Рішення № 73338683, 12.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 р. Справа№805/1436/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Буряк І.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області відповідно до якої просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області щодо припинення виплати їй пенсії за віком.

- зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в. м. Дружківка Донецької області поновити виплату пенсії за віком з березня 2016 року на рахунок №26253000211159, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк»;

- стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати з березня 2016 року по день стягнення компенсації;

- судові витрати у вигляді судового збору присудити за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області на користь ОСОБА_1;

- Постанову звернути до негайного виконання в межах платежу за один місяць;

- Зобов’язати Управління Пенсійного фонду м. Дружківка Донецької області надати суду звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.03.2018 року року у справі № 805/1436/18-а -а позовна заява залишена без руху, у зв’язку з тим, що позов був поданий без дотримання вимог статті 106 КАС України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2018 року у справі № 805/1436/18-а відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

12.04.2018 року до суду надійшов відзив відповідача, відповідно до якого, (відповідач) Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та посилається на статтю 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визначається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Позивач перемістився з місця свого проживання за адресою: Україна, Донецька обл., с. Охтирка Лутугінського району, Луганської області, тобто з території, на якій органи влади Україи тимчасово не здійснюють своїх повноважень до м. Дружківка, де управління відповідальне за виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в ст. 1 Закону №1706, на момент їх виникнення.

Частина третя статті 7 цього ж Закону, вказує на те, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої особи. Так, призупинення виплати пенсії відбулося шляхом злиття баз даних управління та УСЗН Дружківської міської ради.

Крім того відповідачем зазначено, що відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 затверджено порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках відповідно до якого виплата пенсій здійснюється за місцем проживання в населених пунктах де функціонують установи уповноважених банків. Та зазначив що відповідно до позовної заяви позивач просить виплату здійснити на рахунок відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк». Проте управлінням здійснюється перерахунок коштів до філій уповноважених банків, які знаходяться на території м. Дружківка та зазначили, що управлінням не укладено договір на здійснення виплат пенсій у зазначеній позивачем філії тому у управління відсутні підстави для здійснення виплати пенсії через зазначену позивачем установу банку.

Одночасно суду повідомлено, що у позивача на території м. Дружківка відкрито рахунок у філії АТ «Ощадбанк».

Всебічно, об'єктивно, повно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наданих доказів у їх сукупності, доводи позивача та заперечення відповідача суд дійшов до висновків, які наведені нижче.

Суд звертає увагу на те, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч.3 цієї виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд зауважує, що згідно з п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст.91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України).

Конституційне поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.

Припинення виплати пенсії на підставі положень, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальними органами Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Особливу увагу слід звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Представником відповідача не представлено рішення управління Пенсійного фонду України м. Дружківка Донецької області про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 року з підстав, передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, згідно з ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено законність підстав припинення виплати позивачеві пенсії.

Разом із тим, суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв'язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку щодо порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України та ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Доводи відповідача з посиланням, як на підставу припинення пенсійних виплат, на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суд вважає безпідставними, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу. До того ж, дана постанова Кабінету Міністрів України приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України від 20.10.2014 р. № 1706-VІІ "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач підпадає під ознаки, наведенні у ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи.

Аналогічна правова позиція у даній категорії справ викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 р. у справі № 243/6391/17 (провадження № К/9901/2851/17), від 20.03.2018 р. у справі № 408/2818/17-а (провадження № К/9901/2707/17), від 20.03.2018 р. у справі № 573/1759/17 (провадження № К/9901/3564/18), від 20.03.2018 р. № 234/12389/17 (провадження № К/9901/131/17), від 15.03.2018 р. у справі № 243/5484/17 (провадження № К/9901/34636/18), від 13.03.2018 р. у справі № 235/4162/17 (провадження № К/9901/2387/17).

Приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно ч. 2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст.1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п.333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

На підставі вищевикладеного, за відсутності факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.

Поряд із цим суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

З приводу наявності у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходу, пенсії, суд звертає увагу на наступне.

Право громадян на отримання компенсації втрати частини доходу врегульовано положеннями ст. 46 Закону № 1058-IV, Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх сплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Постанова № 159).

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

За приписами ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього Закону регламентовано, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у тому числі пенсії.

Статтями 3 та 4 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Наведені норми Закону № 2050-III кореспондуються із положеннями Постанови № 159.

Комплексний аналіз цих норм чинного законодавства дозволяє дійти висновку, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості. Оскільки в суду відсутні відомості щодо дати погашення пенсійним органом заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1, та на момент розгляду спору в суді не існує судового рішення, яке набрало б законної сили та яким підтверджено той факт, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу, тому вказана вимога позивача є передчасною, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а відповідач, в свою чергу, йому відмовив у нарахуванні та виплаті такої.

Щодо зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії на рахунок №26253000211159, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк», суд зазначає наступне. Постановою Кабінету міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 затверджено порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, відповідно до зазначеного порядку, виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду. Виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків). Отже, як зазначено відповідачем, договір між Харківської філією АТ «Ощадбанк» та Управлінням Пенсійного фонду України в. м. Дружківка Донецької області не укладено, разом із тим позивачем до матеріалів справи надавалась заява про виплату та нарахування пенсійних виплат на рахунок уповноваженого банку відкритого у філії за місцем фактичного проживання, тобто у м. Дружківка.

Відтак суд дійшов висновку, що вимога про нарахування та виплату пенсії на рахунок №26253000211159, відкритий у філії Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» не підлягає задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в межах присудження суми пенсії за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", Постановою Кабінету Міністрів «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05 листопада 2014 року, Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року№136, ст.ст.2-15,35,72,77,90,139,161,168, 245, 246, 257 371,372, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області щодо припинення виплати їй пенсії за віком.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в. м. Дружківка Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі - Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704,80 гривень.

Рішення прийнято в порядку письмового провадження 12 квітня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Буряк І. В.