Рішення № 73593201, 23.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2018Справа № 910/22821/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Рівненського міського центру зайнятості (вул. Кавказька, 4, м. Рівне, 33013)

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (пров. Лєскова, буд. 9, м.Київ, 01011)

про стягнення 24198,36 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рівненський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення заборгованості в розмірі 24 198,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок поновлення гр. ОСОБА_2 на роботі згідно наказу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 14.06.2017 року № 1385-к на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03.08.2017 року у справі № 569/1607/17, позивач набув право на стягнення з відповідача як роботодавця застрахованої особи страхових коштів, виплачених позивачем раніше на користь вказаної особи у розмірі 24198,36 грн. як допомога по безробіттю за період з 14.02.2017 року по 19.06.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2018 року позовну заяву Рівненського міського центру зайнятості залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

23.01.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява №07-19/92 від 19.01.2018 року розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/22821/17 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/22821/17 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

15.02.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що банком у повному обсязі виконано рішення суду, включаючи проведення всіх необхідних виплат гр. ОСОБА_2, зокрема, середній заробіток за час вимушеного прогулу, отже задоволення позовних вимог призведе до подвійної відповідальності відповідача, а також зазначає про касаційне оскарження рішення суду від 29.12.2017 року. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучений до матеріалів справи.

02.03.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив №07-17/316 від 28.02.2018 року, яка судом долучена до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень сторонами суду не надано.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Наказом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 10-18 від 04.01.2017 року гр. ОСОБА_2 звільнено з посади головного юрисконсульта (м. Рівне) управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

01.02.2017 року гр. ОСОБА_2 звернулася за сприянням у працевлаштуванні до Рівненського міського центру зайнятості, де і була зареєстрована з відкриттям персональної картки за № НОМЕР_2

Наказом Рівненського міського центру зайнятості № НТ170220 від 20.02.2017 року на підставі особистої заяви від 14.02.2017 року гр. ОСОБА_2 з 14.02.2017 року присвоєно статус безробітної та наказом № НТ170221 від 21.02.2017 року призначена допомога по безробіттю терміном 360 календарних днів з 21.02.2017 року по 15.02.2018 року.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09.06.2017 року у справі № 569/1607/17 визнано протиправним та скасовано наказ Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" № 10-18 від 04.01.2017 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2»; поновлено ОСОБА_2 на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів з 10.01.2017 року; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 10.01.2017 року по 09.06.2017 року в сумі 34700,70 грн. Згідно ст. 367 ЦПК України рішення в частині поновлення на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 03.08.2017 року у справі №569/1607/17 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відхилено, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09.06.2017 року залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду наказом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" від 14.06.2017 року № 1385-К поновлено гр. ОСОБА_2 на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів з 10.01.2017 року.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії вказаного наказу, гр. ОСОБА_2 була ознайомлена з відповідним наказом 16.06.2017 року о 14 год. 10 хв., про що свідчить особистий підпис гр. ОСОБА_2 на наказі відповідача.

Згідно довідки № 01-40/3141 від 22.06.2017 року про виплату допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_2 за період перебування на обліку в службі зайнятості з 14.02.2017 року по 19.06.2017 року отримала допомогу по безробіттю у розмірі 24 198,36 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

В зв'язку з повідомленням гр. ОСОБА_2 про поновлення на роботі, наказом Рівненського міського центру зайнятості від 26.06.2017 року № НТ170626 було прийнято рішення про припинення виплати допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_2 з 21.02.2017 року та наказом № НТ170626 від 26.06.2017 року прийнято рішення про припинення реєстрації вказаної особи як безробітної з 14.02.2017 року у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Наказом Рівненського міського центру зайнятості № 48-СВ від 03.07.2017 року відповідно до п. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття" позивачем було прийнято рішення про відшкодування за рахунок роботодавця - Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" коштів, отриманих гр. ОСОБА_2 як допомога по безробіттю за період з 14.02.2017 року по 19.06.2017 року в сумі 24198,36 грн.

04.07.2017 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням №07-19/1295 про відшкодування коштів в сумі 24198,36 грн., та аналогічним повідомленням №07-19/1716 від 21.09.2017 року, які, як свідчать матеріали справи, були отримані відповідачем 06.07.2017 року та 25.09.2017 року відповідно.

За результатами розгляду вказаних повідомлень Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" листами №4-10/39-719 від 11.07.2017 року та № 4-10/39-1180 від 10.10.2017 року у поверненні коштів позивачу відмовлено.

Таким чином, з огляду на норми вищезазначеної статті, внаслідок несплати відповідачем вказаних коштів в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача допомоги по безробіттю у розмірі 24198,36 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України від 02.03.2000 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон), який, згідно преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи. Право на забезпечення та соціальні послуги за цим Законом мають також незастраховані особи - військовослужбовці Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, Державної спеціальної служби транспорту, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію (далі - військовослужбовці), та особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних (ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 7 цього Закону передбачено такий вид забезпечення безробітного як допомога по безробіттю.

Згідно з пп. 2 п.1 ст. 31 Закону виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду утримується із роботодавця.

Таким чином, положеннями ст. 35 Закону передбачено право фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що достатньою умовою для відшкодування роботодавцем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному є факт поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Зокрема, як встановлено судом та зазначалось вище, з 14.02.2017 року у Рівненському міському центрі зайнятості перебувала на обліку як безробітна з 14.02.2017 року по 19.06.2017 року та отримувала допомогу по безробіттю громадянка - ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до п. 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 198 підставою для припинення центром зайнятості реєстрації у зв'язку з поновленням на роботі за рішенням суду є його фактичне виконання, а саме наказ роботодавця про поновлення на роботі, з яким обов'язково ознайомлюється особа, яку поновлюють.

Згідно ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Поновлення на роботі це - відновлення працівника на колишній роботі і в колишній посаді у разі його незаконного звільнення.

Питання, пов'язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до рішення суду: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 №58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним.

Як встановлено судом за матеріалами справи, а також не заперечувалось сторонами, рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09.06.2017 року у справі № 569/1607/17, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" № 10-18 від 04.01.2017 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.»; поновлено ОСОБА_2 на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів з 10.01.2017 року; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 10.01.2017 року по 09.06.2017 року в сумі 34700,70 грн.

За приписами ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, вищевказаними нормами припинення реєстрації, а з ними і припинення виплати допомоги по безробіттю, прямо пов'язані з днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, який, в свою чергу, пов'язаний з днем видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства.

Окрім цього, як зазначив Пленум Верховного Суду України в п. 34 постанови №9 від 06.11.1992, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Судом встановлено, що наказом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 14.06.2017 року №1385-К поновлено гр. ОСОБА_2 на посаді головного юрисконсульта (м. Рівне) управління проблемних кредитів Львівської обласної дирекції департаменту проблемних кредитів з 10.01.2017 року.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

При цьому відповідно до п.п. 4 п.2 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов'язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 вказаного Закону реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі, зокрема, поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що гр. ОСОБА_2 було повідомлено позивача про поновлення її на роботі згідно з рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 09.06.2017 року у справі № 569/1607/17 в межах трьох робочих днів з дати ознайомлення з наказом про поновлення її на роботі, що свідчить про дотримання вказаною особою вимог ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Наразі відповідачем не надано суду доказів умисного невиконання гр. ОСОБА_2 своїх обов'язків та зловживання ними.

Щодо заперечень відповідача проти позовних вимог з мотивів подвійного притягнення до відповідальності суд зазначає, що стягнення грошових коштів за вимушений прогул та стягнення виплаченого забезпечення в силу Закону не є одним і тим же видом юридичної відповідальності.

З огляду на те, що вартість соціальної допомоги по безробіттю, стягнення якої є предметом даного позову, виплачена Рівненським міським центром зайнятості гр. ОСОБА_2, підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому ст.ст. 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а виплати, здійснені ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" гр. ОСОБА_2 на підставі рішення суду в порядку ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю, є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто види юридичної відповідальності відповідача перед позивачем та перед гр. ОСОБА_2, є різними, що не суперечить приписам ст.61 Конституції України, заперечення відповідача про неприпустимість одночасного стягнення з нього суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми виплаченої допомоги по безробіттю, оскільки на його переконання це є подвійною відповідальністю за одне і те саме порушення, судом до уваги не приймаються.

В свою чергу відповідачем не обґрунтовано належним чином, із посиланням на норми матеріального права, які б передбачали обов'язок безробітного повідомляти центри зайнятості про стягнення на його користь коштів за час вимушеного прогулу, і про те, що таке стягнення впливає на виплату допомоги по безробіттю, зокрема, і на її розмір, а саме, що сума чи розмір допомоги по безробіттю, які виплачуються безробітному, мають бути зменшені на суму коштів, стягнутих в якості оплати за час вимушеного прогулу.

При цьому пред'явлення громадянкою ОСОБА_2 позову до суду про поновлення її на роботі, не позбавляло останню права на отримання допомоги по безробіттю до моменту поновлення на роботі за рішенням суду, а тому не звільняє відповідача від обов'язку компенсувати вартість фактично здійснених громадянці ОСОБА_2 соціальних виплат на підставі ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" за період з моменту реєстрації останньої, як безробітної до зняття з обліку внаслідок поновлення її на роботі.

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На час розгляду справи доказів перерахування коштів в сумі 24198,36 грн. на користь Рівненського міського центру зайнятості відповідачем не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі

Зважаючи на встановлені обставини справи та приписи вищевикладених правових норм, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань як роботодавця щодо відшкодування позивачу виплаченої застрахованій особі допомоги по безробіттю в добровільному порядку, а також на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 24198,36 грн., виплачених як допомога по безробіттю, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати по судовому збору в сумі 1600,00 грн., відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача та стягуються з останнього в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (пров. Лєскова, буд. 9, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 14305909) на користь Рівненського міського центру зайнятості (33013, м. Рівне, вул. Кавказька, 4, код ЄДРПОУ 21084805) 24 198,36 грн. (двадцять чотири тисячі сто дев'яносто вісім грн. 36 коп.) - заборгованості.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (пров. Лєскова, буд. 9, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 14305909) до Державного бюджету України (одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ГУ ДКСУ у м. Києві), Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ГУ ДКСУ у м. Києві), код ЄДРПОУ 37993783, МФО 820019, р/р 31215206783001, код платежу 22030001) 1 600,00 грн. (одну тисячу шістсот грн. 00 коп.) - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.М. Якименко