.1 ст. 264 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу. Апелянт зазначає, що не вчиняла особисто 11.02.2016 року ніяких дій, вказане заставне майно не було її, автомобіль належав ОСОБА_3, так само і остання не вчинила особисто жодних дій 11.02.2016 року, які могли б свідчити про визнання нею або апелянтом боргу . Також вказує, що суд першої інстанції не дослідив на підставі чого банк реалізував заставлений автомобіль, оскільки жодного договору купівлі-продажу автомобіля позивач в суд не представив, акт прийому-передачі автомобіля від 11.02.2016 року не підтверджує купівлю автомобіля покупцем, оскільки в рішенні Сихівського районного суду м.Львова від 24.11.2009 року зазначив, що в рахунок погашення заборгованості в сумі 10248,48 дол.США звернути стягнення на вищевказане майно шляхом його безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладати заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця. Фактично автомобіль не був реалізованим, а тому вважати, що кошти отримані в результаті реалізації автомобіля були зараховані в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором є безпідставним.

Просить рішення Сихівського районного суду м.Львова від 04 квітня 2017 рокускасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_4, представника ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст..263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Матеріалами справи встановлено, що 05 червня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальником ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № Є/V 2951, згідно умов якого остання отримала кредит у розмірі 15 000,00 доларів США строком до 07.06.2010р.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, ПАТ КБ «Приватбанк» уклав договір поруки № 1 від 05.06.2007р. з відповідачем ОСОБА_3, яка в свою чергу взяла на себе зобов’язання відповідати за виконання боржником - відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору та нести солідарну відповідальність у випадку його невиконання чи неналежного виконання позичальником.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору у ОСОБА_2 виникла заборгованість, що станом на 08.09.2016р. становить 26 595,03 дол.США, з яких: 6 937,08 дол.США – залишок заборгованості за кредитом; 19 657,95 дол.США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 24.11.2009р. задоволено позов ЗАТ КБ «Приватбанк» та вирішено передати в заклад банку предмети застави шляхом вилучення у ОСОБА_3 належне їй на праві власності заставлене майно, а саме: товар в обороті (парфуми, біжутерію, постільну білизну); цифровий фотоапарат «Canon», 2006р.в.; виставкові полиці для товару (алюмінієві, обшиті пластиком), що складаються з 8 секцій, 2006р.в.; телевізор «Grundig 26lw68-7510», 2006р.в.; холодильник «ARDO», модель ІМР15SA, серійний номер 200628087320398002403; пекарську піч конвекційну «MIWE gusto 3.43»; кондиціонер «Samsung», модель SH24ZS6A, серійний номер A9HZP2KX200032W; м’яку частину (диван, крісло), зеленого кольору, 2006р.в.; автомобіль марки «VOLKSWAGEN» модель «Golf», 2000р.в., легковий комбі-В, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3 та в рахунок погашення заборгованості в сумі 10248,48 дол.США звернути стягнення на вищевказане майно шляхом його безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмету застави від імені заставодавця.

З Акту прийому-передачі автомобіля від 11.02.2016р. вбачається, що Західне ГРУ КБ «Приватбанк», Бізнес «Споживче кредитування» передало, а ОСОБА_6 прийняла автомобіль марки «VOLKSWAGEN» модель «Golf», 2000р.в., чорний, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3; грошові кошти у розмірі 59000 грн. зараховані до установи банку.

Вилученні в результаті реалізації заставного майна (транспортного засобу) кошти були спрямовані на придбання іноземної валюти (долара США) та зараховані в рахунок погашення заборгованості кредитним договором № Є/V 2951 від 05.06.2007р. в загальній сумі 2 193,31 дол.США, що підтверджується Меморіальним ордером №1 від 11.02.2016р.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2 прострочила сплату поточних платежів кредиту та нарахованих відсотків по кредитному договору, вчасно не повернула кредит, не виконавши взятих за договором зобов’язань, а також за відсутності зі сторони відповідача фактичних доказів в підтвердження виконання таких боргових зобов’язань та/або наявності іншого боргового розрахунку, вважав що з відповідача ОСОБА_2, як позичальника, в користь позивача ПАТ КБ «Приватбанк», як кредитора, підлягає стягнення заборгованість за кредитним договором № Є/V 2951 від 05.06.2007р. в розмірі 26 595,03 доларів США.

Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача щодо пропуску банком строку позовної давності, оскільки вважав, що такий строк 11.02.2016р. та 29.09.2011р. переривався та починався заново.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст..256 ЦК Україн позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст..259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідності до п.6.8. кредитного договору, термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів, за цією угодою встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов’язаний надавати банку грошові кошти (щомісячними платежами) для погашення заборгованості у розмірі та в строки, визначені договором та додатком до договору №1, що складаються з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісію, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Враховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

Як вбачається з розрахунку заборгованості останній платіж ОСОБА_2 здійснила 14.11.2008 року.

У відповідності до ч.1,5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебігу позовної давності починається заново (ч.3 ст.264 ЦК України).

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Таку ж правову позицію висловив Верховний суд України в постанові від 23.11.2016 року у справі № 6-2104цс16

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим банком розрахунком, без підтвердження квитанцією, касовим ордерам та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу від 28 вересня 2011 року поручителем ОСОБА_3 та визнання нею боргу, оскільки відповідач заперечував вчинення цих дій, а квитанція на яку посилається суд першої інстанції не містить підпису ОСОБА_3 ОСОБА_6 твердження суду першої інстанції спростовується ст..264 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 не є позичальником .

Колегія суддів не бере до уваги висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності було перервано зарахуванням коштів від реалізації транспортного засобу, оскільки дії банку із зарахування 11.02.2016 року отриманих від реалізації автомобіля коштів в рахунок погашення заборгованості не свідчать про те, що відповідач визнав наявність у нього заборгованості за кредитним договором та про переривання строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.

Окрім того, покликання представника позивача, щодо сплати ОСОБА_3 зазначених платежів щодо погашення заборгованості по ст..528 ЦК України, не може слугувати підставою для переривання строку у відповідності до ч.1 ст.264 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 не є позичальником, а позичальник не визнає боргу.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином колегією суддів не переглядається рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3.

За таких обставин, рішення суду, як таке, що не відповідає вимогам матеріального закону, обставинам справи, слід скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 11 725 грн 22 коп.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 04.04.2017 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 11 725 грн 22 коп. на користь держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2018 року.

Головуючий

Судді