Рішення № 73617103, 16.04.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/3433/16-ц

Провадження № 2/500/992/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2018 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючий – суддя Швець В.М.,

при секретарі Кузьменко О.М.,

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі: Банк), позов згодом був уточнений, позивач просив визнати недійсним кредитний договір № ОDI0GK01420260 від 1 грудня 2006 року (далі: спірний кредитний договір), укладений між ним та закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Банк, розірвати кредитні відносини між ним та ОСОБА_4 за спірним кредитним договором та договором іпотеки від 1 грудня 2006 року (далі: спірний договір іпотеки). Позивач вважає, що Банк не надав йому жодної інформації щодо орієнтовної кінцевої вартості кредиту, умови спірного кредитного договору є несправедливими, вводять позивача в оману, що на думку позивача тягне недійсність спірного кредитного договору, а також вважає, що недійсність спірного договору кредиту спричиняє недійсність спірного іпотечного договору. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Представник відповідача ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак в судове засідання не з’явився, клопотання про розгляд справи у його відсутність не подавав. Раніше до уточнення позовних вимог представник відповідача надавав заперечення проти позову, в якіх вимоги позивача не визнавав, просив застосувати строк позовної давності. Враховуючи думку позивача, у відповідності до ст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

1 грудня 2006 року позивач ОСОБА_3 та закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Банк уклали спірний кредитний договір, відповідно до умов якого, Банк був зобов’язаний надати позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на період з 1 грудня 2006 року по 1 грудня 2026 року включно, у вигляді кредитної лінії в розмірі 29 000 доларів США на наступні кошти: купівлі нерухомості: в тому числі, грошові кошти у розмірі 5 220. 00 доларів США на оплату страхових платежів у випадках і в порядку, які передбачені Договором. Відповідно до п.п. 1.1. Договору за користування кредитом відсоткова ставка становила 1,00 відсоток в місяць на суму залишку заборгованості. Також, даним пунктом визначалось, що винагорода за надання фінансового інструмента становить 0,20 відсотка від суми виданого кредиту.

По справі було проведено судово-економічну експертизу, за висновками якої № 116 від 7 серпня 2017 року на поставлені експерту питання надані наступні відповіді. Щодо суми абсолютного здороження кредиту за спірним кредитним договором , визначено, що сума здорожчення кредиту визначається за рахунок сплати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20 відсотка від суми виданого кредиту, розмір якого за термін дії договору, тобто з 1 грудня 2006 року по 1 грудня 2026 року складає 13920 доларів США, а за термін з 1 грудня 2006 року по 4 квітня 2017 року в сумі 7134 доларів США. Щодо сукупної вартості кредиту за спірним кредитним договором на момент укладання, та чи визначено її спірному в кредитному договорі, то у зв’язку з тим, що на дослідження не надані облікові регістри, виписки руху грошових коштів по рахункам обліку, нарахування відсотків, надання кредитних коштів, обліку прострочених платежів та нарахування пені за ними та обліку отриманих платежів за їх погашенням, а також облікові регістри по обліку нарахування до сплати додаткових платежів за кредитним договором (винагороди, додаткових послуг, страхування), графіку погашення платежів та розрахунку щомісячного платежу то підтвердити чи спростувати сукупну вартість кредиту за спірним кредитним договором не надається за можливе. Щодо реальної суми заборгованості позивача за спірним кредитним договором, то за аналітичним розрахунком здійсненим при дослідженні за умов спірного кредитного договору, висновком експерту визначено, що станом на 4 квітня 2017 року, позичальником загальна сума внесених коштів складає 55159,70 доларів США у тому числі на сплату відсотків розрахованих на залишок неповернутого кредиту в розмірі 19004,18 доларів США, повернення кредиту в сумі 28991,52 долара США, сплату винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 7134 доларів США, сума заборгованості за поверненням кредиту станом на 4 квітня 2017 року складає в розмірі 8,48 доларів США.

Враховуючи вказані висновки, суд враховує вимоги п. 4. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.1, 3.2, 3.3 та 3.4 Правил «...кредитний договір мав містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань Споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у ДОДАТКУ до цих Правил (Правила НБУ від 10 травня 2007 року № 168)…»

Водночас із цим ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Однак, як вбачається з фактичних обставин справи, що підтверджено висновком експерта Банк не надав позивачу жодної інформації щодо орієнтовної кінцевої вартості кредиту. Більше того, розпис загальної вартості кредиту за спірним договором кредиту взагалі відсутній, а таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України). Також висновком експерта встановлено та підтверджено що Банк ввів в оману позивача щодо реальної відсоткової ставки за користування кредитом.

Згідно до ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені підстави для визнання договору недійсним, а саме укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Тоді як згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Поняття "нечесна підприємницька практика" означає «...будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції..» Згідно з п.2 ч.1 ст.19, ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» «нечесна підприємницька практика» включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, визначений Законом України «Про захист прав споживачів», та відповідно до ч.4 зазначеної статті цей перелік не є вичерпним.

В даному випадку, відсутність детального розпису загальної вартості кредиту для споживача унеможливили визначення фактичного подорожчання кредиту, оскільки у спірному кредитному договорі відсутня така істотна умова, як ціна, і Банк фактично призвів позивача на здійснення правочину, на який за наявності достовірної інформації про всі майбутні витрати за кредитом, ніколи б не погодився.

Вказані обставини дають підстави суду зробити висновок, що підприємницька практика, застосована ОСОБА_4 у правовідносинах з позивачем, є такою, що вводить його в оману. В додаток до цього, такий же висновок викладений Вищім спеціалізованим судом України в ухвалі від 22 жовтня 2014 року по справі №6-2625 Ісв 14 - відсутність відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту; факт ненадання банком окремого письмового документа з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача; відсутність у наданому розрахунку повної орієнтовної вартості кредиту з проведенням розрахунку поверхово та не зрозуміло для споживача; включення до додаткової угоди положень, які відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, оскільки містять умови про зміни у витратах з наявним дисбалансом зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобов’язаннях; відсутність інформації які суми на які рахунки зараховувалися, загалом є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Зважаючи на дисбаланс прав та обов’язків Кредитора та Позичальника, ОСОБА_4, приховавши реальні умови договору, зокрема щодо реальної відсоткової ставки, сукупної вартості кредиту, уклавши договір на умовах, які обмежили право споживача, зокрема щодо повної інформації про послугу, використавши нечесну підприємницьку практику, використав переваги свого становища, тим самим порушив принцип рівності сторін, зловживаючи своїм договірним положенням, з метою введення позивача (Споживача) в оману та отримання коштів, які перевищують встановлений договором розмір, використавши становище позивача, застосував приховані відсотки, які призвели до збільшення заборгованості майже вдвічі. Враховуючи викладені обставини, даний договір має бути визнаний судом недійсним.

Дана правова позиція співпадає з позицією, яка встановлена Практикою Верховного суду України. Відповідно до п.8 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Конвенцією про захист основоположних прав і свобод людини, у ст.6 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, припинення дії, яка порушує право, визнання правочину недійсним. Даючи правову оцінку належності обраного способу захисту, суд зважає його на ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Таким чином, визнання спірного кредитного договору недійсним дасть найбільший та найбажаніший результат, з точки зору принципу законності та верховенства права, які закріпленні у ст.8 Конституції України, ЦК України, жодним іншим чином неможливо забезпечити поновлення порушеного права позивача як споживача, оскільки виключно визнавши договір недійним та змінивши статус правовідносин між сторонами договору кредитування шляхом припинення таких правовідносин, де-факто можливо припинити порушення прав позивача. Також суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в ухвалі від 4 квітня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц, провадження № 61-4629св18, та звертає увагу на те, що поряд із застосуванням закону має бути забезпечено особливий захист людини, як більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносин шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування.

Згідно ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Таким чином, суд задовольняючи вимогу про визнання недійсним спірного кредитного договору, повинен також визнати недійсним спірний іпотечний договір, оскільки цей договір є похідними від головного договору.

Суд враховує, що згідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому суд вважає, що визнання вищезазначених спірних договорів недійсними та розірвання кредитних відносин між сторонами відповідає завданню цивільного судочинства, тому як має на меті захист порушених прав позивача, факт порушення яких встановлений у судовому засіданні.

Таким чином, суд визнає вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується нормами ст.141 ЦПК України та відносить до них витрати позивача: 17424грн. витрат на проведення експертизи, 20000грн. витрат на правову допомогу та 275грн. 61коп. витрат на оплату судового збору, які підлягають стягненню с ОСОБА_4 на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.8 Конституції України, ст.ст.15,16,203,215,548,632 ЦК України, ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», Правилами надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, ст.ст.2,11-13,76-81,141,259,263-265,268,280-284 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 про захист порушеного права споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним – задовольнити/

Визнати недійсним кредитний договір № ОDI0GK01420260 від 1 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк».

Розірвати кредитні відносини між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором договір № ОDI0GK01420260 від 1 грудня 2006 року та договором іпотеки від 1 грудня 2006 року.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 17424грн. витрат на проведення експертизи, 20000грн. витрат на правову допомогу та 275грн. 61коп. витрат на оплату судового збору, а разом – 37699 (тридцять сім тисяч шістсот дев’яносто дев’ять)грн. 61коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 25 квітня 2018 року.

Суддя: ОСОБА_5