Постанова № 73465292, 03.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2667/18

Номер справи місцевого суду: 496/2982/13-ц

Головуючий у першій інстанції Трушина О. І.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

Цюри Т.В.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

встановила:

19 червня 2013 року представник позивача звернувся до суду з позовом, та після його уточнень (а.с. 73-77), просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ОD55GА0000000001 від 04 червня 2008 року у розмірі 48402,06 доларів США, що еквівалентно 386732,45 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним 05 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4, а саме: житловий будинок загальною площею 278,40 кв.м., житловою площею 65,60 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» за початковою ціною, яка дорівнює заставній вартості предмета іпотеки, що визначена договором іпотеки від 05.06.2008 року у розмірі 1 164 480 грн. або за будь-якою іншою ціною, визначеною на момент продажу відповідно до законодавства України з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Свої вимоги мотивував тим, що 04 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ОD55GА0000000001, відповідно до умов якого останньому був виданий кредит в сумі 49 600 доларів США, з кінцевим терміном повернення 04.06.2013 року зі сплатою 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_4 05.06.2008 року був укладений договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку житловий будинок, розташований по проспекту Шевченко, 7 в селищі Усатове Біляївського району Одеської області.

Однак, у порушення умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до збитків позивача, які полягають у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. Відповідач ОСОБА_3 не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість на суму 48402,06 доларів США.

Відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області від 21.11.2013 року у вказаному житловому будинку зареєстровані і проживають ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6

Посилаючись на те, що відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором, представник позивача був змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, але від нього надійшла заява, в якій він на задоволенні позову наполягав і просив справу розглянути без його участі.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що він позов визнає і згоден погасити виниклу заборгованість за кредитним договором, але з його пояснень випливає, що позов він не визнав, оскільки заперечував проти звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до судового засідання не з`явилися, але від них надійшли заяви, в яких вони вказали, що позов визнають у повному обсязі і справу просять розглянути без їх участі.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені у повному обсязі.

08 серпня 2017 року від ОСОБА_3 надійшла апеляційна скарга на зазначене вище рішення суду, по якій після усунення недоліків, було відкрито апеляційне провадження.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного судового рішення, із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що 04.06.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ОD55GА0000000001, відповідно до умов якого останньому був виданий кредит в сумі 49600 доларів США, з кінцевим терміном повернення 04.06.2013 року зі сплатою 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (далі - Кредитний договір), підтверджуються письмовими доказами, які маються в матеріалах справи та визнані її учасниками, а тому у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

З цих же підстав вважаються встановленими ті обставини, що 05.06.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_4 є майновим поручителем ОСОБА_3 (далі - Договір іпотеки), предметом іпотеки є житловий будинок, розташований по проспекту Шевченко, 7 в селищі Усатове Біляївського району Одеської області (далі - Договір іпотеки) (а.с.19-24). Цей Договір іпотеки забезпечує вимогу позивача, що випливає із вказаного Кредитного договору про надання ОСОБА_3 кредиту у сумі 49600 доларів США.

Спірним в даному випадку є те, чи є підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів із житлового будинку, який є предметом іпотеки.

З цих підстав колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з п. 35.5 Договору іпотеки, то сторони визначили, що заставна вартість предмета іпотеки складає 1 164 480,00 грн.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що у встановлений Кредитним договором термін відповідачі свої зобов'язання не виконали - не погасили кредит, відсотки та пеню за кредитом не сплатили, що призвело до виникнення перед установою банку заборгованості у сумі 48 402,06 доларів США, що станом на 22.03.2003 року складає 386 732,45 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 23 559,60 доларів США, заборгованість по відсоткам - 6 219,92 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 980,02 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15 307,86 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США, штраф (процентна складова) - 2303,37 доларів США, що підтверджується розрахунком (а.с.9-10).

У відповідності до п.24 Договору іпотеки у випадку порушення Кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

Відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_3 були повідомлені належним чином про порушення ними зобов'язання за Кредитним договором і про необхідність виконання порушеного зобов'язання та письмово попереджені про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення вимоги іпотекодержателя (а.с.12).

Крім того, їм було роз'яснено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги, вони зобов'язані добровільно звільнити вказаний іпотечний будинок.

Із довідки Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області від 21.11.2013 року вбачається, що у житловому будинку, розташованому про АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с.71).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції також виходив із вимог, передбачених ст. 1054 ЦК України, згідно якої за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Однак, як було вказано вище, боржник ОСОБА_4 та її майновий поручитель ОСОБА_3 не виконали умови Кредитного договору, що призвело до виникнення кредитної заборгованості у розмірі, вказаному вище.

Згідно ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмету іпотеки.

Статтею 589 ЦК України та ст. 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За умовами ч.2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Згідно до 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки, з чим повністю погоджується колегія суддів, оскільки цей висновок відповідає вимогам матеріального права.

Що ж стосується виселення відповідачів із іпотечного будинку, то суд першої інстанції виходив із наступного.

Відповідно до ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів до ст. 132-2 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно вказаної норми матеріального права, відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених ст. 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Зазначеними обставинами спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що суд не мав права ухвалювати рішення про виселення відповідачів із займаного житлового приміщення, яке є предметом іпотеки і придбано за грошові кошти, отримані в кредит.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як було зазначено вище, ПАТ КБ «Приватбанк» 09.04.2013 року направив на адресу відповідачів письмову вимогу про необхідність погашення кредитної заборгованості, в якій вказав, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги, вони зобов'язані добровільно звільнити іпотечний будинок (а.с.12).

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що відповідачі не виконали письмової вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що позовна заява законна, обґрунтована, знайшла своє підтвердження у судовому засіданні і підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому колегія суддів зазначає, що оскільки загальна площа іпотечного житлового будинку відповідачів складає 278,40 кв.м., то Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на вказані правовідносини не розповсюджується.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що рішення суду про стягнення заборгованості на предмет іпотеки, є неспівмірним із вартістю іпотечного будинку, то вони є необгрунтованими, оскільки вмотивованих доказів цих доводів заявник апеляційної скарги суду апеляційної інстанції не надав.

Крім того, як вбачається із рішення суду, початкова вартість іпотечного будинку була встановлена у сумі 1 164 480 грн., а кредитна заборгованість складає 48 402,06 доларів США, що станом на 22.05.2013 року складала 386 732,45 грн.

Разом з тим, враховуючи, що станом на сьогоднішній день гривневий еквівалент кредитної заборгованості перевищує вартість предмета іпотеки, виходячи із курсу долара США по відношенню до гривні, а також те, що матеріали справи не містять доказів виконання судового рішення, то колегія суддів зазначає, що початкова ціна предмета іпотеки, яка вказана в рішенні суду, буде встановлюватись на момент виконання судового рішення.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам, є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2013 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 11.04.2018р.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Т.В. Цюра