Постанова № 73346744, 20.03.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/790/18 Справа № 183/1474/15 Головуючий у 1 й інстанції - Городецький Д. І. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Свистунової О.В.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа - Новомосковська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, свідоцтва про право власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер їх дідусь - ОСОБА_6. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцями ОСОБА_6 першої черги за законом були його діти - ОСОБА_7, ОСОБА_5 та дружина ОСОБА_8; частка кожного із спадкоємців становила по 1/3 частини спадкового майна. У встановлений законодавством строк до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися дружина спадкодавця ОСОБА_8, дочка спадкодавця ОСОБА_5, та вони, як онуки спадкодавця, позивачі у справі ОСОБА_2, ОСОБА_3, діти сина спадкодавця - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4. Таким чином, частка онуків спадкодавця склала 1/3 частину спадкового майна, яку за життя мав би успадкувати їх батько ОСОБА_9, як син спадкодавця. 12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку, як на частку в спільному сумісному майні. 12 серпня 2002 року державним нотаріусом ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом по 1/6 частині за кожним на вказаний житловий будинок, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3. 04 вересня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину (по 1/12 частині за кожним) на вказаний житловий будинок, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивачі зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла їх бабуся ОСОБА_8. Під час поховання їм випадково стало відомо про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 приблизно в середині 70-х років розірвали шлюб. ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_8, що померла ІНФОРМАЦІЯ_5, але їм стало відомо що остання заповідала все своє майно дочці - ОСОБА_5. 15 січня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану ними було отримано Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу, відповідно до якого 10 січня 1975 року за актовим записом №5 було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_8. З наведеного вбачається, що нотаріус не мав права видавати ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку, як на частку в спільному сумісному майні, оскільки право власності на будинок спадкодавець зареєстрував тільки у 1995 році. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивачі просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, видане на ім'я ОСОБА_8, посвідчене Новомосковською державною нотаріальною конторою 12 серпня 2002 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 серпня 2002 року на 1/6 частину вказаного житлового будинку, видане на ім'я ОСОБА_8, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 2-6, 138-142).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обстави справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України, що підтверджується письмовою розпискою на аркуші справи 219 та поштовим повідомленням про вручення судової повістки третій особі (а.с. 227).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що, відповідно до матеріалів інвентарної справи БТІ на житловий будинок АДРЕСА_1, рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради №11/5/49 від 06 лютого 1957 року ОСОБА_6 було відведено під будівництво земельну ділянку по АДРЕСА_1

01 квітня 1957 року було укладено Договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, згідно якого ОСОБА_6 надано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2.

Адреса вищевказаного будинку та відповідної земельної ділянки в подальшому змінювалась на № 175, а остаточно - на №179, що підтверджується матеріалами інвентарної справи.

Інвентарна справа містить акт від 08.07.1964 року про завершення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння, що є спірним за позовом, який розглядається. Згідно вказаного акту, побудовано житловий будинок з площею забудови 49,18 кв.м., корисною площею 37,08 кв.м., а також сарай, колодязь, уборну.

На підставі рішення виконавчого комітету Новомосковської міської ради №18/1 від 13.01.1988 року ОСОБА_6 18.12.1995 року було видане свідоцтво про право особистої власності на вищевказаний житловий будинок (домоволодіння); реєстрація в Бюро технічної інвентаризації здійснена 18.12.1995 року.

Згідно схематичного плану, плану земельної ділянки на аркушах 12, 72 інвентарної справи, спірне домоволодіння розбудовувалось:

- станом на 27.12.1958 року спірне домоволодіння складалось з будинку літ. «А» та сіней літ. «а»;

- станом на 28.09.1984 року було добудовано сіни літ. «а1», «а2», житлову прибудову літ. «А1», сарай літ. «Б», уборну літ. «В», спорудження №1;

- станом на 15.09.1986 року побудовано літню кухню літ. «Г», літній душ літ. «Д», навіс літ. «Е»;

- станом на 05.07.2002 року - гараж літ. «Ж».

Також встановлено, що 04 січня 1957 року Новомосковським міським відділом ЗАГС Дніпропетровської області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с. 229).

Згідно копії витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу №00014932486 від 15.01.2016 року, 10 січня 1975 року за актовим записом №5 було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с. 26).

Вдруге шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не реєструвався, що визнано сторонами справи та стверджується письмовими матеріалами справи, змістом позовної заяви, апеляційної скарги, письмових пояснень та усних пояснень у судових засіданнях.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 21 серпня 2001 року (а.с. 16).

У встановлений законодавством строк до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3., звернулися ОСОБА_8, дочка спадкодавця ОСОБА_5, та онуки спадкодавця - позивачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є дітьми сина спадкодавця ОСОБА_7, що помер ІНФОРМАЦІЯ_6.

12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, як на частку в спільному сумісному майні подружжя (а.с. 61). Вказане свідоцтво видане на нерухоме майно, яке складається з житлового будинку літ «А» житловою площею 63,6 кв.м., загальною площею 95,6 кв.м., а також з надвірних побудов: сараю «Б», вбиральні «В», літньої кухні «Г», літнього душу «Д», навісу «Е», огорожі №2-4, дворового покриття №1.

12 серпня 2002 року державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом по 1/6 частині за кожним на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 61 зворот).

04.09.2002р. державним нотаріусом Новомосковської держнотконтори ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину (по 1/12 частині за кожним) на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3. (а.с. 62).

Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_8, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 12.08.2013 року (а.с. 24).

26.01.2005 року ОСОБА_8 було складено заповіт щодо усього належного їй майна на ім»я відповідачки ОСОБА_5 (а.с. 56).

Згідно матеріалів спадкової справи, 12.02.2014 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_8, що померла ІНФОРМАЦІЯ_5, звернулася дочка спадкодавця - відповідачка ОСОБА_5 (а.с. 53).

За статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України N2006-VII від 20 червня 1969 року, з відповідними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Виходячи з викладеного, надавшиналежної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, зокрема, детально дослідивши зміст інвентарної справи на спірне домоволодіння, - колегія дійшла висновку про незаконність оспорюваного свідоцтва про право власності від 12 серпня 2002 року, що видане на ім»я ОСОБА_8 на право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 в частині споруджень та побудов (літня кухня літ. «Г», літній душ літ. «Д», навіс літ. «Е», огорожі №2 - 4), які були збудовані після розірвання шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (10 січня 1975 року) та не являються спільним сумісним майном подружжя. Доказів, що вказані об»єкти є спільним сумісним майном ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не представлено, клопотань про витребування відповідних доказів судом не заявлено, що стверджується журналом, протоколом та звукозаписом судових засідань. На викладене місцевий суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про правомірність у повному обсязі вищевказаного оспорюваного свідоцтва від 12 серпня 2002 року, тому рішення місцевого суду в зазначеній частині підлягає зміненню.

Вирішуючи питання щодо недійсності свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.08.2002 року, місцевий суд правильно застосував норми Цивільного кодексу України від 1963 року в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_3).

Згідно вимог ст.524ЦК від 1963р., спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Приписами ст. 525 ЦК України від 1963 р. визначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

У відповідності до ст. 529 ЦК України від 1963 р. при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

У відповідності до ч.2 ст. 529 ЦК України від 1963 року, онуки та правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

На підставі ст. 548 ЦК України від 1963 р., для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 549 ЦК України (від 1963 р.), вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Виходячи з викладеного, належним чином встановивши фактичні обставини справи; встановивши факт неперебування ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі на час смерті спадкодавця ОСОБА_6, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 серпня 2002 року, що видане державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори, в частині права ОСОБА_8, як пережившої дружини, на 1/6 частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

Разом з тим, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року №6-152 цс14.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі оспорюють свідоцтво про право власності на 1/2 частину житлового будинку, видане наім'я ОСОБА_8, від 12 серпня 2002 року та свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 серпня 2002 року на 1/6 частину вказаного житлового будинку, видане на ім'я ОСОБА_8

На час вчинення оспорюваних свідоцтв, що зазначені вище, кожен з позивачів був повнолітнім (ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; приймаючи до уваги, що ОСОБА_5 до ухвалення місцевим судом рішення у даній справі письмово заявила про застосування строку позовної давності (а.с. 152); враховуючи, що позивачами не представлено належних та допустимих доказів того, що вони не знали та не могли вчасно довідатися про те, що їхні дідусь та бабуся розірвали шлюб ще 10 січня 1975 року; з позовом до суду про визнання недійсними свідоцтв від 12.08.2002 року позивачі звернулись лише 12.03.2015 року (а.с. 2), - колегія приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв'язку з пропуском строку позовної давності без поважних причин.

Колегія наголошує, що місцевим судом надано детальної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, що дозволило дійти обґрунтованого висновку про суттєве порушення позивачами, без поважних причин, трирічного строку позовної давності, який закінчився 13.08.2005 року.

Твердження апелянтів, що про факт розірвання шлюбу бабці та діда вони дізнались лише у серпні 2013 року - є недоведеними; докази, що відповідають вимогам ст.ст. 58, 59 ЦПК України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року (ст.ст. 77 - 79 ЦПК України), на підтвердження такої позиції позивачами не надані, клопотань про витребування відповідних доказів судом не заявлено, що стверджується змістом апеляційної скарги та поясненнями у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги з приводу строку позовної давності зводяться до переоцінки доказів та непогодження з висновками місцевого суду щодо їх оцінки.

Пояснення відповідачки та її чоловіка, які були допитані місцевим судом у якості свідків, оцінюються судом у сукупності з іншими доказами у справі, з урахуванням безпосередньої зацікавленості вказаних осіб у результатах розгляду даного спору. Колегія наголошує, що обов»язок доказування дотримання строку звернення з даним позовом до суду покладено саме на позивачів.

Покази свідка ОСОБА_11, який зазначив про те, що про розірвання шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_8 він повідомив позивачу ОСОБА_2 у 2013 році - не доводять факту необізнаності позивача ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_3 до 2013 року про розлучення їх бабці та діда.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач ОСОБА_2 має незадовільний стан здоров»я, є інвалідом 3-ї групи за загальним захворюванням (довідка МСЕК від 11.05.2016 року на а.с. 175), страждає за головні болі та запаморочення - не спростовують висновків місцевого суду про відсутність поважних причин порушення більше ніж на дев»ять років строку позовної давності; наведені доводи апелянта не свідчать про недієздатність ОСОБА_2 чи про нездатність усвідомлювати ним певні обставини, факти або неможливість керувати своїми діями.

Зважаючи на наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних свідоцтв від 12.08.2002 року, колегія дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні похідних позовних вимог про визнання за кожним з позивачем права власності на частину спірного майна.

За змістом ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати позивачам не відшкодовується.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно частково змінити в частині обгрунтування відмови у задоволенні позову, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, оскільки є законним та обгрунтованим.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2017 року - частково змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді