Постанова № 73562665, 18.04.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2018р. справа № 905/2198/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:Склярук О. І. Дучал Н. М., Гези Т. Д., Бондаренко К. Ю.

за участю представників сторін: від позивача:Хряк О. О. (службове посвідчення № 028256 від 15.08.2014р.)від відповідача 1: від відповідача 2: від відповідача 3:Не з'явився Не з'явився Не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області, м. Маріуполь, Донецька областьна рішення Господарського суду Донецької області (суддя Паляниця Ю. О.)ухвалене04.12.2017р. у м. Харкові о 17:10 год. (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2017р.)по справі№ 905/2198/17за позовомПершого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м. Костянтинівка, Донецька областьдо відповідачів: про1.Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, м. Краматорськ, Донецька область; 2.Колективного підприємства "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок", смт. Олександрівка, Донецька область; 3.Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Лиман, Донецька область визнання недійсним розпорядження та договору В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м. Костянтинівка, Донецька область (далі - «Позивач») звернувся з позовом до Господарського суду Донецької області до відповідачів: Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, м. Краматорськ, Донецька область (далі - «Відповідач 1»), Колективного підприємства "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок", смт. Олександрівка, Донецька область (далі - «Відповідач 2»), Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Лиман, Донецька область (далі - «Відповідач 3») про визнання недійсним п.1.2 розпорядження № 411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" в частині надання мисливських угідь Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" площею 90117 га та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р., укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Колективним підприємством "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок".

Обґрунтовуючи позовні вимоги Перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області посилався на те, що оскаржуване розпорядження було видано, а договір укладений без погодження зі всіма землекористувачами та землевласниками, що розташовуються на території, яка надавалась для ведення мисливського господарства. Окрім того, за твердженням прокурора, погодження на закріплення мисливських угідь ухвалені не на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради з прийняттям відповідних рішень.

09.10.2017р. суд першої інстанції отримав від Колективного підприємства "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" заяву б/н, б/д про припинення провадження по справі у зв'язку із погодженням власників землі та землекористувачів на використання їх земельних ділянок для мисливства.

Окрім того, 09.10.2017р. від Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області на адресу Господарського суду Донецької області надійшло клопотання № 78-12414вих-17 від 05.10.2017р. про припинення провадження по справі у зв'язку з надходженням до прокуратури від Колективного підприємства "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" пакету документів - погоджень власників землі та землекористувачів на використання їх земельних ділянок для мисливства.

Зазначені заяви судом першої інстанції не було задоволено, справу розглянуто по суті.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. по справі № 905/2198/17 у задоволенні позову Першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області - відмовлено у зв'язку із недоведеністю вимог позивача.

Не погодившись з прийнятим судом першої рішенням, до Донецького апеляційного господарського суду, з апеляційною скаргою № 05/2-73вих-18 від 08.02.2018р. звернулася Прокуратура Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область (далі - «Скаржник, Апелянт»), в якій остання просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. та ухвалити нове рішення по справі № 905/2198/17, яким задовольнити позов Першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області в повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Донецької області у цій справі не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки останнє ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 134 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 21, 22 Закону України "Про мисливське товариство та полювання" та ст.ст. 76, 86 Господарського процесуального кодексу України. В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що оспорюване розпорядження голови Донецької облдержадміністрації було прийнято всупереч вимогам Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки мисливські угіддя були передані в користування відповідачу-2 без необхідного погодження всіх власників та користувачів земель, що є підставою для визнання недійсним п.1.2 розпорядження № 411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" в частині надання мисливських угідь Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" площею 90117 га та договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р., укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Колективним підприємством "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок".

19.02.2018р. суд апеляційної інстанції від Прокуратури Донецької області отримав доповнення до апеляційної скарги № 05/2-73вих-18 від 08.02.2018р., за змістом якого апелянт стверджує, що справа № 905/2198/17 підлягає направленню до Господарського суду міста Києва в порядку, передбаченому п. 20.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України « Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» № 10 від 24.10.2011р. Таке твердження скаржника не приймається судовою колегією до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 279 Господарського процесуального кодексу України, справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява подана Першим заступником керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області саме до Господарського суду Донецької області. Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивачем, тобто прокурором, жодного разу не було наголошено, що зазначена справа не може розглядатися у цьому суді. Клопотання щодо надсилання зазначеної справи до іншого суду, ані прокурором, ані іншими учасниками судового процесу до суду першої інстанції не подавалися.

Прокуратурою Донецької області, при зверненні до апеляційного суду зі скаргою, також не обґрунтовано поважності причин та об'єктивної неможливості позивача, тобто прокурора, заявити у суді першої інстанції про непідсудність даної справи Господарському суду Донецької області.

З огляду на наведене та враховуючи приписи ч. 2 ст.279 Господарського процесуального кодексу України, клопотання прокурора щодо направлення справи до Господарського суду м. Києва не підлягає задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року №2147-19 були внесені зміни та викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, п. 9 Перехідних положень якого передбачає, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За таких обставин, зазначена справа розглядається апеляційним судом за правилами, викладеними у ГПК України, в редакції, яка набула чинності 15.12.2017 року.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018р. по цій справі було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокуратури Донецької області та зобов'язано учасників справи, в строк до 19.03.2018р. включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі.

14.03.2018р. Донецький апеляційний господарський суд отримав від Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації відзив № 0.2/24-1244/4-18 від 14.03.2018р. на апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області за змістом якого Відповідач 1 просить розглянути справу без участі повноважного представника Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, залишити без змін рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. по справі № 905/2198/17, апеляційну скаргу - без задоволення та зазначає, що розпорядження голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 19.05.2016р. № 411 «Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області» прийнято в межах повноважень, наданих законом, та з дотриманням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2018р. по справі № 905/2198/17 апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області було призначено до розгляду на 18.04.2018р.

23.03.2018р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду також надійшов відзив № 06-242 від 16.03.2018р. від Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства на апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області в якому Відповідач 3 просить залишити рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. по справі № 905/2198/17 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Присутній в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.04.2018р. прокурор наполягав на доводах викладених в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, просив суд скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. по справі № 905/2198/17 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Повноважні представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористались. Явка представників сторін (учасників судового процесу) судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась. Участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Заслухавши суддю доповідача по справі, прокурора, який з'явився в судове засідання, дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції і не оспорюється сторонами та підтверджується матеріалами справи, за змістом ст.1 статуту Колективного підприємства "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" останнє засноване Донецькою обласною організацією УТМР на основі Законів України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, статуту Українського товариства мисливців та рибалок і ухвалою Ради Донецької облорганізації УТМР. Згідно зі ст.2 статуту предметом діяльності підприємства є, в тому числі, здійснення спеціального використання тваринного світу шляхом полювання на диких тварин та птахів, які перебувають у стані природної свободи; закріплення мисливських угідь, проведення внутрішньогосподарського мисливського устрою.

16.07.2015р. Державним агентством лісових ресурсів України на адресу відповідача 1 направлено на погодження матеріали (вих. №03-01/5343-15) щодо надання у користування мисливських угідь на території Донецької області, у тому числі й Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок".

18.04.2016р. Державним агентством лісових ресурсів України ухвалене подання №03-11/2351-16, згідно з яким, враховуючи клопотання №01-57 від 24.03.2015р. Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, погодження №05/13-0317 від 09.03.2016р. Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, погодження землевласників та землекористувачів, направлено на розгляд адміністрації матеріали про надання у користування мисливських угідь на території Олександрівського району Донецької області відповідачу 2 на строк не менш як 15 років загальною площею 90117 га.

Розпорядженням №411 від 19.05.2016р. голови Обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області", зокрема, відповідачу 2 надано в користування мисливські угіддя на території Донецької області площею 90117 га строком на 15 років.

При цьому, згідно з вказаним розпорядженням користувачів мисливських угідь зобов'язано укласти угоди на ведення мисливського господарства в порядку, встановленому законом; вносити плату за користування мисливськими угіддями тощо.

09.06.2016р. між відповідачем 3 та відповідачем 2 укладено договір про умови ведення мисливського господарства.

За змістом п.1.1 договору розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №411 від 19.05.2016р. "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" надано Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" терміном до 18.05.2031 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Олександрівського району загальною площею 90117 га.

За доводами прокурора у позові, вказані вище розпорядження та договір є такими, що порушують вимоги ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання". Зокрема, погодження на закріплення мисливських угідь ухвалені не на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради з прийняттям відповідних рішень.

Водночас, за твердженням прокурора, відповідно до інформації Іверської, Некременської, Мирнодолинської, Високопільської, Староварварівської, Очеретинської, Беззаботівської, Золотопрудської, Степанівської, Веселогірської, Михайлівської, Криничанської сільських рад відсутні погодження власників земельних ділянок на території 11 сільських рад. Окрім цього, вказаними радами не надавались погодження щодо земель запасу та сільськогосподарських земель, які не надані у власність чи користування. До того ж, взагалі відсутні будь-які погодження таких землекористувачів як ФГ "Вибір", ФГ "Таїс", ФГ "Світлана", ФГ "Самарське", ФГ "Веселка", ФГ "Лугове", ФГ "Лан", ФГ "Донбас", ФГ "Сігма", ФГ "Промінь", ФГ "Нива", ТОВ "Лощанське", ТОВ "Олександрівка-Агро", ТОВ "Маяк", ТОВ "Світоч", ПАТ "Олександрівський райагрохім", АФ "Агросервіс", ТОВ "Колос", ТОВ "Староварварівка", ТОВ "Райське".

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що приписами Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не передбачено обов'язок саме відповідача-2 отримувати погодження подання місцевого органу Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, на підставі якого приймалось оскаржуване розпорядження відповідача-1, з власниками або користувачами земельних ділянок. Прийняття відповідачем-1 рішення про передачу мисливських угідь відповідачу-2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства, тобто в даній ситуації відповідач-2 діяв добросовісно та правомірно. Право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 190 ЦК України. Право на користування вищевказаним майном відповідач-2 отримав у 2016 році, та з того часу мирно володіє ним протягом 1 року. При цьому прокурором не подано будь-яких доказів недобросовісності відповідача-2 під час набуття та використання зазначеного права чи неналежно виконання ним договірних зобов'язання за спірним договором. Законність втручання у право мирного володіння майном відповідача-2 прокурором не доведена.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає наведені висновки законними, обґрунтованими та погоджується з ними, враховуючи наступне.

Як зазначалось раніше, предметом спору у справі, що переглядається є вимога прокурора визнання недійсним п.1.2 розпорядження № 411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" в частині надання мисливських угідь Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" площею 90117 га та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р., укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Колективним підприємством "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок", як таких, що відповідно прийняте та укладене з порушенням ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Закон України "Про мисливське господарство та полювання" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до ст.1 вказаного нормативно-правового акту мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.3 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Органи державної влади здійснюють права власника щодо всіх мисливських тварин, за винятком тих, які в порядку, установленому цим Законом та іншими актами законодавства, передані до комунальної власності чи приватної власності юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст.4 зазначеного Закону України органам місцевого самоврядування цим Законом та іншими Законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства та полювання.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Статтею 10 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", визначено повноваження сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання до яких належить: організація та здійснення заходів щодо охорони державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських тварин; вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь; реалізація інших питань у межах своїх повноважень.

Таким чином, вказаний Закон встановлює порядок надання угідь для ведення мисливського господарства, зокрема передбачає необхідність отримання погодження з власниками або користувачами земельних ділянок, що входять до складу мисливських угідь, на відсутність якого посилається прокурор як на підставу визнання недійсними спірних рішення та договору.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірна земельна ділянка, надана відповідачу-2 для ведення мисливського господарства, знаходиться у користуванні останнього на відповідних правових підставах.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами господарського суду першої інстанції про те, що право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст. 1 Першого протоколу.

При цьому Перший протокол ратифіковано Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої ст. 9 Конституції України, ст. 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства.

Розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Як зазначалося вище, обґрунтовуючи законність втручання у володіння відповідача-2 прокурор посилався на недотримання вимог ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" щодо необхідності погодження надання в користування мисливських угідь з власниками та користувачами земельних ділянок.

Судова колегія не може прийняти до уваги твердження прокурора на відсутність у відповідача-1 повноважень на погодження користування земельною ділянкою з тих підстав, що діючим законодавством передбачено компетентних органів, які можуть приймати таке рішення, а саме міські, сільські та селищні ради, рішення яких повинні бути оформленні у вигляді рішень відповідних рад, враховуючи наступне.

Відповідно до абзацу 12 ч.1 ст.13 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що до повноважень центральних органів виконавчої влади належить подання у встановленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об'єктів.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та ст. 15 Закону України "Про тваринний світ" до повноважень обласних рад у галузі мисливського господарства та полювання належить вирішення у встановленому порядку питань про надання і користування мисливських угідь.

Указом Президента України від 05.03.2015 року №123/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій" утворено Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію.

На підставі Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" Донецька обласна державна адміністрація набула статусу обласної військово-цивільної адміністрації.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" військово-цивільні адміністрації області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом.

З огляду на викладене, враховуючи статус Донецької обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації, як центрального органу виконавчої влади, до компетенції відповідача-1 входить повноваження вирішення у встановленому порядку питань про надання і користування мисливських угідь в силу закону.

Відтак, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Донецької області мають надаватися у користування Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією за поданням Держлісагентства, погодженим з Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією.

Як зазначалось, Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрації отримано листа №03-01/5343-15 від 16.07.2015р. Державного агентства лісових ресурсів України щодо направлення на погодження матеріалів про надання у користування мисливських угідь мисливським підприємствам та організаціям області, в тому числі, Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок".

Згодом, Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією від Державного агентства лісових ресурсів України отримано подання №03-11/2351-16 від 18.04.2016р. про надання у користування мисливських угідь відповідачу 2.

Розпорядженням №411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" надано в користування мисливські угіддя на території Донецької області загальною площею 648249,7253 га строком на 15 років 11 мисливським підприємствам та організаціям області, в тому числі, Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок".

Наявність вказаних обставин свідчать про відсутність порушень при ухваленні оспорюваного розпорядження та укладенні спірного договору вимогам законодавства та безпідставність тверджень прокурора у цій частині.

Також слід зазначити, що зігдно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до приписів Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не передбачено обов'язок саме Колективного підприємства "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" отримувати погодження подання місцевого органу Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства з власниками або користувачами земельних ділянок, прийняття відповідачем-1 на підставі вказаного подання рішення про передачу мисливських угідь відповідачу-2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства.

При цьому прокурором ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій не було подано доказів недобросовісності відповідача-2 під час набуття та використання зазначеного права чи неналежно виконання ним договірних зобов'язань за спірним договором.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач-2 з 2016 року мирно володіє спірними угіддями, за цей час жодних заперечень будь-якими особами не заявлялось.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами місцевого господарського суду про те, що прокурором не доведено законність втручання у право мирного володіння майном відповідача-2, а також не обґрунтовано та не доведено, яким чином позбавлення відповідача-2 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу.

Крім того, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється, зокрема, полювання у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

Тобто, ведення мисливського господарства та полювання в межах населених пунктів за загальним правилом заборонено нормами чинного законодавства, а тому є сумнівним, що надані на праві користування Відповідачу 2 землі, взагалі є мисливськими угіддями в розумінні ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", а території власників та землекористувачів таких земель можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

З урахуванням того, що нормами спеціального закону заборонено здійснення мисливської діяльності на території населених пунктів, а, отже, і розміщення на цих територіях мисливських угідь, сільські, селищні, міські ради як власники земельних ділянок комунальної власності у межах населених пунктів не наділені повноваженнями надавати відповідні погодження на користування мисливськими угіддями на таких територіях, чим спростовуються доводи прокурора щодо незаконності розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації № 411 від 19.05.2016р. "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" площею 90117 га.

Згідно приписів ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта індивідуальної дії недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

З урахуванням вищевикладеного, прокурором не доведено невідповідність оскаржуваного розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №411 від 19.05.2016 року "Про надання у користування мисливських угідь на території Донецької області" Колективному підприємству "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок" вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу чи порушення прийняттям такого рішення прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

З огляду на те, що судами не встановлено порушення норм законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення ради, правові підстави для визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р. також відсутні.

Поряд з цим, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне зауважити, що спірне розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №411 від 19.05.2016 року є ненормативним актом, який застосовується одноразово і з прийняттям якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів конкретних осіб, це рішення вичерпало свою дію фактом його виконання - укладенням між відповідачем-2 та відповідачем-3 договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р., а відтак, скасування оскаржуваного розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №411 від 19.05.2016 року не призведе до відновлення порушених або оспорюваних прав позивача, оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14.

З огляду на викладене, висновки господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи, що скасування оскаржуваного рішення відповідача-1 та визнання недійсним спірного договору за вищевказаних обставин позбавить відповідача-2 права користування мисливськими угіддями, якими він володіє з 2016 року, а відтак призведе до порушення визначених Конвенцією принципів законності і суспільного інтересу та порушить передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції право відповідача-2 на мирне володіння майном, є законними і обґрунтованими.

Що стосується нових підстав для визнання недійсним спірного договору, на які посилається прокурор під час апеляційного провадження, то вони судовою колегією не розглядаються з огляду на приписи ч.5 ст.269 Господарського процесуального кодексу України , якою встановлено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оспорюваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Прокуратури Донецької області задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. по справі № 905/2198/17 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокуратури Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. по справі № 905/2198/17 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2017р. по справі № 905/2198/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду впродовж двадцяти днів з дня складання повного тексту Постанови; у порядку п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя: О. І. Склярук

Судді: Н. М. Дучал

Т. Д. Геза

(У судовому засіданні 18.04.2018р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 20.04.2018р.).