Постанова № 73631012, 23.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р. Справа№ 916/2156/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Гаврилюка О.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 23.04.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 (повний текст складено 19.12.2017)

у справі №916/2156/17 (суддя С.О. Щербаков)

за позовом Фізичної особи-підприємця Чорного Євгенія Олександровича

до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», в особі філії Південне територіальне управління Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

про стягнення 72 894,59 грн.

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець Чорний Євген Олександрович (далі, позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», в особі філії Південне територіальне управління Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (далі, відповідач) про стягнення заборгованості за Договором оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 від 25.01.2014 у розмірі 72 894, 59 грн., з якої: 812, 04 грн. - основний борг з урахуванням індексу інфляції, 8,64 грн. - 3 % річних, 73, 91 грн. - пені та 72 000,00 грн. - неустойка за несвоєчасне повернення орендованого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що попри отримане від відповідача повідомлення про дострокове розірвання договору з 17.10.2016, останній продовжив безпідставно користуватись об'єктом оренди, не сплачуючи при цьому орендної плати протягом періоду з 28.10.2016 по 25.07.2017 (дата підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди). Відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором оренди щодо сплати орендної плати, у зв'язку з чим останній заборгував позивачеві 766,80 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 73,91 грн. пені за загальний період з 03.03.2017 по 11.08.2017, 45,24 грн. інфляційних втрат та 8,64 грн. 3 % річних за загальний період з 03.03.2017 по 11.08.2017. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 72 000,00 грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.10.2017 матеріали справи №916/2156/17 надіслано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва, де передано на розгляд судді Щербакову С.О.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №916/2156/17 провадження у справі №916/2156/17 припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення 894,54 грн., які складаються з суми основного боргу у розмірі 766,80 грн., пені у сумі 73,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 45,24 грн. та 3 % річних у сумі 8,64 грн., за відсутністю предмету спору.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Чорного Євгенія Олександровича задоволено. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України», в особі філії Південне територіальне управління Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на користь Фізичної особи-підприємця Чорного Євгенія Олександровича 72 000 (сімдесят дві тисячі) грн. 00 коп. - неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що після порушення провадження у справі відповідач провів оплату наявної заборгованості у загальному розмірі 894,54 грн. (яка складається з суми основного боргу по сплаті орендної плати у розмірі 766, 80 грн., пені у сумі 73,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 45, 24 грн. та 3 % річних у сумі 8,64 грн.), а тому провадження у справі у цій частині було припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору. Водночас, враховуючи прострочення повернення відповідачем орендованого майна після розірвання договору оренди, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 72 000,00 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №916/2156/17 скасувати в частині стягнення з відповідача 72 000,00 грн. неустойки та прийняти нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ним дійсно направлявся позивачу лист від 15.09.2016, в якому він запропонував позивачу припинити дію договору оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 з 17.10.2016 та надати доступ до об'єкту оренди з метою його звільнення та повернення. Однак, всупереч вимогам договору оренди та положенням чинного законодавства України, позивач так і не надав відповіді на пропозицію відповідача, жодних дій, які б свідчили про прийняття пропозиції, не здійснив. Таким чином, позивач, на думку скаржника, дострокове розірвання договору не узгодив. Як на правову підставу доводів апеляційної скарги відповідач послався на положення пунктів 8.3., 8.4., 8.6. договору оренди та норми статті 654 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України.

Також, як стверджує відповідач, позивач з жовтня 2016 року всупереч положенням пунктів 3.1.1., 3.1.2. договору оренди заблокував відповідачу доступ до об'єкту оренди, у зв'язку з чим останній був позбавлений можливості користування об'єктом оренди та можливості доступу до власного телекомунікаційного обладнання. Відтак, враховуючи положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, відповідач звільняється від плати за весь цей час. Доказом цієї обставини є відсутність будь-яких вимог/актів виконаних робіт (послуг)/рахунків, які мав би пред'явити позивач.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.) відкрито апеляційне провадження у справі №916/2156/17, розгляд справи призначено на 01.03.2018.

19.02.2018 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Під час розгляду справи склад суду змінювався, розгляд справи відкладався. Так, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 прийнято справу №916/2156/17 за апеляційною скаргою відповідача до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Гаврилюк О.М., Тищенко А.І.; розгляд справи №910/15483/17 призначено на 23.04.2018.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції у частині припинення провадження у даній справі щодо стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 894,54 грн. (яка складається з суми основного боргу по сплаті орендної плати у розмірі 766, 80 грн., пені у сумі 73,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 45, 24 грн. та 3 % річних у сумі 8,64 грн.) відповідачем не оскаржується, а тому, враховуючи положення частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України щодо меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, судом здійснюється перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, які стосуються позовних вимог про стягнення з відповідача 72 000,00 грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у позові відмовити.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 25.01.2014 між Чорним Євгенієм Олександровичем, ОСОБА_4 (далі, орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (далі, орендар) укладено Договір оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 (далі, Договір), умовами якого передбачено, що орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування (оренду) частину даху площею 30 кв.м. для розміщення антенних пристроїв та приміщення №77 площею 10,5 кв.м., для розміщення обладнання зв'язку, розташованому за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1 (далі, об'єкт оренди) (план-схема додається у вигляді додатку №2), що належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу ВТО 938495 від 25.01.2014, посвідченого приватним нотаріусом Моршаловою Л.В. за реєстраційним №44.

Об'єкт оренди надається в оренду для розміщення обладнання базової станції стільникового мобільного зв'язку ПрАТ «Телесистеми України» (пункт 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору орендодавець зобов'язаний, зокрема передати орендарю в оренду об'єкт оренди згідно з цим договором за актом приймання-передачі об'єкта оренди та забезпечити йому можливість безперешкодного користування об'єктом оренди відповідно до умов договору.

Згідно пункту 4.1. Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує місячну орендну плату у розмірі 2 350, 00 грн. (без ПДВ). Із зазначеної суми орендарем, як податковим агентом, відповідно до статті 170 Податкового кодексу України стягується за рахунок орендодавця та сплачується сума податку з доходів фізичної особи у розмірі 15 % від вартості орендної плати.

Відповідно до пункту 5.1. Договору його укладено на строк з 25.01.2014 по 31.12.2014.

Згідно пункту 8.1. Договору при належному виконанні зобов'язань, прийнятих на себе за договором оренди, після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право переукласти його на новий строк.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 від 25.01.2014, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Так, згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Так, на виконання умов Договору оренди 25.01.2014 Чорний Євгеній Олександрович та ОСОБА_4 передали, а Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» прийняло частину даху площею 30 кв.м. для розміщення антенних пристроїв та приміщення площею 10, 5 кв.м., для розміщення обладнання зв'язку розташованого за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1, про що складено акт прийому-передачі, який підписаний сторонами.

У матеріалах справи наявна довіреність від 06.02.2014, посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Маршаловою Л.В, зареєстрована в реєстрі за №88, відповідно до якої ОСОБА_4 уповноважив Чорного Євгенія Олександровича управляти належною йому на праві приватної власності частиною адміністративної будівлі № 1 літ. А, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та також надано право, зокрема, вести справи ОСОБА_4 щодо вищезазначеного майна у всіх судових установах.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Так, 01.01.2015 між Фізичною особою-підприємцем Чорним Євгенієм Олександровичем та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» укладено додаткову угоду до договору оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 від 25.01.2014, якою сторони вирішили викласти, зокрема, пункт 5.1. Договору у наступній редакції: «Цей договір укладено на строк з 01.01.2015 по 31.12.2015».

Крім того, сторони вирішили викласти пункт 4.1. Договору у наступній редакції: «За користування об'єктом оренди орендар сплачує місячну орендну плату у розмірі 4 000,00 грн.».

Частиною 2 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Судом встановлено, що після закінчення 31.12.2015 строку дії Договору орендар продовжив користуватись об'єктом оренди, від орендодавця відповідних заперечень не надходило, що свідчить про автоматичну пролонгацію Договору оренди на підставі статті 764 Цивільного кодексу України на строк, який був раніше встановлений Договором, тобто до 31.12.2016.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (частина 3 статті 291 Господарського кодексу України).

Так, пунктом 5.3. Договору передбачено, що при бажанні достроково звільнити орендований об'єкт оренди і припинити дію договору даного договору орендар попереджає про це орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до такого звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у вересні 2016 року було отримано лист від Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (том 1, а.с. 24), в якому відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з майбутньою оптимізацією мережі ПрАТ «Телесистеми України» має намір демонтувати телекомунікаційне обладнання, що знаходиться на орендованій у позивача площі та просив позивача надати відповідачу доступ до телекомунікаційного обладнання, а Договір оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 від 25.01.2014 вважати розірваним із 17.10.2016.

Таким чином, враховуючи що сторонами в укладеному Договорі було погоджено розірвання договору в односторонньому порядку, суд приходить до висновку, що Договір оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 від 25.01.2014 є розірваним з 17.10.2016.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач мав акцептувати пропозицію відповідача про розірвання договору та за відсутності згоди орендаря з попередженням про розірвання договору такий договір не вважається розірваним, не приймаються судом до уваги, оскільки сторони у пункті 5.3. Договору погодили можливість в односторонньому порядку, вчинивши односторонній правочин - направлення відповідного повідомлення про небажання надалі користуватися об'єктом оренди, розірвати договір. Водночас, Договір оренди не містить положень про обов'язок іншої сторони вчиняти дії, які б свідчили про згоду/незгоду з даним волевиявленням.

Більш того, відповідач помилково здійснює посилання на пункти 8.3., 8.4., 8.6. Договору оренди, адже їх зміст передбачає розірвання договору на підставі двостороннього волевиявлення сторін.

Натомість, у відповідності до пункту 8.3. Договору оренди зміна або розірвання даного Договору можливе за згодою сторін, в судовому порядку, а також в інших випадках, передбачених Договором чи законодавством України.

Недоречним є також посилання відповідача на норми статті 654 Цивільного кодексу України, як на підтвердження необхідності отримання згоди позивача на дострокове розірвання Договору оренди.

У відповідності до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій саме формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відтак, позиція відповідача щодо розірвання договору з моменту підписання акту прийому передачі приміщення, а не з дати отримання відповідного повідомлення є помилковою.

Відповідно до частини 4 статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, у разі дострокового припинення цього договору, у відповідача виникає обов'язок повернути орендодавцю майно з оренди, оскільки договір припинив свою дію, внаслідок чого орендар втратив право на користування об'єктом оренди.

Відповідно до пункту 3.3.7. Договору орендар зобов'язаний цілком звільнити об'єкт оренди протягом десяти календарних днів після припинення строку дії даного договору, якщо додатковою угодою сторін не передбачено інше.

Об'єкт оренди вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами двостороннього акту прийому-передачі. Об'єкт оренди має бути повернуто орендодавцю в стані не гіршому, ніж те, що зафіксовано у підписаному сторонами акті прийому-передачі в оренду об'єкт оренди, з урахуванням його нормального фізичного зносу (пункти 5.5. та 5.6. Договору).

Судом встановлено, що після направлення вказаного листа відповідач припинив сплачувати орендні платежі, об'єкт оренди у встановлений пунктом 3.3.7. Договору строк (до 27.10.2017 включно) не звільнив та позивачу не повернув. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Орендоване майно: частина даху площею 30 кв.м. для розміщення антенних пристроїв та приміщення площею 10,5 кв.м. для розміщення обладнання зв'язку розташовану за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1 було повернуто відповідачем позивачу лише 25.07.2017, про що сторонами складено акт прийому-передачі до договору оренди №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 від 25.01.2014.

Тож, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що після розірвання договору №О-01/S НЕR НЕR0653/250114 від 25.01.2014, відповідач не повернув майно за актом приймання-передавання, в результаті чого позивачем нараховано неустойку в сумі 72 000, 00 грн. за період з 28.10.2016 по 25.07.2017 (дата повернення об'єкту оренди).

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно абз. 2 пункту 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення повернення відповідачем позивачу орендованого майна у встановлений пунктом 3.3.7. Договору строк, про що зазначалося вище, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 72 000,00 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення з 28.10.2017 по 25.07.2017 (4 000,00 грн./міс. х 9 місяців) х 2).

При цьому, суд погоджується із висновками суду першої інстанції та не приймає до уваги твердження відповідача стосовно того, що позивач в жовтні 2016 року заблокував відповідачу доступ до об'єкту оренди, у зв'язку з чим відповідач був позбавлений можливості користуватися об'єктом оренди, оскільки у матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні в розумінні статей 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України докази на підтвердження вказаних обставин. У матеріалах справи відсутні будь-які письмові звернення відповідача до позивача з проханням надати доступ до приміщення та докази відмови позивача у доступі до приміщення для здійснення демонтажу. З моменту направлення листа про розірвання договору відповідач не повідомляв позивача про бажання здійснити демонтаж телекомунікаційного обладнання, не надсилав листи, які б свідчили про неможливість потрапляння його представників до обладнання.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі 72 000,00 грн. та відповідно такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Позивачем доведено порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №916/2156/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №916/2156/17 залишити без змін.

Матеріали справи №916/2156/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.04.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді О.М. Гаврилюк

А.І. Тищенко