Рішення № 73323140, 03.06.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21802/15-ц

Провадження № 2/761/1226/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Бешировій Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач) 29 липня 2015 року звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про визнання права власності на частину об'єкта нерухомого майна.

Просила суд ухвалити судове рішення, яким визнати за нею право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що між нею та Відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого передбачено, що у разі неповернення Відповідачем позичених коштів у визначений правочином строк, вона має право стягнути заборгованість у примусовому порядку шляхом визнання права власності на частину спірного об'єкта нерухомого майна, яке перебуває у власності Відповідача.

Позивач подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності. Позов підтримала повністю, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Повідомлений у встановленому законом порядку, Відповідач у судове засідання не з`явився. Подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позов визнав повністю. Проти задоволення позовних вимог у повному обсязі не заперечував.

Суд знаходить можливим розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, які брали участь у судових засіданнях, що відбулися раніше, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму) позики. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 20 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір позики, за яким Позивач передав Відповідачу у позику 250 000 грн. строком повернення до 20 липня 2015 року, пунктом 8 якого передбачено, що у разі коли позичальник не поверне гроші у встановлений строк, позикодавець вправі стягнути заборгованість у примусовому порядку шляхом визнання права власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1, яка належить позичальнику на праві власності (а.с. 3).

Відповідно до частини 1 статті 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Позивач вважає, що через тривале невиконання Відповідачем умов Договору позики, у Позивача виникло право на визнання за нею права власності на вищевказану частину квартири.

Суд критично оцінює позицію Позивача, оскільки визнання права власності на об'єкт нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості за договором позики суперечить цивільно-правовій природі договору позики, оскільки предметом за договором позики, укладеного між сторонами, можуть бути виключно грошові кошти та при отриманні позики, позичальник зобов'язується повернути грошові кошти, а не будь-яке інше рухоме чи нерухоме майно в рахунок погашення боргу. Такий спосіб виконання грошового зобов'язання за договором позики не передбачено цивільним законодавством.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цілому є не обґрунтованими, а позов - таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, пред'явивши позов, Позивач обрала спосіб захисту свого порушеного права в порушення діючого законодавства в цій частині.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 13, 15, 16, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, керуючись статями 10, 11, 13, 57, 60, 88, 209, 212- 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - в і д м о в и т и у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :