Постанова № 73515632, 19.04.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року місто Київ.

Унікальний № 757/30879/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/2142/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів : Іванченко М.М., Рубан С.М., секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року, ухваленого у складі судді Москаленко К.О. в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня) в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

У серпні 2015 року позивач ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 27.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії - Фастівське відділення №2877 та ОСОБА_1 було укладено Договір про іпотечний кредит №3779 (далі по тексту - Кредитний договір), відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит на придбання однокімнатної квартири готівкою в розмірі 80 000,00 доларів США, терміном на 30 років, з остаточним поверненням не пізніше 27.08.2038 року, та зі сплатою відсотків у розмірі 14,8% річних. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №12984 (далі по тексту - договір поруки). Позивач зазначає, що свої зобов'язання за Кредитним договором ним були виконані належним чином, однак, позичальник взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим станом на 01.07.2015 у нього утворилась заборгованість у розмірі 60 288,30 доларів США, яку позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 09322277) заборгованість за кредитним договором в розмірі 59 162,02 доларів США, з яких: 53 569,93 доларів США - заборгованість по кредиту, 5 255,95 доларів США - по сплаті відсотків за користування кредитом, 288,34 доларів США - пеня, 3% річних від прострочення суми заборгованості в розмірі 47,80 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 09322277) судові витрати у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.

В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, представник ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі представник банку просив рішення скасувати в частині відмовлених вимог та змінити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», (код ЄДРПОУ 09322277) заборгованість за кредитним договором в розмірі 59 162,00 доларів США, з яких 53 569,93 доларів США заборгованість по кредиту, 5 255,95 доларів США - по сплаті відсотків за користування кредитом, 288,34 доларів США - пеня, 47,80 доларів США - три відсотки річних від простроченої суми заборгованості. Також просив, змінити розподіл судових витрат за пред'явлення позову та вирішити питання про розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги.

В скарзі вказував на те, що висновки суду про припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України не відповідають обставинам справи. Суд помилково розцінив лист-повідомлення, як вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту в розумінні п.3.4 Договору про іпотечний кредит №3779 від 27.08.2008року та ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Зазначив, що АТ «Ощадбанк» позовну заяву про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явив 20.08.2015 року, тобто в межах шестимісячного строку встановленого ч. 4 ст.559 ЦК України, а тому суд неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог до фінансового поручителя ОСОБА_2

В судовому засіданні апеляційного суду представник банку розмір заборгованості просив стягнути з урахуванням наданого апеляційному суду уточненого розрахунку.

Відзив на апеляційну скаргу банку відповідачами не подавався.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих вимог у зв'язку з недоведеністю.

Вказував на те, що судом не прийнято до уваги та не вмотивовано причини відхилення пояснень відповідачів стосовно того, що розрахунок заборгованості позивача доданий до заяви не дає можливості перевірити його правильність та не підтверджений жодним доказом. Витребувані відповідачами та долучені до матеріалів справи виписки по банківським рахунках не містять деяких періодів обліку, а тому не можуть бути визнані належними доказами. Судом не надано оцінку та не перевірено доказами посилання відповідачів, що розрахунок нарахованих позивачем відсотків по кредиту містить арифметичні помилки. Мотивуючи відхилення висновку експерта та визнання його необґрунтованим, суд першої інстанції вказав лише загальну фразу, що висновок суперечить встановленим фактам та не відповідає наявним у справі доказам. При цьому, суд не вказав яким конкретно встановленим фактам суперечить висновок експерта та якими, дослідженими судом доказами, він спростовується. Суд в рішенні не навів розрахунків, з яких він виходив при визначені розміру стягнутої заборгованості, не дослідив обґрунтованість та правильність розрахунку позивача, не навів доказів, які на думку суду підтверджують обґрунтованість та правильність розрахунку позивача.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримала доводи скарги банку, проти задоволення скарги відповідача заперечувала.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник підтримали доводи їх скарги.

Представник поручителя ОСОБА_2 доводи скарги ОСОБА_1 підтримав, проти задоволення скарги банку заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарга банку та боржника ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Вимогам вищенаведених норм, рішення місцевого суду не відповідає.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином

відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Згідно вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель-відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 27.08.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії - Фастівське відділення №2877 та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (а.с. 19-25).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору банк зобов'язувався надати відповідачу грошові кошти в сумі 80 000,00доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути всю отриману суму кредиту, а також сплатити проценти за користування Кредитом у розмірі 14,8% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором.

Пунктом 1.2. Кредитного договору визначено, що кредит надається на 30 років з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 27.08.2038.

Згідно з п. 1.5. Кредитного договору, позичальник зобов'язується щомісячно до 25 числа, починаючи з наступного місяця після отримання кредиту проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі по 222,22 доларів США.

Відповідно до п.п. З.4., 4.2.2. Кредитного договору, банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами чи комісійними винагородами (у разі їх стягнення згідно з умовами цього Договору), а також в інших випадках, передбачених цим Договором, вимагати дострокового повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів за цим Договором та стягнути заборгованість за цим Договором в примусовому порядку.

В свою чергу, відповідно до п. 5.2. Кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та не своєчасній сплаті процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,05% від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27.08.2008 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки (а.с.35-36), за яким остання поручилась за виконання золбов'язань по вищевказаному кредитному договору..

Так, з долученого до позову розрахунку боргу вбачається, що заборгованість станом на 01.07.2015 позичальника перед позивачем за Кредитним договором складає 60 288,30 доларів США, з яких:

- заборгованість по кредиту, яка стягується достроково - 53 569,93 доларів США;

- заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом - 5 255,95 доларів США;

- пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 288,34 доларів США;

- загальна сума 3% річних від прострочених сум по відсоткам - 47,8 доларів США;

- загальна сума інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості - 1 174,08 доларів США.

Відповідно до наявних в матеріалах доказів, банк повідомляв позивальника про наявну поточну заборгованість та пропонував останньому вчинити невідкладні дії щодо її погашення.

Так, як боржник наявну заборгованість не повернув, 23.02.2015 року позивач направив позичальнику лист-вимогу №53/08/31 з повідомленням про відкликання всієї суми кредиту та вимогою не пізніше 30 календарних днів з дати отримання цього листа-вимоги здійснити повне погашення кредиту, процентів та неустойки (а.с. 48-49 т. 1).

Як вбачається з підпису ОСОБА_1 на зворотному повідомленні, позичальник отримав його 11.03.2015 року (а.с. 50 т. 1).

Також 23.02.2015 року банк направляв поручителю ОСОБА_1 лист-повідомлення про наявність заборгованості та про направлення основному боржнику листа-вимоги від 23.02.2015 року (а.с. 47 т. 1).

19.02.2016 року поручителю було надіслано повідомлення про усунення порушень основного зобов'язання (167-168 т. 1).

Відмовляючи в задоволенні позову банку до поручителя, суд вважав встановленою обставину припинення поруки на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України. Крім того, місцевий суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 126,08 доларів США також не підлягають задоволенню. При цьому, рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог в частині стягнення інфляційних втрат, як до основного боржника та і до поручителя в апеляційному порядку не оскаржується.

Апеляційний суд не погоджується з висновком районного суду, що порука припинилася повністю на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України , так як він не відповідає встановленим обставинам та вимогам Закону.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Врегульовуючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної правової норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на викладене характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та від 6 вересня 2017 року у справі № 6-623цс17.

Відповідно до п. 4.2. Договору поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Вважаючи, що порука ОСОБА_2 припинилася на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України, місцевий суд виходив з того, що банком 26.12.2014 року було направлено повторний лист-повідомлення, який позичальник отримав 08.01.2015. (а.с. 170-171). Тобто, зважаючи на 30-денний строк виконання вимоги банку, строк виконання зобов'язання є таким, що настав 08.02.2015. Таким чином, саме з 08.02.2015 та протягом шести місяців кредитор мав звернутися до поручителя. Разом з тим, позивач звернувся до суду 20.08.2015 згідно штемпеля на поштовому конверті, тобто з пропуском встановленого у ч. 4 ст. 559 ЦК України строку, у зв'язку з чим порука ОСОБА_2 є припиненою.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині, дослідивши лист-повідомлення від 26.12.2014 року, апеляційним судом було встановлено, що останнім банк повідомляв боржника і поручителя про наявність заборгованості по чергових платежах по процентах в сумі 1324,36 дол. США за листопад та грудень 2014 року та просив здійснити погашення даної заборгованості запропонувавши можливі шляхи позасудового виходу з даної ситуації. Будь-яких вимог про дострокове повернення кредиту та його інших складових, вищевказаний лист не містив.

Вимога про дострокове повернення всієї суми кредиту була направлена 23 лютого 2015 року, в якій встановлювався строк повернення всієї суми кредиту та відсотків до 23 березня 2015 року.

В матеріалах справи відсутні докази того, що до 23.02.2015 року банк звертався до позичальника та/або поручителя з вимогою повного погашення кредиту, процентів та неустойки, тощо.

Позовну заяву про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банк подав 20.08.2015 року (конверт на а.с. 52), тобто в межах шестимісячного строку встановленого ч. 4 ст.559 ЦК України, з врахуванням зміни строку виконання зобов'язань за кредитом вказаному в листі вимозі від 23 лютого 2015 року. Тобто висновки місцевого суду, що порука припинилася повністю на підставі ч. 4 ст.559 ЦК України спростовуються вищенаведеними обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо розміру заборгованості, яку позивач просив стягнути солідарно з поручителя ОСОБА_2 слід зазначити наступне:

У справі, яка переглядається, суд встановив, що боржник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 27.08.2038 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) у розмірі та строки, визначені у графіку платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Вищезазначене узгоджується з висновками ВСУ викладеними в постановах № 6-223цс16 від 14.09.2016 року, № 6-1009цс17 від 14.06.2017 року, № 6-1455цс17 від 13.09.2017 року.

Згідно п. 1.5. договору про іпотечний кредит позичальник зобов'язується щомісячно до 25 числа, починаючи з наступного місяця після отримання кредиту проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі по 222,22 доларів США.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг строку для вимог до боржника, та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред'явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно до уточненого розрахунку позивача станом на 01.07.2015 року заборгованість позичальника перед позивачем за Кредитним договором складає 59 148,50 доларів США, з яких:

- заборгованість по кредиту - 53 569,93 доларів США;

- заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом - 5 242,43 доларів США ;

- пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 288,34 доларів США;

- загальна сума 3% річних від прострочених сум по відсоткам - 47,8 доларів США;

Щодо заборгованості за кредитом в розмірі 53 569,93 доларів США, то строк її повернення в вимозі від 23 лютого 2015 року був визначений березнем 2015 року, тому з врахуванням звернення з позовом в серпні 2015 року, порука щодо вказаного зобов'язання не припинилась.

Заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом з поручителя повинна стягуватися лише за шість місяців до моменту пред'явлення позовних вимог(20 серпня 2015 року), тобто з 20 лютого 2015 року по 01.07.2015 року (межі заявлених вимог).

Згідно заявлених вимог відсотки за червень 2015 року становлять 651,65 дол. США, за травень 2015 року - 673,36 дол. США, за квітень 2015 року - 651,65 дол. США, за березень 2015 року - 673,36 дол. США, за лютий 2015 року - 608,21 дол. США. Оскільки відсотки потрібно рахувати з 20 лютого 2015 року, то сума останніх в лютому 2015 року становитиме 173,77 дол. США. (608,21/28*8), а загальна сума відсотків становитиме 2823,79 дол. США.

Пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, за шість місяців до звернення до суду з 20 лютого 2015 року по дату на яку проводився розрахунок становитиме 234,43 дол. США (288,34-53,91) , сума 3% річних від прострочених сум по відсоткам - 2,52 дол. США. Розрахунок також робився за період з 20 лютого 2015 року . Таким, чином загальна сума заборгованості поручителя , яка підлягає стягненню судом становитиме 56 630, 67 дол. США.

Апеляційний суд , з врахуванням вищенаведених норм права, які регулюють припинення поруки, дійшов висновку, що порука припинилась, щодо зобов'язань, строк виконання яких закінчився до 20 лютого 2015 року, а тому в задоволенні вимог про стягнення відсотків та пені, а також 3% річних за період до 20 лютого 2015 року необхідно відмовити.

При цьому, вирішуючи вимоги про стягнення пені, апеляційний суд виходить з таких норм права .

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умови договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

В даній справі встановлено, що кредит надавався в іноземній валюті. ПАТ "Ощадбанк" має ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями.

За умовами п. 5.2. Кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за цим договором, позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,05% від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вимоги ст. 376 ЦПК України, та враховуючи, що суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні вимог банку до поручителя, також встановлені судом обставини, щодо припинення поруки в повному обсязі не відповідають ні вимогам закону ні наявним в справі доказом, рішення районного суду в цій частині необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог до поручителя в вищезазначеному та обрахованому апеляційним судом розмірі.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, апеляційний суд вважає, що останні не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову до боржника, виходячи з наступного:

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, у висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 148/08/2017 від 11.08.2017 року зазначено, що неможливо встановити документальне підтвердження розміру заборгованості.

Тобто, висновок експерта не містить чіткої відповіді на поставлені судом питання перед експертом, та не містить висновку про те, що борг по кредиту погашений в повному обсязі.

У відповідності до ч.1 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Верховний Суд України у своїй Постанові від 19.10.2016 р. по справі №6-384цс16 висловив правову позицію, відповідно до якої вказав, що висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Разом з тим, висновок судово-економічної експертизи, не містить обґрунтованих відповідей на питання, що були поставлені ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24.10.2016 року, як було зазначено вище, з висновку експерта вбачається, що надати чіткі та категоричні відповіді на питання не вдалося за можливе, оскільки надані для дослідження матеріали є не достатніми.

При цьому, апеляційний суд вважає, що проводячи вказану експертизу, судовий експерт не здійснив весь обсяг повноважень встановлених законодавством при проведенні експертизи.

Так, відповідно до п.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 року, (зі змінами та доповненнями) експерт має право, зокрема, заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи.

Як вбачається з матеріалів даної справи, при проведенні судової економічної експертизи, клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи по справі, заявлено не було.

Відповідно до п.п.1.2-1.3 Постанови правління Національного банку України №254 від 18.06.2003 року «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України» метою цього Положення є встановлення основних вимог до організації операційної діяльності банків та визначення операційних ризиків і вжиття заходів щодо управління ними. Банки самостійно розробляють технології здійснення банківських операцій та визначають методи внутрішнього контролю за їх проведенням відповідно до законодавства України.

Згідно з п.4.1-4.7 Положення операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Залежно від виду операції та типу контрагентів первинні документи банку (паперові та електронні) класифікують за такими ознаками:

а) за місцем складання:

зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків);

внутрішні (оформлені в банку);

б) за змістом:

касові;

меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Касовими документами оформляються операції з готівкою. Вони поділяються на прибуткові та видаткові. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку з організації касової роботи в банках України. Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи:

меморіальні ордери;

платіжні доручення;

платіжні вимоги-доручення;

платіжні вимоги;

розрахункові чеки;

інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

Пунктами 5.1 - 5.6 Положення передбачено, що інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри:

особові рахунки та виписки з них;

аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій;

книги реєстрації відкритих рахунків;

оборотно-сальдовий баланс;

інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

У разі складання регістрів бухгалтерського обліку на електронних носіях інформації банки зобов'язані зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України.

Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити:

номер особового рахунку;

дату здійснення останньої (попередньої) операції;

дату здійснення поточної операції;

код банку, у якому відкрито рахунок;

код валюти;

суму вхідного залишку за рахунком;

код банку-кореспондента;

номер рахунку кореспондента;

номер документа;

суму операції (відповідно за дебетом або кредитом);

суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку;

суму вихідного залишку.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Таким чином, в разі необхідності судовий експерт повинен був витребувати у сторін документи необхідні для проведення експертизи та надати відповідь на поставлені судом запитання, однак останнім цього зроблено не було.

При цьому, апеляційний суд погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції безпідставно встановив, що у висновку експерта відсутня інформація щодо освіти експерта, спеціальності, не зазначено стаж експертної роботи, наукового ступеня, вченого звання та посади експерта, оскільки зазначена інформація вказана у висновку експерта. Проте вважає, що вказані доводи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу за кредитом.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» № 8 від 30.05.1997 року при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати - чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; - чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; - компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; - достатність поданих експертові об'єктів дослідження; - повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; - узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; - обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

За змістом ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Разом з тим, у відповідності до ч. 6 ст. 147 ЦПК України, в редакції, яка була чинною на час проведення експертизи, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу.

Аналогічна норма цивільно-процесуального права закріплена в редакції ЦПК України, яка набрала чинності 15.12.2017 року, а саме ст. 110.

Згідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, з огляду на викладене, суд при вирішенні даного спору має виходити не лише з висновку вищевказаної експертизи, а і з письмових доказів, які маються в матеріалах справи.

Так, як було вказано вище, матеріалами справи встановлено і не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_1 27.08.2008 року взяв у борг грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 14,8% річних, проте вказаний борг з відсотками повністю не повернув.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 пояснив, що він повернув банку суму, яка перевищує 80 000 доларів.

Проте, апеляційному суду не надано доказів у виді квитанцій з яких би вбачалось, що банк в своєму розрахунку не врахував здійснені боржником оплати по кредиту.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем було надано відповідні докази (а.с. 9-19, 134-164. розрахунки, виписки по рахунку боржника), новий розрахунок боргу наданий апеляційному суду з усуненням арифметичних помилок.

На спростування розрахунку заборгованості наданого позивачем, відповідач ОСОБА_1 не надав свого розрахунку.

На стадії апеляційного розгляду ОСОБА_1 клопотання про призначення повторної експертизи не заявлялося, так як відповідач вважав, що суд має відмовляти в позові, через допущені арифметичні помилки в наданому суду розрахунку з урахуванням висновку, який вже є в справі.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції стороною позивача на доводи апеляційної скарги, з приводу допущення арифметичних помилок банком, надано уточнений розрахунок заборгованості, відповідно до якого арифметичні помилки були усунуті, заборгованість позивача станом на 01.07.2015 за Кредитним договором складає 59 148,50 доларів США, з яких:

- заборгованість по кредиту - 53 569,93 доларів США;

- заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом - 5 242,43 доларів США;

- пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 288,34 доларів США;

- загальна сума 3% річних від прострочених сум по відсоткам - 47,8 доларів США;

Правові підстави для не прийняття вказаного розрахунку в апеляційного суду відсутні, так як відповідач фактично не заперечував, що він не повністю повернув банку всі відсотки та всю суму кредиту.

При цьому доводи представника відповідача з приводу того, що допущені помилки при здійсненні розрахунку та необхідність зарахування переплачених коштів на погашення тіла кредиту, апеляційний суд не приймає, тому, що за умовами договору та закону, визначений порядок погашення кредиту, за яким кошти зараховуються спочатку на погашення штрафних санкцій, відсотків, а лише потім на погашення тіла кредиту. Відповідач не довів, що незначні помилки в розрахунку, мали призвести до зарахування коштів саме на погашення тіла кредиту, оскільки банком нараховувались і відсотки і пеня.

Доводи скарги боржника про те, що суду не були надані виписки по рахунку боржника за період 2008-2009 року на правильність ухваленого рішення не впливають, так як відповідно розрахунків боргу, за вказаний період боргів банком не нараховувалось.

Прострочення почалося з листопада 2014 року. Боржник суду не надав квитанцій про те, що він сплатив банку відсотки за листопад, грудень 2014 року та січень 2015 року, а тому відповідно доводи останнього про те, що банк не мав права вимагати від нього дострокового повернення всієї суми кредиту не узгоджуються з умовами договору, а саме п. 4.2.2. договору та ч.2 ст. 1050 ЦК України, відповідно до яких у позивача було таке право.

Отже, підстави для скасування рішення суду в повному обсязі в частині задоволених вимог до боржника у зв'язку з їх недоведеністю відсутні.

На підставі викладено, апеляційний суд вважає, що з урахуванням уточненого розрахунку боргу, прийнятого апеляційним судом та вимог ст. 376 ЦПК України, рішення районного суду, щодо вирішення вимог до боржника підлягає зміні в частині заборгованості за відсотками та загальної суми боргу, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постановою апеляційного суду, задовольняються частково і вимоги до поручителя, відповідно розподіл судових витрат сплачених за подачу позовних вимог підлягає новому розподілу, а саме з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подачу позовної заяви у розмірі 3 654 грн. 00 коп. тобто по 1827 грн. 00 коп. з кожного, (при цьому судові витрати стягуються в рівній частині з кожного з боржників, оскільки сума стягнута як з боржника так і з поручителя за своїм розміром відповідає тій сумі, за якою судовий збір передбачений в максимальному розмірі, визначеному Законом про судовий збір).

Зі змісту вимог апеляційної скарги вбачається, що з відповідача ОСОБА_2 позивач просив стягнути суму в розмірі 59 162,00 доларів США.

При подачі апеляційної скарги за вказані вимоги сплачено 5481 грн. 00 коп. (3654,00х150%).

Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5481 грн. 00 коп. підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивача, оскільки апеляційним судом фактично задоволено вимоги позивача про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 на суму, з якої банк сплачував би за подачу апеляційної скарги 5481 грн.

Судовий збір сплачений ОСОБА_1 за подачу апеляційної скарги апеляційним судом не розподіляється, оскільки при подачі апеляційної скарги останньому було зменшено розмір судового збору до 1500 грн. 00., а вимоги останнього які задоволені судом є незначними порівняно з тією сумою боргу, яка стягується на користь позивача, і відповідно суд не вбачає підстав стягувати з банку на користь боржника будь-яку суму судового збору за таких обставин.

Сторонами процесу не заявлено до відшкодування інших судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_1 змінити, а в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 09322277) заборгованість за кредитним договором в розмірі 59 148,50 доларів США, з яких: 53 569,93 доларів США - заборгованість по кредиту, 5 242,43 доларів США - по сплаті відсотків за користування кредитом, 288,34 доларів США - пеня, 3% річних від прострочення суми заборгованості в розмірі 47,80 доларів США.

Солідарно з ОСОБА_1 стягнути з ОСОБА_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), на користь Публічного акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києву та Київській області, (код ЄДРПОУ 09322277), заборгованість за Договором про іпотечний кредит №3779 від 27.08.2008 рокув розмірі 56 630, 67 дол. США., з яких: 53 569,93 доларів США - заборгованість по кредиту, 2 823,79 доларів США - по сплаті відсотків за користування кредитом, 234,43 доларів США - пеня, 3% річних від прострочення суми заборгованості в розмірі 2,52 доларів США.

Рішення в частині розподілу судових витрат скасувати та стягнути з ОСОБА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 09322277) судові витрати за подачу позовної заяви у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. тобто по 1827 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім) 00 коп. з кожного.

В решті вимог позивача відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Головного управління по м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 09322277) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5481грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 20 квітня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.