Рішення № 73323145, 28.04.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12634/15-ц

Провадження № 2/761/3212/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Бондарю В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, компенсацію втрати частини заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач), в особі свого представника, 30 квітня 2015 року звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - Відповідач) про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, компенсацію втрати частини заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала у ПАТ «КБ «Надра» на посаді менеджера проекту Центру ефективності роботи ребрендингових площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального Департаменту дистрибуції та була звільнена наказом № 88-п від 13 лютого 2009 року. Однак, при звільненні Відповідач повністю з нею не розрахувався, зокрема, не виплатив компенсацію за роботу у неробочі та вихідні дні 17, 18, 24, 25 січня 2009 року у розмірі 1 017 грн. 40 коп., оскільки в ці дні вона знаходилась у відрядженні у м. Ужгороді відповідно до розпорядження. Також просила суд стягнути з Відповідача на її користь компенсацію за втрату частини заробітної плати за період з березня 2009 року по березень 2015 року від належної Позивачеві оплати за роботу в неробочі та вихідні дні 17, 18, 24, 25 січня 2009 року, відповідно, у розмірі 570 грн. 76 коп. та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 198 003 грн. 69 коп.

Справа судом розглядається вдруге.

Згідно заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року, позовні вимоги було задоволено частково. Зокрема, присуджено стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за роботу у неробочі та вихідні дні 17, 18, 24, 25 січня 2009 року у розмірі 1 017 40 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2009 року по березень 2015 року, включно, у розмірі 570 грн. 76 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 лютого 2009 року по 04 червня 2015 року у розмірі 200 801 грн. 43 коп. та вирішено питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи (а.с. 197-205, том 1).

Згідно рішення Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову було відмовлено (а.с. 74-78, том 2).

Згідно ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, рішення Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року залишено без змін (а.с. 215-216, том 2).

Згідно Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року, Ухвалу Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, рішення Колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року й заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2015 року скасовано, з направленням справи на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва (а.с. 282-285, том 2).

У судовому засіданні, представник Позивача позов, з підстав зазначених у позовній заяві, підтримав. Просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додатково пояснив суду, що підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні, оскільки між сторонами спору відсутній спір про розмір сум, належних звільненому працівникові та наявна вина роботодавця в невиплаті Позивачеві належних їй при звільненні грошових сум.

Представник Відповідача у судовому засіданні позов не визнала. У задоволенні позовних вимог просила суд відмовити у повному обсязі. Свою позицію аргументувала тим, що розпорядження, на яке посилається Позивач, носило виключно загальний характер та висловлювало лише намір Відповідача направити працівників у відрядження у відповідний період. Вважає, що вказане розпорядження не створює наслідків порушення вимог статей 71, 72 КЗпП України, оскільки Позивачем не надано доказів в частині щодо її перебування у відрядженні та в частині щодо фактичної роботи у вихідні дні. Рух коштів на картці Позивача, на її думку, не є прямими доказами того, що Позивач перебувала у відрядженні у м. Ужгород та працювала у вихідні неробочі дні. Зазначила, що спеціального направлення у відрядження на вихідні дні не було. Тим самим, на її думку, підстави для стягнення компенсації за роботу у вихідні дні та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, на її думку, відсутні. Крім того, представник Відповідача зауважила на тому, що Позивач була звільнена у 2009 року, а до суду із позовом звернулася лише у 2015 році. Тим самим, вона вважає, що Позивач зловживає правом, намагаючись стягнути з Відповідача на свою користь безпідставно велику суму коштів, у зв'язку з чим також вважає, що при вирішенні даного спору має бути застосований принцип співмірності, зокрема, зменшено розмір середнього заробітку, який просить стягнути Позивач, оскільки не виплачена Позивачеві компенсація за роботу у вихідні становить значно меншу суму.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з таких підстав.

Судом встановлено, що 06 січня 2009 року письмовим розпорядженням Першого Віце-президента ВАТ КБ «Надра» № 3 від 06 січня 2009 року «Про впровадження нового продукту на площадках продажу», у зв'язку з впровадженням нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок», у період із 12 по 28 січня 2009 року було передбачено направлення співробітників ВАТ КБ «Надра» до різних регіонів України з метою проведення семінарів - тренінгів.

Пунктом 1.1. Розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року начальника Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом та керівника Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі зобов'язано направити співробітників згідно Додатку № 1.

Пунктом 2.1. Розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року начальників МРУ та Директорів РУ зобов'язано прийняти співробітників Управління розвитку персоналом та Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу з метою впровадження нового продукту «Від тисячі до мільйону один крок» на площадках продажу.

Відповідно до Додатку № 1 до Розпорядження № 3 від 06 січня 2009 року, менеджера проекту Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального Департаменту Дистриб`юції ОСОБА_1 направлено в Ужгородське регіональне управління ВАТ КБ «Надра» на період з 12 січня 2009 року до 28 січня 2009 року (а.с. 17-22).

Крім того, з матеріалів вбачається, що згідно Поточного звіту за операціями по рахунку кредитної картки за період з 01 грудня 2008 року по 28 лютого 2009 року, що належить ОСОБА_1, 09 січня 2009 року на вказану картку було зараховано кошти в сумі 5 500 грн. на відрядження ПАТ КБ «Надра» та 30 січня 2009 року також було здійснено зарахування коштів в сумі 242 грн. 98 коп. на відрядження ПАТ «КБ «Надра». Крім того, зі змісту виписки операцій по рахунку вбачається, що 13, 14, 21 та 26 січня 2009 року з кредитної картки ОСОБА_1 було здійснено видачу готівки в місті Ужгород (а.с. 23-25).

При цьому, заперечуючи вказані обставини, представник Відповідача не надала належних і допустимих доказів на спростування вказаних обставин, зокрема, що в період спеціального залучення Позивача до виконання робіт, передбачених Розпорядженням № 3 від 06 січня 2009 року, а саме у період з 12 січня 2009 року до 28 січня 2009 року, Позивач виконувала свої трудові обов'язки, у тому числі, в неробочі дні 17 січня 2009 року, 18 січня 2009 року, 24 січня 2009 року, 25 січня 2009 року, відповідно.

Колективним договором ВАТ КБ «Надра» від 31 липня 2007 року встановлено, що відповідно до пункту 3.1., для працівників Банку встановлено п'ятиденний робочий день з двома вихідними днями. Пунктом 4.7. передбачено, що адміністрація зобов'язується здійснювати оплату праці працівників за роботу у святкові та вихідні дні у подвійному розмірі, що зазначається у наказі або за бажанням працівника, що працював у святковий чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку у визначений ним день. В пункті 5.1.2. визначено, що при відрядженні працівників, якщо датою відрядження є вихідний день, то після повернення з відрядження надається інший день відпочинку; якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то йому виплачується компенсація за роботу в ці дні в розмірі, визначеному чинним законодавством України. Відповідно до пункту 5.1.10. при виконанні трудових обов'язків у вихідний день: таким працівникам за згодою Сторін надається інший день відпочинку або грошова компенсація у подвійному розмірі, про що обов'язково зазначається в наказі.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі статтею 72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оплата за роботу у неробочі дні входить до структури заробітної плати, а саме до додаткової заробітної плати.

Розмір оплати за роботу у неробочі дні визначений статтею 107 КЗпП України та передбачає, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Крім того, те що вказана вище сума є видом додаткового заробітку, підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013, в якому Конституційний Суд України дійшов до висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Компенсація (оплата) роботи у вихідні дні є законодавчою гарантією прав працівника за роботу у вихідні дні (стаття 107 КЗпП України).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу № 88-п від 13 лютого 2009 року, Позивача звільнено із займаної посади з 13 лютого 2009 року, за угодою сторін згідно пункту першого статті 36 КЗпП України на підставі заяви Позивача. При звільненні Позивача, їй підлягала до виплати грошова компенсація за 24 календарні дні невикористаної щорічної відпустки. Тим самим, судом встановлено, що в порушення вимог чинного законодавства, оплата роботи Позивачеві у вихідні дні у подвійному розмірі Відповідачем здійснена не була; як і інший день відпочинку їй також не надавався, а також не було виплачено компенсацію при звільненні.

За таких підстав, позовна вимога в частині щодо стягнення із Відповідача на користь Позивача компенсації оплати праці за роботу у вихідні дні у розмірі 1 017 грн. 40 коп. підлягає задоволенню.

Крім того, згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП України, заробітна підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року, об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці», в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Оскільки судом встановлено порушення з боку Відповідача прав Позивача в частині щодо своєчасної оплати за роботу у вихідні дні, перевіривши наданий представником Позивача розрахунок, суд приходить до висновку про необхідність стягнення із Відповідача на користь Позивача грошової компенсації за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 540 грн. 76 коп.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КПпУ України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом абзацу 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до пунктів 20, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплат праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Відповідно до змісту пунктів другого та третього Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передує події, з якою пов'язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що при звільненні Позивача 13 лютого 2009 року, Відповідач із нею повний розрахунок не провів, зокрема, не виплатив компенсацію за роботу у вихідні дні, у зв'язку з чим, Відповідач повинен виплатити Позивачеві також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 3607 Цивільного процесуального кодексу України, Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

При розгляді цивільної справи № 6-114 цс 13 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 20 листопада 2013 року дотримується правової позиції, що за наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Можливість зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком позивача не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до вищезазначених вимог закону можливість зменшення судом таких сум може мати місце лише у разі наявності спору між сторонами про розмір належних до виплати коштів при звільненні працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, спору про розмір сум, належних до виплати працівникові при звільненні з роботи, між сторонами не було. Отже, затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов`язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. При чому, працівник не зобов'язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні.

Отже, за підрахунками Позивача, перевірених судом, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період з із 13 лютого 2009 року по 30 квітня 2015 року складає 198 003 грн. 69 коп., які також підлягають стягненню із Відповідача на користь Позивача у судовому порядку.

А всього із Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сума у розмірі 199 591 грн. 85 коп.

З урахуванням викладеного, на підставі статей 47, 72, 95, 107, 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року, статей 1, 2, 33 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплат праці», Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013, керуючись статтями 10, 11, 13, 57, 60, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, компенсацію втрати частини заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - з а д о в о л ь н и т и у повному обсязі.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» (Код ЄДРПОУ 20025456) на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у неробочі та вихідні дні за період із 12 січня по 28 січня 2009 року у розмірі 1 017 грн. 40 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати за період із березня 2009 року по березень 2015 року у розмірі 540 грн. 76 коп. та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період із 13 лютого 2009 року по 30 квітня 2015 року у розмірі 198 003 грн. 69 коп., а всього підлягає стягненню сума у розмірі 199 591 (сто дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто одна) гривню 85 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :