Постанова № 73598381, 23.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року Справа № 826/3718/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року у справі:

за позовом ОСОБА_2

до Апеляційного суду м. Києва,

Державної судової адміністрації України,

третя особа,

яка не заявляє самостійні вимоги

на предмет спору: Державна казначейська служба України

про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду м. Києва (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державна казначейська служба України про зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 271150,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що на момент набуття нею права на відставку у зв'язку з наявністю 20-річного стажу роботи суддею законодавством було передбачено виплату вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат судді.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржуване нею рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.12.1992 р. ОСОБА_2 була зарахована народним суддею Броварського районного суду.

13.06.1996 р. позивач призначена на посаду судді Київського міського суду.

З 07.07.2001 р. позивач працювала на посаді судді Апеляційного суду м. Києва.

21.09.2006 р. позивач була обрана суддею Апеляційного суду м. Києва безстроково.

08.09.2016 р. Верховною Радою України прийнято постанову «Про звільнення суддів» № 1513-VIII, якою ОСОБА_2 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Наказом Апеляційного суду м. Києва від 21.09.2016 р. № 283-ОС позивач звільнена з 08.09.2016 р. у зв'язку із поданням заяви про відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 р. № 1513-VIII «Про звільнення суддів».

03.02.2017 р. позивач звернулася до Апеляційного суду м. Києва та Державної судової адміністрації України із заявами, в яких просила виплатити їй вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням з посади судді Апеляційного суду м. Києва у відставку.

Листом Апеляційного суду м. Києва від 09.02.2017 р. № 12/0403/16 та листом Державної судової адміністрації України від 16.02.2017 р. № Б167-17-146/17 позивача було повідомлено про відмову в задоволенні її вимог у зв'язку з тим, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на момент її звільнення, не передбачено нарахування та виплату вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Вважаючи протиправними рішення відповідачів щодо відмови у виплаті вказаної допомоги, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом у цій справі.

Колегія суддів встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються законодавчими, актами, які були чинними на момент їх виникнення, тобто Законом України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла на момент звільнення позивача та якою не передбачено нарахування і виплату вихідної допомоги у зв'язку з виходом судді у відставку.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VI у редакції, чинній на момент звільнення позивача у відставку (далі - Закон № 2453-VI), «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. № 2862-XII, який був чинним до 01.04.2014 р. (далі - Закон № 2862-XII), «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. № 1116-VII (далі - Закон № 1116-VII), «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIIІ (далі - Закон № 1402-VIIІ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 9 частини 5 статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016 р.) було передбачено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Згідно зі ст. 120 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній до 30.09.2016 р.) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 1 статті 136 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла до 01.04.2014 р.) було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, пунктом 28 розділу ІІ Закону № 1116-VII внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено зазначену статтю 136.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1116-VII вказані зміни набрали чинності з 01.04.2014 р. і неконституційними не визнавалися.

30.09.2016 р. набрали чинності норми Закону № 1402-VIIІ, частиною 1 статті 143 якого передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

При цьому, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. №1-рп/99 роз'яснено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі і дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, норми ст. 43 Закону №и 2862-XII, ст. 136 Закону № 2453-VI, ст. 143 Закону № 1402-VIIІ щодо виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги не мають зворотної дії в часі.

Отже, у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення особи з посади судді.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 р. по справі № 818/175/16 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягають безальтернативному врахуванню судами.

Виходячи з викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент прийняття Верховною Радою України постанови «Про звільнення суддів» від 08.09.2016 р. № 1513-VIII, якою ОСОБА_2 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України, законодавством не було передбачено (Законом № 2453-VI) нарахування та виплати судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат, а отже у відповідачів не було достатніх та необхідних правових підстав для здійснення позивачу таких виплат.

Доводи апелянта про те, що суд постановив рішення без належного обґрунтування, чому він не погодився з наведеними нею в позові аргументами про наявність в неї права на виплату вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних суддівських винагород за останньою посадою, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а саме мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що на момент набуття нею права на відставку у зв'язку з наявністю 20-річного стажу роботи суддею законодавством було передбачено виплату вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат судді, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки, як було встановлено вище, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді, тобто станом на 08.09.2016 р., а не на момент набуття нею 20-річного стажу роботи.

Посилання апелянта на практику ЄСПЛ, а також на те, що вона безпідставно не врахована судом першої інстанції, не доводять наявності в неї права на отримання спірної вихідної допомоги, оскільки рішення ЄСПЛ, на які вона посилається, стосуються зовсім інших правовідносин і викладені в них висновки не підлягають застосуванню при розгляді даної справи.

Такими чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року - без змін.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 139, 229, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Рішення виготовлено 23 квітня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: