Ухвала суду № 73507416, 17.04.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про залишення позовної заяви без розгляду

17 квітня 2018 рокум. Ужгород№ 807/73/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: ОСОБА_1;

представника позивача: ОСОБА_2;

відповідача: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, представник – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу ГУ НП в Закарпатській області № 2177 від 18.12.2017 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ОСОБА_4 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення – звільнення з органів внутрішніх справ; визнання незаконним та скасування наказу ГУ НП в Закарпатській області № 1 о/с від 03.01.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 з національної поліції; поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора – чергового чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.12.2017 року о 23.25 год. Екіпажом Управління патрульної поліції м. Ужгород та м. Мукачево ДПП НП України, був зупинений автомобіль НОМЕР_1 під керуванням позивача. В ході перевірки документів в працівників патрульної поліції виникла підозра, що позивач знаходився в стані алкогольного сп’яніння, надалі, через те, що фактично в працівників поліції не було пристрою для перевірки на стан сп’яніння, позивач відмовився проходити вищевказаний тест і як наслідок на нього було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП серії БР № 083627.

В подальшому 18.12.2017 року ГУ НП в Закарпатській області було видано наказ № 2177 про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ОСОБА_4. В резолютивній частині даного наказу, частиною першою було вказано, що «За порушення вимог ст. 1, 7 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», ігнорування вимог ст. ст. 18, 64 Закону України «Про національну поліцію», порушення правил дорожнього руху України, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених Наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, що проявилось в грубому порушенні транспортної дисципліни та як наслідок призвело до дискредитації звання поліцейського перед громадськістю, неінформування керівництва УАОЗОР ГУ НП в Закарпатській області про складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, винесення постанови за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а також проявлену нещирість під час проведення службового розслідування старшого інспектора чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_1 відповідно до п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, звільнити зі служби в Національній поліції України».

В подальшому, відповідно до вищевказаного наказу видано наказ № 1 о/с від 03.01.2018 року, згідно з яким позивача було звільнено. Витяг з наказу позивачем було отримано 03.01.2018 року.

З вказаним наказом позивач не погоджується, вважає його незаконним та таким, що не відповідає чинному законодавству.

Ухвалою суду від 06.02.2018р. позовну заяву було залишено без руху (а.с.11-13)., де одним з недоліків позовної заяви було визначено подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду й надати докази поважності причин його пропуску в частині щодо оскарження наказу № 2177 від 18.12.2017 року.

Недоліки позовної заяви позивачем було усунуто та, зокрема, подано заяву про поновлення строку оскарження (а.с.16), яку обгрунтовано наступним.

У поданій заяві, позивач зазначив, що враховуючи обставини подачі позову та те, що фактично строк оскарження звільнення з публічної служби відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України встановлено 1 місяць, відтак позивач просив поновити пропущений ним строк оскарження наказу, з огляду на таке. Дійсно з наказом про притягнення його до відповідальності він був ознайомлений 20.12.2017 року, про що свідчить його підпис на документі, але фактично в розмові з працівником кадрового забезпечення, який ознайомлював його з наказом позивача було повідомлено, що саме звільнення відбудеться після винесення постанови судом щодо визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, так як в наказі зазначено, що позивач вчинив дане правопорушення. А після отримання самого наказу на звільнення, який позивач отримав 03.01.2018 року, зрозумів, що ніхто ніякої постанови чекати не буде. Відтак, позивач зазначив, що вважає строк оскарження звільнення починався з 03.01.2018 року, коли він був ознайомлений з наказом про звільнення, а так як 03.02.2018 року припадало на вихідний день, то останнім днем, відповідно до ч. 6 ст. 120 КАС України є перший робочий день, який був 05.02.2018 року. Також, у поданій заяві позивач зазначав, що підставою пропущення строку є те, що він фактично з 17.01.2018 року по 04.02.2018 року знаходився вдома по догляду за дитиною і не мав можливості займатись юридичними питаннями свого звільнення. Вказана обставина підтверджується довідкою лікаря ОСОБА_5 від 05.02.2018р.

В судовому засіданні позивач та його представник щодо залишення позовної заяви без розгляду заперечили.

Представник відповідача у судовому засіданні просила позовну заяву залишити без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 18.12.2017р. № 2177 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ОСОБА_6» було звільнено зі служби в Національній поліції України за порушення вимог ст. 1, 7 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», ігнорування вимог ст. ст. 18, 64 Закону України «Про національну поліцію», порушення правил дорожнього руху України, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених Наказом МВС України від 09.11.2016 року № 1179, що проявилось в грубому порушенні транспортної дисципліни та як наслідок призвело до дискредитації звання поліцейського перед громадськістю, неінформування керівництва УАОЗОР ГУ НП в Закарпатській області про складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, винесення постанови за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а також проявлену нещирість під час проведення службового розслідування старшого інспектора чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_1 відповідно до п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (а.с.9).

З вказаним наказом позивач був ознайомлений 20.12.2017р., про що свідчить особистий підпис позивача на даному наказі (а.с.9). Даний факт також не оспорюється сторонами.

В подальшому, Наказом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 03.01.2018р. № 1 о/с, на підставі п. 1 наказу ГУНП в Закарпатській області від 18.12.2017р. № 2177, відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за п. 6 (у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) звільнено зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 (0072516), старшого інспектора-чергового чергової частини (на правах відділу) управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, з 04 січня 2018 року (а.с.8).

Незаконність, на думку позивача, вищевказаних наказів і стала підставою для звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування 05.02.2018р.

Однак, позовна заява у даній адміністративній справі підлягає залишенню без розгляду, виходячи з наступних підстав.

Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено строки звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України: позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, КАС України передбачає, що публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Спір у даній справі є спором з приводу звільнення з публічної служби.

Тому, для звернення до суду визначено спеціальний строк, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України, а саме для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Проте, як вже було з’ясовано судом позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду в частині оскарження наказу від 18.12.2017р. № 2177, з яким він ознайомлений 20.12.2017р. (а.с.9), оскільки звернувся до суду аж 05.02.2018р.

Стаття 123 КАС України передбачає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Згідно з ч. 4 ст. 123 КАС України: якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В той же час, частина 4 статті 123 КАС України передбачає, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З огляду на положення ч. 4 статті 123 КАС України, після відкриття провадження у справі, суд не знайшов підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, виходячи з наступного.

Судом було з’ясовано, що довідка видана ОСОБА_1 від 05.02.2018р. лікарем ОСОБА_5 про те, що він знаходився по догляду за дитиною з 17.01.2018р. по 04.02.2018р. згідно з листом Департаменту охорони здоров’я Закарпатської обласної державної адміністрації від 23.03.2018р. № 492/2018 є нелегітимною (а.с.54).

Лист департаменту охорони здоров’я надано на запит суду від 15.03.2018 № 807/73/184814/18 (а.с.52).

Окрім цього, позивач міг, якщо не особисто, то через адвоката, з яким уклав договір про надання правової допомоги ще 26 грудня 2017 року (а.с.47), захистити свої інтереси в адміністративному суді (п. 1 договору) шляхом подання позову у встановлений КАС України строк, що позивачем зроблено не було.

Крім того, порядок видачі довідок про тимчасове звільнення від роботи за хворою дитиною тощо затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.07.2014р. № 527 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню, незалежно від підпорядкування та форми власності».

Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 13.11.2011р. № 455).

Разом з тим, посилання на лікарняний листок непрацездатності не можна визнати поважною підставою пропуску строку, оскільки це відноситься до внутрішніх чинників особи та жодним чином не впливає на перебіг строку для оскарження рішення суду та не перешкоджає його оскарженню (ухвала ВАСУ від 01.09.2017р. К/800/19346/17).

Так само не впливає на перебіг строку для оскарження наказу про звільнення посилання позивача на довідку по догляду за дитиною, яка взагалі є нелегітимною.

Водночас, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, за змістом положень ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Дана процесуальна норма є імперативною.

З огляду на це, суд також зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його та обов’язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього, принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, в тім їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав поновлення строків.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У відповідності до ч. 3 ст. 123 КАС України: якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Водночас, частина 4 статті 124 КАС України передбачає, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Приймаючи рішення щодо наявності або відсутності підстав для визнання причин строку звернення до суду поважними, судом враховано, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Однак, як вже було з’ясовано судом, надана позивачем довідка є взагалі неналежним та недопустимим доказом, а тому суд не вбачає підстав для поновлення строку звернення до суду.

Суд також звертає увагу, що положення частини 3 та 4 статті 123 КАС України за своєю суттю носять імперативний характер у формулюванні норми про залишення позовної заяви без розгляду, якщо на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суд не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, і, за жодних обставин, не встановлюють для суду обов'язок витребовувати додатково докази причин пропуску строку звернення до суду та не передбачають вчинення судом інших дій, окрім залишення позовної заяви без розгляду.

Вказані вище положення частини 3 та 4 статті 123 КАС України та наслідок їх застосування у вигляді залишення позову без розгляду жодним чином не можуть тлумачитись як такі, що обмежують доступ сторін до правосуддя, оскільки, відповідно до положень ч. 4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право повторно звернутись до адміністративного суду в загальному порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України: суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ч. 3 ст. 240 КАС України: про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу.

Оскільки судом, на підставі позовної заяви та матеріалів у даній справі, не знайдено підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, то суд дійшов висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду.

На підставі наведеного, керуючись статтями 123, 240, 243, 248, КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання незаконним та скасування наказу ГУ НП в Закарпатській області № 2177 від 18.12.2017 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ОСОБА_4 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення – звільнення з органів внутрішніх справ; визнання незаконним та скасування наказу ГУ НП в Закарпатській області № 1 о/с від 03.01.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 з національної поліції; поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора – чергового чергової частини управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Закарпатській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу – залишити без розгляду.

Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення за формою і змістом, передбаченими ст. 296 КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, а у разі, якщо ухвалу було оскаржено та не скасовано судом апеляційної інстанції, така ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_7

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 17 квітня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 20 квітня 2018 року.