Рішення № 73530237, 22.02.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/4980/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2018 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді САВЛУК Т.В.;

при секретарі Бурячек О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», звертаючись з позовом до суду, просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь заборгованість у розмірі 32688,20 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 18139,26 доларів США; заборгованості за відсотками в розмірі 14548,94 доларів США, та судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору, що є предметом позову.

Представник позивача Цимбалюк І. М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, пояснила, що 10 червня 2008 року між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №028/25-299, відповідно до якого позивач зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 19560,00 доларів США, грошові кошти у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 13,50 % річних, з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за Кредитним договором до 09.06.2015 року. В якості забезпечення виконання зобов'язання, 10 червня 2008 року між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір Поруки №028/16-160, відповідно до умов якого, поручитель зобов'язався перед Кредитором в повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій, у ром сірі, строки та в порядку передбачених Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів №028/25-299 від 10 червня 2008 року. Представник позивача зазначає, що Банкв повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо надання позичальнику кредитних коштів у відповідності до умов кредитного договору, в свою чергу відповідач ОСОБА_1 свої договірні зобов'язання в частині сплати тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконує, в результаті чого станом на 21.02.2017 року має заборгованість на загальну суму 32688,20 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 18139,26 доларів США; заборгованості за відсотками в розмірі 14548,94 доларів США, оскільки відповідач добровільно погасити заборгованість відмовляється, позивач вимушений звернутись з цим позовом до суду.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити в повному обсязі з підстав, викладених в письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи. (а. с. 71-75)

Дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 10 червня 2008 року між Акціонерно - комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №028/25-299, відповідно до якого позивач зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 19560,00 доларів США, грошові кошти у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 13,50 % річних, з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за Кредитним договором до 09.06.2015 року.

Пунктом 2.4.2 Договору кредиту передбачено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно на суму фактичної заборгованості за Кредитом ,у валюті Кредиту за методом факт/360, де факт - фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, 360 - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту.

Відповідно до умов п.п. 4.1 Договору кредиту, за прострочення Позичальником термінів сплати Ануїтетних платежів, визначених п.п. 1.1.1. цього Договору ,комісій, передбачених умовами цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п.п. 1.1., 3.2.3., цього Договору, Позичальник сплачує Кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за Договором кредиту №028/25-299 від 10.06.2008 року між АКБСЦ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №028/16-160, у відповідності до якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів №028/25-299 від 10 червня 2008 року. (а.с. 10-11)

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

22 березня 2017 року (вих. №87542) ПАТ «Укрсоцбанк» направило на адресу позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 вимогу про досудове врегулювання спору, повідомивши про наявний розмір заборгованості по кредитному договору, який станом на 21 лютого 2017 року складав загальну суму 43311,04 доларів США та вимогою достроково сплатити суму кредиту у строк до 30 (тридцяти) днів з дати відправлення цієї вимоги, але не пізніше 3 днів з дати отримання цієї вимоги.

Виходячи з предмету позову, ПАТ «Укрсоцбанк» пред'явило вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як солідарних боржників про стягнення заборгованості за Кредитним договором №028/25-299 від 10 червня 2008 року, яка станом на 21 лютого 2017 року складає 32688,20 доларів США.

За змістом долученого позивачем до позову розрахунку заборгованості, за період дії кредитного договору відповідачем ОСОБА_1 в рахунок погашення тіла кредиту в період з 04.07.2008 року по 16.12.2008 року сплачено 1420,74 доларів США, в рахунок погашення відсотків за кредитом в період з 04.07.2008 року по 12.05.2009 року 1457,32 доларів США, та 30.01.2012 року у розмірі 5666,85 доларів США, залишок по тілу кредиту складає 18139,00 доларів США, нарахування відсотків припинено 10 червня 2015 року. (а.с.16-19 )

За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституцією України не встановлено обмежень щодо можливості використання грошових одиниць держави в Україні.

Відповідно до статті 192 ЦК України в Україні може використовуватися іноземна валюта у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Ст.47 та ст. 49 цього Закону визначають операції банків і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 цього Декрету за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Верховний Суд України 16.09.2015 року у справі № 6-190цс15 висловив правову позицію, відповідно якої: не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

В той же час, ПАТ «Укрсоцбанк», висуваючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості по кредитному договору, визначає суму боргу в іноземній валюті - доларах США, не долучив дозвільні документи на здійснення операцій в іноземній валюті.

Відповідно до частини 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Пунктом 2.4.2 Договору кредиту передбачено, що нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно на суму фактичної заборгованості за Кредитом ,у валюті Кредиту за методом факт/360, де факт - фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, 360 - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту.

Відповідно до умов п.п. 4.1 Договору кредиту, за прострочення Позичальником термінів сплати Ануїтетних платежів, визначених п.п. 1.1.1. цього Договору, комісій, передбачених умовами цього Договору, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених п.п. 1.1., 3.2.3., цього Договору, Позичальник сплачує Кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч.1 та ч.2 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк /термін/, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса в установленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Згідно з ч.3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Крім того, відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання.

Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Таким чином, законодавством чітко визначена процедура звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.

Згідно п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.

Виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в пункті 1 даної Постанови визначено, що нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язань.

Відповідно до п.п. 1.1., 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора -заставодержателя вважається безспірною.

Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов'язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Як передбачено ст. 27 Закону України «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

02 квітня 2010 року, старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Шабановим А. В. на підставі виконавчого напису нотаріуса №4220, виданого 17.11.2009 року КМНО, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №18491433 про звернення стягнення на транспортний засіб FIAT Doblo Panorama д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації заставленого майна, задовольнити вимоги ПАТ «ОТП Банк» у розмірі 169179,39 грн. (а.с. 78)

12 грудня 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Макаренко С. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, оскільки звернуто стягнення на автомобіль марки FIAT Doblo Panorama д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1. За рахунок коштів отриманих від реалізації заставленого майна, задоволено вимоги АКБСР «Укрсоцбанк» у розмірі 45276,47 грн.. Заборгованість за виконавчим документом становить 123902,92 грн. (а. с. 84)

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

02 листопада 2017 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про забезпечення доказів, якою зобов'язано позивача Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», в особі уповноваженого представника, надати суду належним чином завірені копії наступних документів, а саме: виконавчого напису приватного нотаріуса від 17.11.2009 року, зареєстрованого за №4220, про звернення стягнення на транспортний засіб FIAT Doblo Panorama, реєстраційний НОМЕР_1, 2008 року випуску, що належав на праві власності ОСОБА_1, та переданий в заставу Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк», на підставі Договору застави від 10.06.2008 року №028/15-340, разом з документами, які долучались до заяви про звернення стягнення на транспортний засіб шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; - Договір застави від 10.06.2008 року за №028/15-340, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1.

Однак, представником позивача в судовому засіданні було повідомлено про те, що вживались заходи щодо виконання в ухвалі суду про забезпечення доказів від 02.11.2017 року, шляхом надіслання відповідних запитів до архіву, однак документ, який витребуваний судом, виявити в матеріалах кредитної справи не вдалось. Таким чином представником позивача не було виконано вимоги, викладені у вищезазначеній ухвалі суду.

За склавшихся обставин, звернення стягнення на транспортний засіб FIAT Doblo Panorama днз. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, здійснювалось на підставі виконавчого напису №4220, вчиненого 17.11.2009 року КМНО, таким чином, отримані доходи у вигляді реалізації заставленого майна у розмірі 45276,47 грн. повинні враховуватись Банком у якості погашення заборгованості, яку встановлено у виконавчому написі нотаріуса станом на дату його вчинення, тобто 17 листопада 2009 року.

ПАТ «Укрсоцбанк», долучивши розрахунок заборгованості, зазначив про те, що позичальником в рахунок погашення тіла кредиту в період з 04.07.2008 року по 16.12.2008 року сплачено 1420,74 доларів США, в рахунок погашення відсотків за кредитом в період з 04.07.2008 року по 12.05.2009 року у розмірі 1457,32 доларів США, та 30.01.2012 року у розмірі 5666,85 доларів США.

Проте, з таким розрахунком заборгованості суд погодитись не може, оскільки на момент вчинення виконавчого напису №4220, станом на 17.11.2009 року, нараховані відсотки у валюті кредиту в період з 10.06.2008 року по 21.10.2009 року, становили суму 3522,14 доларів США, враховуючи, що відповідачем сплачувались платежі в рахунок погашення відсотків за кредитом в період з 04.07.2008 року по 12.05.2009 року у розмірі 1457,32 доларів США, то ця сума повинна становити 2064,82 доларів США, однак, позивачем в таблиці «Погашення нарахованих відсотків» (а. с. 17) зазначено, що 30.01.2012 року позичальником сплачено відсотків за кредитом у розмірі 5666,85 доларів США.

Відповідно до ст.. 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Згідно п. 2.4.3 Договору, погашення заборгованості Позичальника за цим Договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами; прострочена заборгованість за Кредитом; строкова заборгованість за нарахованими процентами; строкова заборгованість за Кредитом; пеня за порушення строків повернення Кредиту та сплати процентів; штраф.

Таким чином, Банк, отримавши доходи у вигляді реалізації заставленого майна, у розмірі 45276,47 грн., повинен зарахувати в рахунок погашення простроченої заборгованості за нарахованими процентами, а залишок - зарахувати на прострочену заборгованість за Кредитом.

При цьому, з наданого розрахунку заборгованості прослідковується зарахування суми в рахунок погашення нарахованих відсотків в сумі 5666,85 доларів США на дату 30 січня 2012 року, однак як вбачається з таблиці «Не отримані доходи (відсотки нараховані на прострочену заборгованість)» (а.с. 16-17) по особовому рахунку позичальника за період з 21 січня 2009 року по 10 червня 2015 року не відображає внесених позичальником сум в рахунок погашення боргу, що унеможливлює встановити дійсний розмір заборгованості на дату проведення розрахунку, який долучений до позову, станом на 21 лютого 2017 року.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено вимоги до яких застосовується спеціальна позовна давність, серед іншого, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.

Зважаючи на те, що в межах даного спору судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав та законних інтересів позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, тому відсутні підстави для застосування до відносин, які виникли між сторонами спору, позовної давності в розумінні положень ст.261 Цивільного кодексу України, враховуючи подано до суду заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд Україні у справі № 6-1009 цс 17 від 14 червня 2017 року.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає протягом семи робочих днів від дати невиконання Позичальником зобов'язань забезпечених порукою, про що зобов'язався Банк повідомити Поручителя з наданням інформації щодо обсягів виконаного Позичальником зобов'язання та невиконаного зобов'язання, що передбачено п. 3.3.1 Договору Поруки, тому з 27 числа місяця несплати чергового платежу відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, враховуючи, що боржником ОСОБА_1 останній платіж було внесено 12.05.2009 року, кінцевим строком дії поруки за кредитним договором є 27.11.2009 року включно.

Враховуючи викладене, оскільки станній платіж боржником було внесено 12.05.2009 року, банк звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва до відповідача лише 31 березня 2017 року, з пропущенням строку встановленого ст. 559 ЦК України.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, інтересів держави. (ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості є не обґрунтованим, та таким що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межа даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 258, 261, 526, 572, 612, 615, 625, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 12 березня 2018 року.

С у д д я