Постанова № 73465291, 03.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2901/18

Номер справи місцевого суду: 521/13288/16-ц

Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Цихиселі Л.Р.,

представника ТОВ «Кей-Колект» -Землякова О.А.,

представника ПАТ «УкрСиббанк»-Прокоф’євої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_6 про визнання іпотечного договору частково недійсним, третя особа Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

встановила:

02.08.2016 року ОСОБА_5 звернулась із вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22.04.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та її чоловіком ОСОБА_6 укладений договір іпотеки.

За договором останній передав в іпотеку банку в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами від 22.04.2008 року за №11336606000, №11336635000 квартиру АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки).

Вказаний предмет іпотеки належав ОСОБА_6 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.2008 року, укладеному в період шлюбу з позивачем.

Позивач стверджувала, що в спірному іпотечному договорі наявні пункти про спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - відповідне застереження (можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання), згоди на які вона як співвласниця іпотечного майна не надавала.

Враховуючи викладене позивач просила суд визнати частково недійсним договір іпотеки від 22.04.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та АКІБ «УкрСиббанк» в частині пунктів 4.2.3., 4.5. та 5 розділу про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відповідач ТОВ «Кей-Колект» в судове засідання не з'явився, надав заяву згідно якої позов не визнав, просив розглядати справу без його участі.

ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, повідомлявся про розгляд справи в порядку статей 74, 76 ЦПК України, в процесі розгляду справи надав письмову заяву про визнання позову, однак зазначена заява в порядку ст.174 ЦПК України не була прийнята судом.

Представник третьої особи ПАТ «УкрСиббанк» вважав, що підстави для задоволення позову, визначені законом, відсутні, окрім того, позов пред'явлений із пропуском строку позовної давності, а підстави для поновлення відсутні.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції правильно виходив із того, що в період шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 придбали предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 22.04.2008 року, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за № 1733. Право власності оформлено на ОСОБА_6

22.04.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки, за яким останній в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами від 22.04.2008 року за №11336606000, та № №11336635000 передав в іпотеку банку вищевказану квартиру - предмет іпотеки.

У відповідності до Розділу 5 та пунктів 4.2.3, 4.5 оспорюваного договору іпотеки передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Так, суд зазначив, що за змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» прямо передбачено право сторін іпотечного договору вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється як за застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, так і в окремому договорі між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності до положень ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Нормами діючого законодавства не передбачено надання нотаріальної згоди другого з подружжя на укладення окремого розділу договору іпотеки, зокрема, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України від 14.09.2016 року по справі №6-1219цс16, прийнятим з метою усунення розбіжностей неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Проте, відсутність оформленої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого подружжя недійсним.

В разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд України в своїй постанові №6-1587цс16, гідно якої укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що іпотекодавець діяв недобросовісно і не отримав згоди на це другого подружжя при умисній домовленості сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 була особисто присутня при укладенні іпотечного договору, і обізнана про кредитний договір її чоловіка № 11336606000, за умовами якого він отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 та надала свою згоду на отримання кредиту, уклавши договір поруки №198935.

Крім того, позивач ОСОБА_5 нотаріально посвідченою заявою від 22.04.2008 року надала згоду своєму чоловікові на передачу квартири в іпотеку. Її заява особисто підписана позивачем, у встановленому порядку зареєстрована в реєстрі за № 1732.

Зі змісту заяви вбачається, що з умовами іпотечного договору позивач ознайомлена, правові наслідки всіх умов договору роз'яснені їй нотаріусом.

Більше того, в заяві нотаріусом чітко визначено, в забезпечення якого зобов'язання укладається іпотечний договір, розмір відсотків за кредитним договором, конкретне майно, на передачу якого в іпотеку позивач згодна.

Ухвалюючи судове рішення, суд правильно зазначив, що позивач ОСОБА_5 приховала від суду обставини надання нею такої згоди на передачу її чоловіком їх квартири в іпотеку.

У якості доказу така заява була надана банком в процесі розгляду справи, чим повністю спростовуються доводи позивача ОСОБА_7 про необізнаність її про укладення договору іпотеки вищевказаної квартири (а.с.103, 104).

Крім того, суд правильно вказав, що окремої згоди на визначення окремих умов правочину, а ні законом, а ні умовами оспорюваного іпотечного договору - не передбачено. Надана вищевказана нотаріально посвідчена згода на передачу в іпотеку квартири, за реєстровим номером 1732 охоплює весь зміст договору іпотеки.

У відповідності до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 6 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину, то підстав для визнання недійсним договору іпотеки в даному випадку немає.

Таким чином, підстави для визнання пунктів укладеного 22.04.2008 року між ОСОБА_6 та АКІБ «УкрСиббанк» іпотечного договору, в частині застереження задоволення вимог іпотекодержателя, згоду на укладення якого в нотаріальному порядку надала позивач ОСОБА_5, згідно зі ст.ст. 215, 203 ЦК України відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2012 року за договором про відступлення права вимоги №ВРП268995 ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги за оспорюваним договором іпотеки, а тому є належною стороною у даних правовідносинах.

Що стосується постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року по справі №815/988/16 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії (а.с.122-129), то вона не може слугувати підставою для задоволення даних позовних вимог ОСОБА_5, оскільки встановлені судом обставини свідчать виключно про протиправність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої А.М. від 16.12.2015 року щодо проведення реєстрації прав власності на іпотечну квартиру за ТОВ «Кей-Колект», через порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, а не про порушення вимог чинного законодавства і прав позивача ОСОБА_5 при укладенні її чоловіком ОСОБА_6 спірного Договору іпотеки кватири.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам, є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 11.04.2018 р.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра