Постанова № 73492109, 17.04.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м.Суми

Справа №591/8480/14-ц

Номер провадження 22-ц/788/367/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2017 року, ухвалене у складі судді Сидоренко А.П., в приміщенні Зарічного районного суду м. Суми, -

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

13 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Сумська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житлом. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі наказу прокурора Сумської області № 481к від 21 листопада 2008 року та договору № 4 від 19 грудня 2008 року їй, як працівнику прокуратури Сумської області, у зв'язку з особливим характером трудових відносин, на період роботи було надано службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1. У період отримання службового житла вона перебувала у шлюбі з відповідачем. Ордер на житлове приміщення № 1460к від 19 грудня 2008 року видавався на ОСОБА_2 та їх сина ОСОБА_3 На підставі рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 жовтня 2013 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу з грудня 2013 року ОСОБА_2 у спірній квартирі фактично не проживав. Враховуючи, що на даний час вказане житлове приміщення виключено з категорії службових та вона має намір скористатися своїм правом на приватизацію вказаної квартири на себе та малолітнього сина, позивач неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з проханням знятися з реєстрації у вказаній квартирі, оскільки його реєстрація є для неї перешкодою в реалізації її права на приватизацію. Зазначає, що у липні-серпні 2014 року відповідач перебував за кордоном, що також підтверджує факт його не проживання за вказаною адресою. В квартирі немає його особистих речей, за весь період проживання у спірній квартирі вона сплачує витрати на комунальні послуги за власний рахунок.

Просить визнати ОСОБА_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою, яка розташована по АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 23 лютого 2017 року вказане заочне рішення суду скасовано.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду та направити справу на новий судовий розгляд. В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що у відповідача були наявні ключі від квартири до 01 березня 2017 року, коли сталася крадіжка і вона змушена була змінити замки. Окрім того, вона ніяким чином не перешкоджала відповідачу у праві на проживання у вказаній квартирі. Після розлучення у 2013 році відповідач добровільно залишив квартиру. Не надано оцінки довідці від 08 грудня 2016 року, яку сам відповідач надав суду, де зазначено, що він проживав без реєстрації з 2013 року у АДРЕСА_4 у своїх батьків. Крім того, він також проживав у м. Суми у своєї сестри. Також у неї є всі чеки на підтвердження того, що з 2009 року вона сама здійснювала оплату комунальних послуг. Крім того, судом допущено порушення вимог процесуального права, оскільки було задоволено клопотання відповідача про допит свідків, яке було заявлено після початку слухання справи і покази даних свідків покладено в основу судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти її задоволення. Стверджує, що замки від вхідних дверей спірної квартири були замінені позивачем ще у 2014 році, після того як з нею став мешкати співмешканець, і з цього часу він не міг потрапити до квартири. Вказані обставини підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 У нього відсутня нерухомість та власне житло. Спірну квартиру позивач отримувала як службову, коли вони перебували у шлюбі і на той час він також являвся працівником прокуратури. Від обов'язку оплачувати комунальні послуги він ніколи не відмовлявся і, коли проживав у квартирі однією сім'єю з позивачем завжди надавав кошти на потреби сім'ї, в тому числі на оплату комунальних послуг. Також вважає, що судом не було допущено порушень норм процесуального права під час вирішення клопотань про допит свідків.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження того, що відповідач добровільно залишив квартиру без наміру повернутися до неї, самостійно забрав усі належні йому речі та не цікавиться вказаним житлом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом прокуратури Сумської області № 481к від 21 листопада 2008 року та договору № 4 від 19 грудня 2008 року двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 33,7 кв. м, зараховану до складу службового житла прокуратури області, надано у зв'язку з особливим характером трудових відносин на період роботи позивачу - ОСОБА_1, яка має склад сім'ї - 3 чоловіки: вона, чоловік - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 (а. с. 8-11, Т. 1).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 жовтня 2013 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 95-96, Т. 1).

Згідно довідки Міського єдиного інформаційно-розрахункового центру № 348/30112016-30121899 від 30 листопада 2016 року за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_1 - колишня дружина, ОСОБА_3 - син (а. с. 121, Т. 1).

Відповідно до довідки, виданої виконкомом Недригайлівської селищної ради № 4289 від 08 грудня 2016 року, ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_4 без реєстрації з 2013 року; склад сім'ї : мати - ОСОБА_3, батько - ОСОБА_5 (а.с. 120, Т. 1).

З копії закордонного паспорту відповідача вбачається, що з 08 липня 2014 року по 11 листопада 2014 року та з 03 липня 2015 року по 30 жовтня 2015 року він перебував поза межами України (а. с. 241-242, Т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач не проживав у спірній квартирі з 2014 року, тобто понад встановлений законом шестимісячний строк, з поважних причин. Між ним та позивачем після розірвання шлюбу склалися неприязні стосунки, з травня 2014 року разом з позивачем у спірній квартирі став проживати її цивільний чоловік, про що вона зазначила у своїй позовній заяві, у зв'язку з чим відповідач вимушений був проживати у своїх батьків. Крім того судом першої інстанції було встановлено, що відповідач не має іншого постійного місця проживання, не втрачав інтерес до вказаної квартири, так як там залишалися його особисті речі, які він був змушений забрати після того як позивач, без його згоди, винесла їх в під'їзд будинку. Зазначені обставини підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Ту обставину, що особисті речі відповідача були винесені зі спірної квартири не заперечувала, під час розгляду справи в суді першої інстанції, і сама позивач ОСОБА_1

Факт несплати відповідачем витрат за надані комунальні послуги, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач, не є підставою для визнання його втратившим право користування вказаним житловим приміщенням.

Окрім того, позивачем не було доведено, що реєстрація відповідача у спірному житловому приміщенні, перешкоджає їй скористатися правом на приватизацію вказаного житла.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом не були допитані свідки з боку позивача та в порушення вимог процесуального права було задоволено клопотання відповідача про допит його свідків, необхідно зазначити наступне. З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 12 грудня 2017 року судом було задоволено клопотання як позивача, так і відповідача про допит свідків у зв'язку з чим у судовому засіданні оголошено перерву до 28 грудня 2017 року. У судове засідання 28 грудня 2017 року з'явились тільки свідки з боку відповідача, які були допитані судом. При цьому позивач не заперечувала проти закінчення з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами в цьому судовому засіданні. А тому доводи позивача про порушення судом норм процесуального права є безпідставними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375, 381-382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 грудня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 квітня 2018 року.

Головуючий: Т.А. Левченко

Судді: О.Ю. Кононенко

С.Г. Хвостик