Рішення № 73593197, 23.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2018

Справа № 910/19846/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄІС”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Б25”

про визнання частково недійсним договору

без повідомлення учасників справи

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “ЄІС” (далі – ТОВ “ЄІС”, позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Б25” (далі – ТОВ “Б25”, відповідач) про визнання договору частково недійсним.

У обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що пункти 7.3, 7.7 договору про надання послуг по подачі бетону на відстань № 003/У-003-16 від 12.01.2016 р. суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки вони передбачають подвійну відповідальність замовника послуг за порушення термінів оплати у вигляді стягнення штрафу та пені, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.12.2017 р., яку суд розцінив як заяву про виправлення помилки) просить суд визнати п.п. 7.3, 7.7 договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016 р. недійсними.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.11.2017 р. за вказаним позовом було порушене позовне провадження у справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.01.2018 р. розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у новій редакції, що набрала чинності з 15.12.2017 р. Цією ж ухвалою сторонам надано строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.

Відповідач надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що умови договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016 р. в частині стягнення штрафу та пені за неналежне виконання замовником грошових зобов'язань (п.п. 7.3, 7.7) є лише формами неустойки, яка у свою чергу, є штрафною санкцією, що не суперечать нормам чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив позивач посилається на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 р. у справі № 911/2813/17 та зазначає, що згідно зі ст. 549 ЦК України штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому одночасне їх застосування за один вид порушення (строків виконання грошових зобов'язань за договором) свідчить про недотримання ст. 61 Конституції України.

У свою чергу, відповідачем були надані заперечення до відповіді на відзив, у яких останній зазначив, що додаткова штрафна санкція у вигляді штрафу застосовується у випадку настання порушення, визначеного за іншим, окремим випадком, ніж те порушення, за яке встановлюється пеня.

Суд, розглянувши подані сторонами заяви по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.01.2016 р. між ТОВ “ЄІС” (замовник) та ТОВ “Б25” (постачальник) був укладений договір про надання послуг по подачі бетону на відстань № 003/У-003-16 (далі – договір), відповідно до якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по подачі бетону на відстань за допомогою бетононасосу «МЕСВО», а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги в строки та на умовах, передбачених даним договором.

Ціна надання послуг на протязі однієї машино-зміни в денний час складає 5 940,00 грн., а в нічний час – 7 128,00 грн. (п.п. 2.1, 2.2 договору). Загальна вартість послуг, що надаються згідно договору визначаються з сум зазначених у актах про надані послуги (п. 2.11 договору).

Оплата послуг здійснюється на умовах попередньої оплати, яку замовник зобов'язується сплатити виконавцю в розмірі 100 % від вартості послуг, зазначеної в кожній специфікації, не пізніше 2 робочих днів до початку надання послуг. Розрахунок за фактично надані послуги замовник проводить на протязі 4 днів після підписання акту приймання-передачі послуг, підписаним уповноваженими представниками сторін (п.п. 2.9.1, 2.9.2 договору). При цьому, пунктом 3.2 договору передбачений обов'язок замовника своєчасно оплачувати послуги виконавця.

Відповідно до п.п. 7.3, 7.7 договору за порушення замовником термінів оплат за надані виконавцем послуги понад 90 календарних днів, замовник зобов'язується додатково сплатити виконавцю штраф у розмірі 50 % від вартості наданих послуг, оплата, яких прострочена. Також за порушення умов і термінів оплати, передбачених даним договором, замовник виплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, неоплачених наданих послуг за кожний день затримки оплати.

Позивач вважає, що зазначені вище пункти 7.3, 7.7 договору надання послуг мають бути визнані недійсними, оскільки передбачають подвійну відповідальність замовника за порушення грошового зобов'язання у вигляді подвійного стягнення пені та штрафу за одне і теж порушене зобов'язання – несвоєчасну оплату послуг.

Розглядаючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Дослідивши зміст договору надання послуг № 003/У-003-16 від 12.01.2016 р., суд приходить до висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет, строки надання послуг, ціну договору, порядок оплати, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджуються з вимогами ст.ст. 901, 638 Цивільного кодексу України.

Отже, на час укладення вказаного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.

Що стосується умов договору про відповідальність замовника у разі порушення зобов'язання за вказаним договором, викладених, зокрема, п.п. 7.3, 7.7 договору, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків, як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до п. 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Умовами спірного договору, а саме - пунктом 7.7, передбачено застосування пені, як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Також п. 7.3 договору надання послуг передбачає сплату штрафу за прострочення термінів оплати за надані виконавцем послуги понад 90 календарних днів.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду України, висловленої в Аналізі практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 р., неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов’язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов’язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов’язання боржником. При цьому, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов’язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов’язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов’язання.

При цьому, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання не передбачено законом, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (ч. 2 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та правової позиції Верховного Суду України вiд 06.06.2012 р. у справi № 6-49цс12, вiд 30.10.2013 р. у справi № 6-59цс13).

Отже, пункти 7.3, 7.7 договору надання послуг № 003/У-003-16 від 12.01.2016 р. передбачають лише один вид відповідальності за порушення замовником грошового зобов'язання, оскільки пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. За таких обставин, зазначені пункти договору не встановлюють подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, та відповідно жодним чином не порушують положень ст. 61 Конституції України.

Посилання позивача на позицію, викладену у постанові Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 р. у справі № 911/2813/17, суд не приймає, оскільки зазначена постанова була скасована постановою Верховного Суду від 09.02.2018 р., у якій суд касаційної інстанції підтвердив той факт, що одночасне передбачення у договорі штрафу та пені за невиконання грошового зобов'язання не свідчить про притягнення особи до подвійної відповідальності, а тому не суперечить ст. 61 Конституції України.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що наведені позивачем обставини не мають своїм наслідком визнання п.п. 7.3, 7.7 договору № 003/У-003-16 від 12.01.2016 р. недійсним у розумінні положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, а, відтак, у задоволенні позову ТОВ “ЄІС” необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ЄІС” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Б25” про визнання договору частково недійсним.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.