Рішення № 73425970, 30.03.2018, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/416/16-ц

Провадження № 2/210/262/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"30" березня 2018 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Реви К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, без участі сторін, та без фіксування судового засідання звукозаписувальним пристроєм, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа, - ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

25 січня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із вищевказаним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа, - ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 зазначила, що 25 липня 2008 року в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань перед ПАТ «Укрсоцбанк» по кредитному договору №991/485/08 від 25 липня 2008 року, між нею, ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» нібито був укладений договір поруки №991/411-П-991/486/08.

Вказувала на те, що фактично вона не приймала участі в укладенні вказаного правочину. Про наявність такого договору вона дізналась опосередковано, а саме коли до неї звернувся представник Управління Державної Виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та повідомив її про наявність в неї заборгованості згідно рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських Банків від 07 березня 2013 року. Про договір поруки вона дізналась вперше, в неї навіть немає копії вказаного договору.

На підставі викладеного позивач ОСОБА_2 просить суд задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, та винести рішення, котрим визнати недійсним договір поруки №991/411-П-991/486/08, укладений 25 липня 2008 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк».

Позивач ОСОБА_2 при розгляді справи присутньою не була, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, скористалася правом представництва своїх інтересів у суді зі сторони представника.

Представник позивача ОСОБА_2, - ОСОБА_4 (довіреність від 07 грудня 2017 року, термін дії, до 07 грудня 2018 року (а.с.156), при розгляді справи присутньою також не була, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надала до суду 30 березня 2018 року заяву про розгляд справи за її відсутності, та відсутності позивача ОСОБА_2, заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача, - ПАТ «Укрсоцбанк» при розгляді справи присутнім не був також, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про розгляд справи за його відсутності, або про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Будучи присутнім у попередніх судових засіданнях, представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, 16 травня 2016 року надав до суду письмові заперечення проти позовних вимог (а.с.117), в котрих посилався на ті обставини, що 25 липня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та громадянкою ОСОБА_3 було укладено Генеральний договір №991/486/08, відповідно до якого банк зобов'язувався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах загального ліміту, в сумі 375000,00 дол. США, надання кредитних послуг здійснюється протягом періоду з 25 липня 2008 року по 24 липня 2018 року. Конкретні умови кредитування, а саме: сума, мета та строк кредиту, розмір процентної ставки, порядок погашення кредиту, визначаються додатковими угодами до генерального договору, що укладаються між сторонами договору та є невід'ємними частинами генерального договору. В цей же день було укладено додаткову угоду №991/487/01/08 до Генерального договору, згідно якої ОСОБА_3 було видано кредит в сумі 375000,00 дол. США та встановлено проценти за користування кредитом в розмірі 15,0% річних зі строком погашення до 24 липня 2018 року. В якості забезпечення виконання позичальником обов'язків по погашенню кредиту за договором кредиту, між відповідачем, третьою особою та позивачем було укладено договір поруки №991/411-П-991/486/08 від 25 липня 2008 року, згідно п.1.1. якого позивач зобов'язувалася перед відповідачем у повному обсязі солідарно відповідати за виконання третьою особою зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту. Сторонами договору поруки виступали ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Оспорюваний договір був підписаний особисто позивачем та третьою особою, про що свідчать їх підписи на кожній сторінці договору. Для отримання кредиту третьою особою та позивачем до банку надавався певний перелік документів, що підтверджує статус особи, яка планує взяти кредит, а саме: копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, копія довідки про взяття на облік платника податків, копія повідомлення про взяття на облік фізичної особи-підприємця, копія повідомлення про реєстрацію страхувальника, копія декларації про доходи фізичної особи-підприємця за звітний період, що передував отриманню кредиту. Такі документи є конфіденційними і використовуються особисто власником або іншими особами/органами за згодою власника таких документів. Наявність вищеперерахованих документів в кредитній справі свідчить про те, що вони були надані відповідачу особисто позивачем. На даний час зобов'язання по погашенню договору кредиту не виконано а ні в добровільному, а ні в примусовому порядку, заборгованість не погашено.

На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в силу їх необґрунтованості та недоведеності.

Третя особа, - ОСОБА_3 при розгляді справи присутньою також не була, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотань про розгляд справи за її відсутності, або про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності всіх учасників процесу, за наявними матеріалами справи, без фіксування судового засідання звукозаписувальним пристроєм.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство у порядку позовного провадження здійснюється за правилами загального та спрощеного провадження.

Враховуючи зазначене і положення ст.ст.19, 258-260, 274 ЦПК України, 09 лютого 2018 року судом постановлено ухвалу про подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновків, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи із наступного.

Так, згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Положеннями ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

З письмових матеріалів справи судом встановлено, що 25 липня 2008 року в забезпечення виконання громадянкою ОСОБА_3, котра в даній справи має статус третьої особи, зобов'язань перед ПАТ «Укрсоцбанк» по кредитному договору №991/485/08 від 25 липня 2008 року, між позивачкою ОСОБА_2 (а.с.3, 4) та ПАТ «Укрсоцбанк» був укладений договір поруки №991/411-П-991/486/08 (а.с.118-119), згідно п.1.1. якого позивач зобов'язувалася перед банком у повному обсязі солідарно відповідати за виконання третьою особою зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту.

Відповідно до вимог ст.ст.610, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

У відповідності до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, порука є одним із способів забезпечення зобов'язань при укладенні кредитних договорів та має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори.

Відповідно до ст.553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається.

При цьому, будучи присутньою у попередніх судових засіданнях, позивач ОСОБА_2 стверджувала, що фактично не приймала участі в укладенні вказаного правочину. Про наявність такого договору вона дізналась опосередковано. Про договір поруки вона дізналась вперше, в неї навіть немає копії вказаного договору, а підпис, котрий міститься в ньому, та нібито належить їй, є сфальсифікованим (підробленим).

02 лютого 2017 року, позивачем ОСОБА_2 та її представником, - ОСОБА_4 до суду подано заяву про витребування доказів (а.с.98-99), котра вмотивована тим, що з метою повного та всебічного розгляду справи по суті, від ПАТ «Укрсоцбанк» є за необхідне витребувати для огляду у судовому засіданні, оригінал договору поруки №991/411-П-991/486/08 від 25 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк», та кредитну справу по Генеральному договору №991/486/08 від 25 липня 2008 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3

Ухвалою суду від 02 лютого 2017 року, вказане клопотання було задоволено (а.с.101).

Ухвалою суду від 13 грудня 2017 року, вказане вище клопотання позивача та її представника про витребування доказів, було задоволено повторно (а.с.158), та в ухвалі вказано адресу листування, вказану представником відповідача у клопотанні від 17 березня 2017 року (а.с.107).

На час розгляду справи, вказані вище ухвали суду зі сторони відповідача залишилися без виконання, витребувані докази для огляду та подальшого проведення почеркознавчої експертизи, як заявляли позивач та її представник у попередніх судових засіданнях, до суду надано не було.

У наданих до суду письмових запереченнях, представник відповідача зазначив, що витребувані судом документи є конфіденційними і використовуються особисто власником або іншими особами/органами за згодою власника таких документів.

У заяві від 30 березня 2018 року, представник позивача зазначила про можливість залишення без виконання клопотань про витребування доказів у зв'язку із ненаданням відповідачем затребуваних доказів.

З висновками представника відповідача, щодо ненадання доказів та підстав необхідності відмови у позові, суд погодитися не може виходячи із наступного.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст.ст.207, 215, 547, 236 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Недійсність правочину прямо не встановлена законом, але якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частинами 1 та 3 статті 203 та частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Окрім цього частиною 1, 2 статті 218 ЦК України встановлено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У наданих до суду запереченнях, представник відповідача також зазначив, що для отримання кредиту третьою особою та позивачем до банку надавався певний перелік документів, що підтверджує статус особи, яка планує взяти кредит, однак їх до суду надано не було, в тому числі хоча б завірених належним чином копій.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не обґрунтував суду надані заперечення належними та допустимими доказами.

На підставі викладеного, враховуючи ненадання відповідачем витребуваних доказів, що позбавило суд повно, всебічно та об'єктивно дослідити обставини справи, призначити та провести почеркознавчу експертизу в силу заперечень позивача щодо підписання та укладення нею спірного договору поруки, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги, та визнати недійсним договір поруки №991/411-П-991/486/08, укладений 25 липня 2008 року між позивачкою ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк»..

Керуючись ст.ст.4, 5, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 247, 263 ЦПК України, на підставі ст.ст.203, 207, 215, 230, 626, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа, - ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним, - задовольнити.

Визнати недійсним договір поруки №991/411-П-991/486/08, укладений 25 липня 2008 року між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 06 квітня 2018 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса проживання: АДРЕСА_1

- відповідач: ПАТ «Укрсоцбанк», адреса розташування: м. Київ, вул. Ковпака, буд.№29;

- третя особа: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, адреса проживання: АДРЕСА_2

Суддя: Н. Ю. Вікторович