Постанова № 73575477, 18.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 642/3839/17

Провадження № 22-ц/790/1980/18

18 квітня 2018 року

м.Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Овсяннікової А.І.

суддів - Коваленко І.П., Піддубного Р.М.

за участю секретаря - Дашковської Н.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2017 року (суддя Ольховський Є.Б.) по справі № 642/3839/17 за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна фіскальна служба України, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування шкоди завданої неправомірною бездіяльністю посадових осіб органу державної влади, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, треті особи: Державна казначейська служба України, Державна фіскальна служба України, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю посадових осіб органу державної влади.

21 лютого 2014 року Ленінським районним судом м. Харкова видано два виконавчі листи про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на його користь процентів за користування позикою в розмірі 9 818 доларів США, що складає 78 475,27 грн., пеню 28 000 грн., а всього 106 475,27 грн., судових витрат - 2 469,75 грн., суми боргу в розмірі 58 481 доларів США, що еквівалентно 467 438 грн. 63 коп.

19 вересня 2014 року до Ленінського ВДВС ХМУЮ подано виконавчі листи разом з заявами про відкриття виконавчого провадження, в яких просив накласти арешт на все належне боржникам майно та оголосити заборону його відчуження в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

На час подання заяв про відкриття виконавчого провадження він мав інформацію про те, що ОСОБА_3 належав житловий будинок літ. «К-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1

23 вересня 2014 року державним виконавцем Ленінського ВДВС ХМУЮ винесені дві постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак, державний виконавець проігнорував його вимогу щодо накладення арешту на майно боржників, не виніс відповідної постанови про арешт майна та не наклав заборони відчуження та/або арешту на все належне солідарним боржникам майно.

Оскільки з часу відкриття виконавчих проваджень державний виконавець не здійснив жодних дій щодо реального виконання судових рішень, ним подано скаргу на дії ВДВС.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2016 року його скаргу на бездіяльність державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ задоволено частково та визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання рішення Ленінського районного суду від 21 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2014 року.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що у зв'язку із протиправним та неправомірним зволіканням державним виконавцем вчиняти дії в ході відкритих виконавчих проваджень щодо реального виконання судових рішень про стягнення заборгованості, права стягувава були порушені.

В листопаді 2016 року він отримав вимогу державного виконавця, в якій останнім повідомлено, що до нього на прийом з'явився боржник ОСОБА_4 та повідомив про нібито часткове виконання рішення про солідарне стягнення заборгованості, визначеної судовими рішеннями, у зв'язку з продажем іпотечного майна в рахунок погашення цієї заборгованості.

16 листопада 2016 року ним направлено державному виконавцю письмове повідомлення, в якому зазначив, що відповідний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень визнано недійсним, сторони повернуті до первісного стану, а рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_4, ОСОБА_3 за договором позики не виконане.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 за договором позики від 21 липня 2010 року проценти за користування коштами у сумі 10 245 доларів США, що еквівалентно 220 531 грн.; три проценти річних у сумі 3 680 доларів США, що становить 79 214 грн. 64 коп.; неустойку у сумі 100 000 грн. 00 коп., а також судові витрати.

На виконання рішення суду видано виконавчі листи, які 04 квітня 2016 року подано до ВДВС разом з заявами про відкриття провадження та накладення арешту на все належне боржникам майно, оголошення заборони його відчуження.

20 квітня 2016 року винесено дві постанови про відкриття виконавчих проваджень, однак інші заяви задоволені не були.

20 жовтня 2016 року він дізнався, що 31 липня 2015 року ОСОБА_3 здійснила відчуження належного їй житлового будинку літ. «К-2» з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1

На час відчуження наявного у боржника майна арешт на це майно накладено не було, відповідна постанова державного виконавця винесена не була.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2016 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Ленінського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області під час здійснення виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу щодо не накладення арешту на майно боржника.

Через те, що державними виконавцями не було накладено арешт на майно ОСОБА_3, остання безперешкодно здійснила відчуження майна - будинку АДРЕСА_1 Виконати рішення суду про стягнення з солідарних боржників заборгованості наразі є неможливим, оскільки іншого майна у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 немає.

У зв'язку з неправомірною бездіяльністю державних виконавців він зазнав прямих матеріальних збитків.

Загальна сума заборгованості боржників за виконавчими листами становить 978 869 грн. 79 коп.

Розмір збитків (утраченої вигоди) становить саме цю суму, оскільки якщо б державні виконавці вчасно наклали арешт на нерухоме майно та реалізували б його, то за рахунок продажу майна було б задоволено його вимоги за виконавчими листами.

Просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду (суму завданих збитків, утраченої вигоди) у розмірі 978 869 грн. 79 коп.

Представник відповідача Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харкова ГТУЮ в Харківській області, який є правонаступником Ленінського ВДВС, проти позову заперечував. Відчуження спірної нерухомості ОСОБА_3 відбулась не за провини виконавчої служби. Виконавче провадження триває та проводяться необхідні виконавчі дії.

Представник третьої особи Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився.

Представник третьої особи Державної фіскальної служби України покладався на розсуд суду,оскільки позов до них ніяких самостійних вимог не містить.

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до судового засідання не з'явились.

Рішенням Ленінського районного міста Харкова від 26 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що в разі наявності у ОСОБА_3 спірної нерухомості саме станом на час її продажу, він за її рахунок мав змогу задовольнити свої вимоги. Оцінка спірного майна проведена в цінах станом на 2017 рік. Не доведено, що в разі примусової реалізації спірного майна з торгів сума отриманого прибутку покриє суму боргу ОСОБА_3, враховуючи наявність інших обов'язкових платежів в разі примусової реалізації нерухомого майна виконавчою службою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов(обґрунтування відсутнє).

В письмових поясненнях посилається на ті ж обставини, на які посилався в позові.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що підстав для стягнення коштів з виконавчої служби не вбачається.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи на підставі рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2014 року видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 106475,27 грн. , судові витрати 2469,75 грн. з кожного, а також суму боргу у розмірі 58481 долар США, що еквівалентно 467438 грн. 63 коп.

19 вересня 2014 року позивачем подано до ВДВС виконавчий лист, заяву про відкриття виконавчого провадження з клопотанням про накладення арешту на майно боржників.

Постановою від 23 вересня 2014 року відкрито виконавче провадження.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 21 липня 2010 року проценти у сумі 10 245 доларів США, що еквівалентно 220 531 грн.; три проценти річних у сумі 3 680 доларів США, що становить 79 214 грн. 64 коп.; неустойку у сумі 100000 грн. 00 коп., а також судові витрати.

03 вересня 2015 року на виконання судового рішення видано виконавчі листи, які 14 квітня 2016 року подано з заявою про відкриття виконавчого провадження до Ленінського ВДВС ХМУЮ.

20 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження.

31 липня 2015 року ОСОБА_3 відчужено житловий будинок АДРЕСА_1

Зі скаргою на дії ВДВС звернувся ОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 листопада 2016 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Ленінського ВДВС ХМУЮ було задоволено частково та визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 січня 2014 року.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що . Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами статей 1166 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Вищезазначені норми регулюють підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Із наведеного вище вбачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Згідно ст. 13, 76, 77 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазанчає, що не накладення арешту на майно боржниківдержавним виконавцем унеможливило виконання рішення, а тому йому завдано шкоди.

Між тим, позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог.

Визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо несвоєчасного виконання рішення суду не є беззаперечним доказом спричинення шкоди у розмірі, який заявлено позивачем.

Доказів, що у разі звернення стягнення на спірне майно та його реалізації рішення суду було б виконано в повному обсязі, а також даних, що вартість майна співмірна з розміром заборгованості ОСОБА_1 не надано.

Крім того, боргові зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 забезпечено шляхом укладено договору іпотеки між ОСОБА_1 та ТОВ фірма «Баярд», за яким позивачу в іпотеку передано приміщення цокольного поверху АДРЕСА_1

Яким чином саме на даний час вирішується питання щодо цього майна -не зазначено.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції державний виконавець, на території Київського району міста Харкова наявне майне, щодо якого здійснюються виконавчі дії іншим відділом ДВС, оскільки їх компетенція на цю територію не розповсюджується. На даний час виконавче провадження триває, накладено арешт та оголошено в розшук автомобіль, що належить ОСОБА_3

За таких обставин підстав для задоволення позову не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного міста Харкова від 26 вересня 2017 року - залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 квітня 2018 року.

Головуючий - А.І. Овсяннікова

Судді: І.П. Коваленко

Р.М. Піддубний