Постанова № 73351031, 22.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/231/16-ц Головуючий у І інстанції Ярошенко С. М.Провадження № 22-ц/780/861/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 22.03.2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Сквирського районного суду Київської області від 31 березня 2016 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його наступним:

28 квітня 2011 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач зобов’язання щодо повернення кредитних коштів за вказаним договором належним чином не виконував, у зв’язку з чим за кредитом утворилася заборгованість. Станом на 30 листопада 2015 року загальна сума заборгованості становила 15981,56 гривень, з яких: заборгованість за кредитом – 4344,06 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 8444,64 грн., заборгованість за пенею та комісією – 1955,64 грн., штраф (фіксована частина) – 500,00 грн., штраф (процентна складова) – 737,22 грн. Зважаючи на наведене, просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати по справі.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 31 березня 2016 року у задоволенні позову публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неправильне застосування судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції незаконно відмовлено у стягненні з відповідача на користь банку заборгованості.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Свою відмову у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовував порушенням позивачем строків звернення до суду. В той же час з наведеною позицією колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої вимоги обґрунтовує кредитним договором між ним та відповідачем, який було укладено 28.04.2011 року шляхом підписання відповідачем відповідної анкети-заяви. Відповідно до умов вказаного договору відповідачу видається кредитна карта, за користування кредитними коштами за якою банком нараховуються відсотки на суму залишку заборгованості. Також банк нараховує відповідачу штраф та пеню у разі несвоєчасного повернення кредиту. При цьому банк посилався на те, що підстави для здійснення таких нарахувань передбачені «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті банку, вимоги яких відповідач зобов’язався виконувати при підписанні відповідної анкети-заяви. В той же час з наведеною позицією банку колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2011 року відповідачем було підписано лише відповідну заяву про видачу їй платіжної картки «Кредитка «Універсальна». Будь-які підписи відповідача на «Умовах та правилах надання банківських послуг» та «Тарифах Банку», як і на наданій банком довідці про умови кредитування, відсутні.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм, представлені банківською установою умови, правила та тарифи надання кредиту не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови/правила/тарифи не містять підпису позичальника, не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови/правила/тарифи розумів позичальник при підписанні відповідної заяви позичальника, що умови/правила/тарифи містили в момент підписання заяви позичальника саме заявлені банківською установою розміри та підстави для нарахування відсотків, комісій та пені, або ж в подальшому такі умови/правила/тарифи не змінювались. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у справах №6-16цс15, № 6-698цс15, № 6-757цс15.

Ст. 10 ЦПК України в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваного рішення, встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Обов’язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. Аналогічні за своєю суттю процесуальні норми діють й на час розгляду справи апеляційним судом.

Враховуючи, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», на які посилався позивач, не містять підпису позичальника, такі умови/правила/тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Не містить домовленості сторін щодо вказаних нарахувань й представлена до суду анкета-заява позичальника від 28.04.2011 року. Заперечує факт укладення кредитного договору на заявлених банком умовах й відповідач по справі. За таких умов підстави для прийняття судом вимог банку щодо стягнення заявлених відсотків за кредитом, а також нарахованої пені та комісії (які банк ґрунтує на непідписаних позичальником документах) у суду відсутні. В той же час самим відповідачем не заперечується сам факт отримання банківської карти та отримання за нею коштів, що у відповідності до положень ст. 82 ЦПК України є підставою для звільнення від доказування таких обставин. За таких умов з відповідача на користь банку могли бути стягнуті лише фактично видані кошти, без здійснення заявлених банком нарахувань на них (сума основного боргу). В той же час, з представленого самим позивачем до суду розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що сума основної заборгованості, про стягнення якої заявив позивач, є меншою від загальної суми фактично сплачених відповідачем коштів, які банк зараховував на погашення тих видів платежів, підстави для нарахування яких не були передбачені договірними умовами, про що було вказано вище.

Зважаючи на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог саме з підстав відсутності невиконаного зобов’язання боржника перед банком, а не з підстав сплину строку позовної давності, як про це вирішив суд першої інстанції за результатами розгляду справи.

У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України серед підстав для скасування апеляційним судом судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 31 березня 2016 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: О.П. Коцюрба

ОСОБА_3