Постанова № 73563028, 18.04.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року Справа № 903/2/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Західінкомбанк" на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 06.02.18р. суддею Шум М.С., повний текст складено 12.02.18 у справі № 903/2/18

у справі № 903/2/18

за позовом Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Західінкомбанк"

про стягнення 118 430, 07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство “Житомиртеплокомуненерго” Житомирської міської ради (далі – Позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 01.09.2012р. між комунальним підприємством ”Житомиртеплокомуненерго“ Житомирської міської ради та публічним акціонерним товариством “Західінкомбанк” (надалі – Відповідач) був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води №754, за умовами якого позивач здійснює постачання теплової енергії, а відповідач зобов’язаний сплачувати її вартість. Водночас в порушення умов укладеного договору відповідач не оплатив отримані послуги з теплопостачання, внаслідок чого(згідно розрахунку позивача) виникла заборгованість за використану теплову енергію за період з листопада 2014р. по квітень 2015р., яка станом на 27.12.2017р. становить 118430,07 грн. Позивач, посилаючись на статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) та статті 525,526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивач заборгованість в сумі 118430,07 грн. та судовий збір у розмірі 1446,45 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.02.2018 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи, відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем за надані послуги теплопостачання на суму 118430,07 грн. Відносини між позивачем та відповідачем носять договірний характер, укладений між останніми Договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, розірваний сторонами не був. З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача підставні та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Крім того, на спростування тверджень відповідача щодо неправильності розрахунку розміру спожитої теплової енергії, судом зазначено, що відповідно до Закону України “Про державне регулювання у сфері комунальних послуг”, Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 “Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 “Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги”, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлює тарифи теплопостачальним організаціям на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, які офіційно оприлюднюються на її сайті. Окрім цього, згідно п.2.2 укладеного між сторонами договору, тарифи на послуги може бути змінено в випадку визначеному чинним законодавством України. Розмір щомісячної плати коригується у відповідності до зміни тарифів. Позивачем нарахування плати за спожиту теплову енергію здійснювалися із врахуванням зміни тарифів.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, а у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, причому відповідач вказує на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим.

Зокрема відповідач вказує, що зазначені у розрахунку спожиті розміри теплової енергії в Гкал не є фактичними показниками, а є лише припущеннями відповідача, так як відсутні лічильники, які б здійснювали облік теплової енергії. Крім того, відповідач посилається на те, що наведена позивачем формула базується показнику, який становить сталу величину (-22 ? С), разом з тим згідно архіву погоди за посиланням в мережі Інтернет вбачається, що протягом періоду, за який стягується борг, жодного дня не було температури -22 ? С.

Також апелянт зазначає, що суд не врахував тієї обставини, що з серпня 2014 року за адресою вул.О.Ольжича, 9 у м.Житомир ні ПАТ «Західінкомбанк» ні Житомирська філія ПАТ «Західінкомбанк» не здійснювали господарську діяльність у вищезазначеному приміщенні та не використовували дане приміщення оскільки для здійснення ліквідаційної процедури ПАТ «Західінкомбанк» користування вказаним приміщенням не було потрібне.

Ухвалою суду від 05.03.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №903/2/18.

У подальшому, ухвалою суду від 26.03.2018 призначено справу до розгляду на 18 .04.2018 на 10.00 год.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній, посилаючись на п.23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України « 1198 від 03.10 .2007 (надалі – Постанова №1198), та «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204 України 244-94 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству вказує, що у пункті 2.5 договору вказане розрахункове теплове навантаження на опалення 0,049 Гкал/год., і при визначенні кількості спожитої теплової енергії за розрахунковий період застосовувалась відповідна формула.

Крім того, позивач у своєму відзиві посилається на підпункт 16 пункту 4.2 розділу 4 договору, згідно якого відповідач повинен був повідомити позивача у разі продажу приміщення назву, адресу та реквізити нового власника на протязі двох робочих днів. Вказує на те, що відповідач не повідомляв про припинення господарської діяльності. У зв»язку із вищевикладеним, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 06.02.2018 у справі №903/2/18 без змін.

В судовому засіданні, що відбулось 18 квітня 2018 року, представники сторін не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомленні належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовується (визнається) представниками сторін, 01.09.2012р. між комунальним підприємством ”Житомиртеплокомуненерго“ Житомирської міської ради та публічним акціонерним товариством “Західінкомбанк” був укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води №754.

Згідно умов договору позивач здійснює постачання теплової енергії, а відповідач зобов’язаний сплачувати її вартість(п.1.1).

Згідно п.3.1 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

1) споживачі - госпрозрахункові підприємства, організації та бюджетні установи проводять попередню оплату до 20 числа поточного місяця у розмірі 50% від очікуваних нарахувань. Решту суми нарахувань споживач оплачує до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

2) споживачі - бюджетні установи можуть проводити попередню оплату до 25 числа поточного місяця у розмірі 100% від очікуваного споживання наступного місяця.

Відповідно до п.3.2 договору, послуги оплачуються безготівково на розрахунковий рахунок виконавця.

Згідно п.3.6 договору, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач повинен отримати рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці. Неотримання споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому договору.

В пп.4.2.2 договору передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати за надані послуги у встановлений договором строк.

Відповідно до п.10.1 договору, цей договір укладається на один рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання. Строк позовної давності за даним договором становить п'ять років.

Позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за використану теплову енергію за період з листопада 2014р. по квітень 2015р., яка станом на 27.12.2017р. становить 118430,07 грн.

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення.

Відповідно статті 714 Цивільного кодексу України,, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Аналогічні положення містить стаття 275 Господарського кодексу України.

Згідно статей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу дії статті 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії є Закон України „Про теплопостачання”, відповідно до якого споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198 (надалі – Правила) споживач теплової енергії – фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи в сукупності з Договором, колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору про надання послуг з теплопостачання і кожна із сторін прийняла на себе певні зобов’язання щодо його виконання, зокрема, Позивач зобов’язався забезпечувати вчасно та відповідної якості надання послуг з централізованого опалення, а Відповідач зобов’язався своєчасно оплачувати надані послуги. Укладений між останніми Договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, розірваний сторонами не був.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, не погоджується із доводами апелянта, викладеними у апеляційній скарзі щодо невідповідності розрахунку спожитих розмірів теплової енергії у зв»язку із наступним.

Так, колегією суддів встановлено, що відповідно до п.2.2. договору тарифи на послуги може бути змінено у випадку, визначеному чинними законодавством України. Розмір щомісячної плати коригується у відповідності до зміни тарифів.

Відповідно до Закону України “Про державне регулювання у сфері комунальних послуг”, Указу Президента України від 10 вересня 2014 року № 715 “Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 “Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги”, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлює тарифи теплопостачальним організаціям на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, які офіційно оприлюднюються на її сайті.

Зокрема, в матеріалах справи наявні постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 510 від 16.05.2014, №639 від 28.11.2014, №293 від 27.02.2015 та №1113 від 31.03.2015, якими комунальному підприємству «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради встановлено тарифи на теплову енергію на рівні відповідно 944,04 грн/Гкал (без ПДВ),1129,43 грн/Гкал (без ПДВ), 1605,50 грн/Гкал (без ПДВ) та 1388,40 грн/Гкал (без ПДВ). Даними постановами тарифи на теплову енергію затверджені лише в одиниці виміру теплової енергії Гкал/год.

Враховуючи зазначені вище умови договору та положення постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість здійсненого розрахунку заборгованості відповідача за період з листопада 2014р. по квітень 2015р. в сумі 118430,07 грн.

Крім того, колегією суддів встановлено, що пунктом 2.5 договору передбачене розрахункове теплове навантаження на опалення, яке складає 0,049 Гкал/год.

Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою КМУ №1198 від 03.10.2007, у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді, за відповідною формулою.

При цьому, показники середньої температури зовнішнього повітря за фактичний опалювальний період передбачені КТМ 204 України 244-94 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», а показники нормативної температури в приміщенні ( 18 ?С ) Порядком проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затвердженим Постановою КМУ від 17. 02.2010 № 151.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та докази, викладені у апеляційній скарзі щодо температурних показників, зазначених у мережі Інтернет.

Розглянувши доводи відповідача щодо відсутності обов»язку щодо оплати послуг теплопостачання у зв»язку із ліквідацією та припиненням господарської діяльності, колегія суддів вважає їх такими, що підлягають відхиленню.

Зокрема, колегією суддів встановлено, що рішення про віднесення ПАТ “Західінкомбанк” до категорії неплатоспроможних прийнято правлінням НБУ 28.05.2014р., тобто через два роки з моменту виникнення між сторонами договірних зобов’язань на підставі договору від 01.09.2012р.. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оплата послуг теплопостачання не є додатковими зобов’язаннями в розумінні ч.3 ст.46 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідно до підпункту 16 пункту 4.2 розділу 4 договору відповідач повинен був повідомити позивача у разі продажу приміщення назву, адресу та реквізити нового власника на протязі двох робочих днів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми законодавства, позовні вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 118430,07 грн. є правомірними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст.74,76,77 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позову.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства "Західінкомбанк" від 21.02.18р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 06 лютого 2018 року у справі №903/2/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/2/18 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "23" квітня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.