Рішення № 73543501, 04.04.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/995/17

Провадження № 2/645/155/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2018 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Ульяніч І.В.

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4

секретар судового засідання - Савченко В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири та вселення -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7, який в подальшому уточнив, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири та вселення. Позов обґрунтовував тим, що він із відповідачкою ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з 1993 року по 2009 роки. В період зареєстрованого шлюбу вони разом з відповідачкою придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано на відповідачку. Так як в квартирі необхідно було проводити ремонт, були потрібні гроші на його проведення, а також синові відповідачки від першого шлюбу були потрібні гроші на навчання, то вони продали квартиру по вул. Гвардійців-Широнінців, право власності на яку було зареєстровано на позивача, кошти отримані від продажу квартири вони поділили навпіл. Позивач зареєструвався в квартирі АДРЕСА_2, в якій вони проживали родиною.

В 2009 році сторони розлучились, але в спірній квартирі продовжували проживати спільно. Приблизно в середині листопада 2016 року ОСОБА_5 із сином виїхали із спірної квартири, а позивач залишився проживати в спірній квартирі. 19.02.2017 року приблизно о 10.00 годині позивач перебував вдома та в цей час до квартири прийшла його колишня дружина ОСОБА_5 із своїм представником, а також невідомий чоловік, який представився чоловіком нової власниці спірної квартири, чоловік який представився новим чоловіком ОСОБА_5, а також незнайомий хлопець із відеокамерою, який здійснював відео зйомку. Під час розмови із присутніми особами, позивач зрозумів, що квартиру було продано без його відома новим мешканцям, які прийшли його виселити із квартири. Спірна квартира була відчужена відповідачкою ОСОБА_5 18.11.2016 року ОСОБА_6 та вона набула права власності згідно договору купівлі-продажу. Коли позивача фізично виселили із квартири, він викликав поліцію, за його зверненням було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 190 КК України. Відповідач ОСОБА_5, знаючи, що їй було відмовлено у задоволені позову про визнання майна особистою власністю, а саме зазначеної квартири, приховала від нотаріуса та нового власника той факт, що дана квартира знаходиться у спільній власності подружжя та може бути відчужена за згодою іншого співвласника квартири. Просив визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним, визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири та вселити його у квартиру.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, позивач подав письмові пояснення по позову (а.с.150). Представник позивача пояснив, що позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ОСОБА_5 з 1993 по 2008 роки. На ім’я відповідачки була оформлена спірна квартира, яка була придбана за спільні кошти. До укладання угоди в 1999 році по придбанню квартири за адресою: АДРЕСА_3, у позивача була квартира, яку він продав та гроші пішли на придбання спірної квартири. Спірну квартиру позивач та відповідач ОСОБА_5 збирались продати разом та поділити гроші. В 2016 році позивача примусово виселили із квартири, після її продажу. Відповідач ОСОБА_5, при укладені угоди, зазначила нотаріусу, що не була у зареєстрованому шлюбі, що квартира належить тільки їй та є її особистою власністю. В 2016 році ОСОБА_5 зверталась до суду із позовом про визнання даної квартири її особистою власністю, але їй у задоволені позову було відмовлено.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав, надав відзив (а.с.35-36) на позов та пояснив, що позивачем не було надано доказів за чиї кошти була придбана квартира. Зазначив, що спірна квартира була придбана за особисті гроші відповідачки, за гроші отримані в дар, згідно договору дарування грошей від 04.06.1999 року. Позивачу було відомо про продаж квартири відповідачкою. В даному випадку позивач має права лише на компенсацію вартості частини квартири.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_6 позов не визнали, надали відзив на позов (т.2 а.с.59) та пояснили, що відповідач є добросовісним набувачем і в даному випадку позивач має право на компенсацію.

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. На ухвалу суду від 06.04.2017 року про витребування доказів, нотаріус надав належним чином завірену копію договору купівлі-продажу спірної квартири та документи, що були надані для укладання угоди.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі із 23.04.1993 року. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.07.2008 року шлюб між сторонами був розірваний (т.2 а.с.15,16)

В період зареєстрованого шлюбу сторони придбали спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, згідно договору № Н9-332 від 04.06.1999 року, зареєстрованого біржою нерухомості та основних фондів «Україна», однією із сторін договору була ОСОБА_5, за нею було зареєстровано право власності на квартиру в КП БТІ (а.с.35,36,98)

Згідно ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю, що діяв на час придбання спірної квартири – майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно копії рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.06.2016 року у задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 «Про визнання майна особистою власністю», в якому предметом розгляду була вказана квартира, було відмовлено. (а.с.37-39)

Згідно договору купівлі-продажу від 18.11.2016 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, вбачається, що відповідач ОСОБА_8 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_4. Згідно п. 3.2. Договору продавець свідчить та гарантує, що предмет цього договору є його особистою власністю, нерухоме майно, що відчужувалось було придбано ним за власні кошти, оскільки у шлюбі він не перебував та не перебуває, однією сім’єю без реєстрації шлюбу ні з ким не проживав та не проживає, про що нотаріусом доведено до відома покупця (а.с.88)

Згідно заяви поданою ОСОБА_5 нотаріусу ОСОБА_7, перед укладанням угоди, відповідач ОСОБА_5 свідчила, що в зареєстрованому та незареєстрованому шлюбі не знаходилась та не знаходиться, майно, що відчужується, є її особистою власністю (а.с.89)

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Згідно копії довідки з місця мешкання про склад сім’ї та прописку від 19.11.2016 року, виданою КП «Жилкосервіс», вбачається, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_5 – власник, ОСОБА_9 – син, ОСОБА_1 – чоловік (а.с.99). Тобто надані нотаріусу документи свідчили про перебування відповідачки ОСОБА_5 до укладення угоди у шлюбі та про те, що позивач ОСОБА_1, як чоловік мав право на частину квартири, та право користування спірною квартирою, якого він був позбавлений без відповідного рішення суду. Тобто в судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_5, яка уклала договір щодо спільного майна, та друга сторона за договором – відповідачка ОСОБА_6, обізнані про права позивача на частину квартири та свідомо їх порушували, тобто діяли недобросовісно. Суд вважає, що за даними обставинами, відповідачка ОСОБА_6, як сторона договору, знала або не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що ОСОБА_5, не отримала згоди на це другого з подружжя. Про недобросовісні дії відповідачів також, на погляд суду, свідчить майже символічна ціна продажу спірної квартири за цим договором, а саме – 120000 гривень, що є зазвичай меншою середньо ринкової вартості однокімнатної квартири в м. Харкові.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК України, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядженням майно, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє.

Згідно ч. 3 ст. 368, 369 ЦК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно ст.. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.. 63, 65 СК України - дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно ст. 68, 69, 70 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 зазначив, що спірна квартира була придбана відповідачкою за власні кошти, а саме кошти отримані у дар від ОСОБА_10, згідно договору дарування грошей від 04.06.1999 року (т. 2 а.с.37). До цього договору суд відноситься критично, так як даний договір не був посвідчений нотаріально. Крім того, про даний договір дарування грошей відповідач ОСОБА_5 не зазначала в позові в якості доказу, при обґрунтуванні позовних вимог про визнання квартири особистою власністю, не посилалась на те, що спірна квартира була придбана за подаровані гроші, а зазначила в позові, що вона за допомогою родичів та друзів придбала на своє ім’я спірну квартиру (а.с.33), відповідного посилання на вказаний доказ не має і в рішенні суду від 06.06.2016 року по справі, а в той же час представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що гроші відповідачці були подаровані сторонньою особою.

Згідно ст.. 72 СК України - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

В судовому засіданні встановлено, що шлюб між сторонами був розірваний в 2008 році, але після розірвання шлюбу та до листопада 2016 року позивач мешкав в спірній квартирі та вільно користувався майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності із відповідачкою ОСОБА_5, як придбаним в період шлюбу за спільні кошти. Про своє порушене право на спірну квартиру позивач дізнався тільки в лютому 2017 року, після продажу спірної квартири, та його примусового незаконного виселення, тому строк позовної давності для позивача обчислюється саме з цього моменту, а саме коли він дізнався про продаж квартири та своє порушене право на неї.

Згідно відповіді Відділу реєстрації місця проживання у Немишлянському районі м. Харкова від 09.03.2017 року, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 щодо надання інформації про його реєстрацію, було повідомлено, що відділом реєстрації місця проживання у Фрунзенському районі м. Харкові Управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради 19.12.2016 року було прийнято рішення про зняття його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою (АДРЕСА_3), у зв’язку із припиненням право користування житловим приміщенням, у зв’язку із відчуженням (а.с.44)

Згідно ст.. 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст.. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так як сторонами договору купівлі-продажу від 18.11.2016 року не було додержано в момент вчинення правочину вимог ст.. 203 ЦК України, даний правочин суперечить ЦК та СК України, та порушує право власності позивача на спірну квартиру, тому даний договір має бути визнаний недійсним.

У разі поділу майна подружжя, що є об’єктом спільної сумісної власності,частки майна дружини, чоловіка є рівними, тому підлягаю задоволенню вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на ? частину спірної квартири.

Згідно ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14.03.2017 року по даній справі за заявою представника позивача, було забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_5, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_11.

Згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України - у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев’яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

В судовому засіданні представники відповідачів посилались на те, що відповідач ОСОБА_6 є добросовісним набувачем та позивач має право тільки на компенсацію ? частки вартості спірної квартири. Суд не може погодитись із даним твердженням, так як компенсація в рахунок частки у спільній сумісній власності може мати місце у випадках коли сторона яка має право на компенсацію бажає її отримати, а інша сторона відповідно внесла суму компенсації на депозитний рахунок суду. Але компенсація вартості ? частки спірної квартири взагалі не була предметом розгляду по даній справі. Судом встановлено, що позивача було позбавлено усіх прав притаманних власникам (користування,володіння,розпорядження), він був виселений та знятий з реєстраційного обліку не за його власним бажання та ні в судовому порядку, як це передбачено чинним законодавством, тому захист прав позивача має відбуватись в зазначений спосіб. Так як позивача було знято із реєстраційного обліку та позбавлено права користування він має бути вселений у спірну квартиру.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 подав клопотання про постановлення окремої ухвали посилаючись на те, що працівники Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області вчинили кримінальне правопорушення за ст. 383 КК України (завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину),відомості про злочин містяться у відповіді на відзов предстаника позивача, який посилався тільки не те, що висновок від 25.02.2017 року за результатами перевірки заяви ОСОБА_1 (т. 2 а.с.38), за яким інспектор Немишлянського ВП ГУПН в Харківській області прийшов до висновку про наявність цивільно-правових відносин між сторонами, є недопустимим доказом. Суд вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 1, 11 ст. 262 ЦПК України - суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено. В матеріалах справи міститься висновок від 25.02.2017 року за результатами перевірки заяви ОСОБА_1, за яким інспектор Немишлянського ВП ГУПН в Харківській області прийшов до висновку про наявність цивільно-правових відносин між сторонами. У відповіді на відзив представник позивача просить визнати його недопустимим доказом по даній справі, будь-яких відомостей про злочин відповід на відзив не містить, судом не виявлено підстав для постановлення окремої ухвали, тому у задоволені клопотання про постановлення окремої ухвали необхідно відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в розмірі 640 гривень квитанцією від 06.03.2017 року та в розмірі 1280 гривень квитанцією від 19.05.2017 року, тобто загалом в розмірі 1920 гривень, що підлягає стягненню із відповідачів в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 81, 82, 259, 263, 263-265 ЦПК України , суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на 1/2 частину квартири та вселення - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 18.11.2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_7, р-р-№ 6060.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3.

Вселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру за адресою: АДРЕСА_3.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1920 гривень, тобто по 960 гривень з кожної.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, НОМЕР_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4.

Представник позивача: ОСОБА_2, м. Харків, бул. Жасміновий, 4а, кв.98.

Відповідач: ОСОБА_5, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Представник відповідача: ОСОБА_4, АДРЕСА_6.

Відповідач: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Представник відповідача: ОСОБА_3, м. Харків, вул. Короленка, 19. ОСОБА_12, м. Харків, пр. Московський, 296 Б, кв. 45.

Повне судове рішення буде складено 13 квітня 2018 року.

Суддя І. В. Ульяніч