Рішення № 73577783, 13.04.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/2571/18

В справі № 760/13683/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак ГМ.

представників позивача - Ляшенко Т.І., Кені Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості;

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про визнання кредитного договору недійсним,суд

В С Т А Н О В И В :

В липні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача та поручителя ОСОБА_4 солідарно заборгованість по кредитному договору в розмірі 71 999, 00 доларів США, 65 268, 07 доларів США процентів, 839 613, 40 гр. пені за несвоєчасну сплату кредиту та 1 2345 326, 54 гр. пні за несвоєчасну сплату процентів.

Посилається в позові на те, що між АКБ «Правекс - Банк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ КБ «Правекс - Банк», та відповідачем ОСОБА_3 21 серпня 2008 року був укладений Кредитний договір №415-002/08Ф, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті у розмірі 72 000, 00 доларів США з кінцевим строком погашення до 21 серпня 2018 року.

Банк належним чином виконав умови Кредитного договору та надав позичальнику кредитні кошти.

В порушення умов договору відповідач кредит та відсотки за користування коштами не сплачує, в зв»язку з чим станом на 28 травня 2015 року утворилася заборгованість, яка складається з:

- 71 999, 00 доларів США - по тілу кредиту;

- 65 268, 07 доларів США - проценти за користування кредитом;

- 839 613, 40 гр. - пеня за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом;

1 234 326, 54 гр. - пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом.

Для забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором між банком та ОСОБА_4 21 серпня 2008 року був укладений Договір поруки №415-002/08Ф, за умовами якого поручитель зобов'язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником в повному обсязі зобов'язань за Кредитним договором.

Виходячи з цього, невиконання відповідачами умов договору, просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 11 серпня 2015 року в відкритті провадження в справі відносно відповідача ОСОБА_4 було відмовлено в зв»язку зі смертю останньої.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала.

Посилалася на те, що умови договору відповідачем не виконуються з серпня 2009 року, останній платіж був здійснений у вересні 2009 року, а тому, відповідно до п.4.3 Кредитного договору, строк користування кредитом припинився.

До суду позивач звернувся лише в липні 2015 року.

Подала до суду заяву, якою просить застосувати позовну давність до вимог позивача та відмовити в позові.

Крім того, 24 травня 2016 року відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом і просить визнати недійсним укладений з позивачем Кредитний договір.

Посилається на те, що Кредитний договір суперечить вимогам закону, при його укладенні банк ввів його оману, в порушення Закону України « Про захист прав споживачів» не ознайомив його з наявними формами кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, типом відсоткової ставки, варіантами повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, перевагами та недоліками пропонованих схем кредитування, реальною процентною ставкою, абсолютним значенням подорожчання кредиту, сукупною вартістю кредиту за кожним платіжним періодом.

Додаток до Кредитного договору, в якому зазначено номінальну відсоткову ставку, орієнтовні сукупні витрати кредиту та попередній графік щомісячних виплат за кредитом, йому було надано банком через тиждень після підписання Кредитного договору, а саме 27 серпня 2008 року.

Крім того, в договорі відсутня істотна його умова - ціна договору.

Зазначив також, що відомості щодо сукупної вартості кредиту в договорі не вказані взагалі, а відомості щодо розміру відсотків та інших платежів суперечать аналогічним відомостям, викладеним у Графіку погашення заборгованості.

Крім того, зазначив, що реальна відсоткова ставка за договором становить 16, 71%, а не 14,99%, як зазначено в договорі, тобто процент абсолютного подорожчання кредиту становить 155, 29%, і коли б він міг це підрахувати при укладенні договору, він би його не підписував.

Крім того, зазначив, що у позивача відсутня ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому видача йому кредиту в іноземній валюті суперечить вимогам закону.

Виходячи з цього, просив задовольнити зустрічний позов.

Представник позивача проти зустрічного позову заперечувала. Послалася на те, що при укладенні Кредитного договору банком були виконані всі вимоги, які пред»являються законом до такого роду договорів, відповідачу були роз»яснені як умови договору, так і Закону України « Про захист прав споживачів».

Відповідач власноручно зазначив у договорі, що він підписаний ним власноруч, та цим підписом підтверджує факт ознайомлення з усіма зборами, відсотками, тарифами або іншими елементами вартості кредиту, які він повинен сплатити за даним договором відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, банк має ліцензію на видачу кредитів у іноземній валюті, а тому видача кредиту відповідачу в доларах США відповідає вимогам закону.

Також заявила про застосування строків позовної давності і просить у позові відмовити.

В подальшому, після надання пояснень у справі представник відповідача і сам відповідач у судове засідання неодноразово не з»являлися, про час розгляду справи повідомлялися належним чином. Про причини неявки суд до відома не ставили, а тому суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог сторін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов"язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 21 серпня 2008 року між АКБ «Правекс - Банк» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №415-002/08Ф.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору банк надає позичальнику кредит в іноземній валюті на загальну суму 72 000, 00 доларів США для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договором страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог п. 6.1.11 Договору.

Кредит надавався позичальнику строком з 21 серпня 2008 року до 21 серпня 2018 року зі сплатою 14,99 % річних.

Пунктом 1.5 передбачено, що перебіг строку користування кредитом починається з моменту перерахування грошових коштів за розпорядженням позичальника або видачі грошових коштів з каси Банку.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Кредит підлягає поверненню в строк до 21 серпня 2018 року згідно Графіку погашення кредиту, а саме: кожного місяця до 10 числа в сумі 660,00 доларів США.

Відсотки за користуванні кредитом підлягають сплаті щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) в строк до 10 числа включно, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також в момент повернення кредиту, вказаний в п. 1.2 Договору.

Відповідно до п. 6.1.1 позичальник зобов'язується своєчасно, у відповідності до графіку погашення кредиту, погасити заборгованість за кредитом та вносити плату за користування грошовими коштами.

На виконання умов Кредитного договору 21 серпня 2008 року між ПАТ КБ «Правекс - Банк» та ОСОБА_4 був укладений Договір поруки №415-002/08Ф, відповідно до п. 1.1 якого, поручитель у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, зобов'язалась нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов'язань ОСОБА_3 за Кредитним договором.

17 листопада 2011 року ОСОБА_4 померла.

/т.1, а. с. 6 - 9; 18; 35; 220 /

Встановлено, що свої зобов»язання за умовами укладеного договору позивач виконав, надав відповідачу кредит у сумі та розмірах, обумовлених договором.

В зв»язку з порушенням боржником умов договору станом на 28 травня 2015 року виникла заборгованість, яка складається з:

- 71 999, 00 доларів США по сплаті основної суми кредиту;

- 65 268, 07 доларів США по сплаті процентів за користування кредитом;

- 839 613, 40 гр. - пеня за порушення термінів погашення заборгованості за кредитом;

- 1 234 326, 54 гр. - пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом.

Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, сторони тим самим засвідчили свою згоду та взяли на себе зобов»язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Так, пунктом 4.3 Кредитного договору сторони погодили, що шляхом підписання даного договору вони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення прострочення по сплаті відсотків за користування кредитом та по погашенню чергової частини кредиту згідно графіку погашення кредиту, строк користування кредитом, зазначений у п. 1.2 Договору, припиняється достроково, на 11 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення.

Про припинення строку користування кредитом Банк письмово повідомляє позичальника.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового припинення Договору.

Відповідно до наданого позивачем при зверненні до суду розрахунку заборгованості станом на 28 травня 2015 року, вбачається, що останній платіж з погашення тіла кредиту відповідачем був здійснений 09 вересня 2010 року, а наступний платіж, який мав бути внесений до 10 жовтня 2010 року, відповідач не вніс.

Таким чином, за умовами пункту 4.3 Договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 11 день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення, тобто з 11 листопада 2010 року.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання (повернення усієї суми кредиту) було змінено на 11 листопада 2010 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом лише 21 липня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту.

Суд вважає, що після спливу строку користування кредитом з 11 листопада 2010 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки пунктом 6.1.4 Договору сторони погодили, що у разі виникнення подій, вказаних в п. п. 4.3, 9.5, 9.7 даного Договору, позичальник зобов'язаний достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками в повному обсязі, а також сплатити пеню, а тому усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 листопада 2010 року не підлягали виконанню.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Таким чином, враховуючи наявність заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.

Та обставина, що позивач не повідомив відповідача про припинення строку користування кредитом, як це передбачено п.4.3 договору, не змінює самої суті досягнутої сторонами домовленості, оскільки сторони при його підписанні досягли його істотної умови - порядку припинення.

Що стосується зустрічного позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як зазначено вище, за змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч.1 ст.628 ЦК України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту кладеного між сторонами Кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони досягли всіх його істотних умов, визначили суму кредиту, розмір відсотків, строки погашення кредиту, процедуру видачі коштів.

Представник відповідача не спростовував, що останній отримав Попередній графік погашення кредиту та щомісячні суми до сплати.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Як встановлено вище, при укладенні Кредитного договору між сторонами банком були виконані вимоги ст.11 Закону, про що свідчить підпис позивача, спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у договорі споживчого кредиту, підписаного позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Аналізуючи дані норми закону, а також викладене вище, суд приходить до висновку, що кредитний договір був укладений за взаємною згодою сторін та відповідає домовленості сторін, викладеній в ньому.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

В той же час, ні Конституцією України, ні іншими нормативно - правовими актами не встановлено заборони на використання іноземної валюти на території України і вона без обмежень приймається на всій території України.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи її еквівалент.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.47, ч.1 ст.49 даного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати кредитні операції з валютними цінностями.

Згідно зі ст. 5 вище приведеного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ і операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій і валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

З цього випливає, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії для здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювані операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14 жовтня 2004 року, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Тобто, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

Така ліцензія наявна у позивача, як і дозвіл на здійснення валютних операцій, які надані суду представником позивача.

За таких обставин і в цій частині твердження відповідача є безпідставними.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Будь-яких доказів, які б відповідали вказаним принципам доказування, позивач за зустрічним позовом суду не надав.

В пункті 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз»яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Так, представник відповідача не спростовувала і це підтверджується копією кредитного договору, відповідач був ознайомлений з його змістом та умовами, і підписавши його, висловив свою волю на його укладення на викладених у ньому умовах.

Будь-яких доказів обману з боку банку при підписанні Кредитного договору та домовленостей, визначених у ньому, у тому числі невідповідності процентної ставки, зазначеної в договорі, реальній, суду не надано, і не встановлено таких у судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні не спростовував, що ініціатором отримання кредиту був саме відповідач, до отримання кредиту його ніхто не примушував і своєї послуги банк йому до звернення за його отриманням не нав»язував.

За таких обставин підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Керуючись ст.ст.3, 6, 15, 16, 525-526, 626- 629, 1054 ЦК України, Законом України « Про захист прав споживачів», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23 квітня 2018 року.

Суддя Л .А. Шереметьєва