Постанова № 73315346, 11.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/1091/17 Головуючий у І інстанції Єременко В. М.Провадження № 22-ц/780/1391/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» на заочне рішення Баришівського районного суду Київської області від 06 грудня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИЛА :

у серпні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору за № б/н від 21.12.2010 року ОСОБА_5 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 5000 гривень. Відповідач зобов’язався повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до змісту позовної заяви, договір складається з анкети - заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Банк зазначає, що відповідач не виконує належним чином зобов’язання щодо своєчасного повернення грошових коштів для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 30.06.2017 року складає 63656,59 грн., тому позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь дану заборгованість за кредитним договором № Б/Н від 21.12.2010 року та судові витрати в сумі 1600 гривень 00 копійок судового збору.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 06 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.12.2010 року 3924,29 грн. та проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України з 21.12.2010 року по 30.06.2017 року в розмірі 2658,13 грн., а всього 6582,42 грн.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

В своїй апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду змінити, скасувавши його в частині відмови у стягненні заборгованості з частини процентів, пені та штрафів, задовольнивши позовні вимоги в цій частині, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Вважає, що судом при розгляді справи не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для розгляду справи, а саме: суд першої інстанції помилково посилається у рішенні на правові позиції Верховного суду України, які викладені у постановах № 6-2320цс16 від 22.03.2017 року. Зазначає, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що відповідач не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов в частині стягнення заборгованості по кредиту та стягнення процентів в розмірі облікової ставки НБУ, та відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів наявності між сторонами договірних відносин щодо нарахування відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафу.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір без номера (анкета-заява) від 21.12.2010 року на отримання грошових коштів у розмірі 5000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Указаним договором передбачено, що клієнт ознайомлений та погоджується з «Умовами і правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою», а також «Тарифами банку», які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.

Відповідно до п. 2.1.1.2.1 «Умов надання банківських послуг» договір про надання банківських послуг, кредитний договір складається з заяви позичальника, пам'ятки клієнта, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою і тарифами.

Для виконання послуг банк відкриває клієнту картковий рахунок, видає клієнту картки, їх вид та строк дії визначений у заяві та в пам'ятці клієнта.

Як зазначено у п. 1.1.2.5 Умов, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Кодексу на час розгляду справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору, позивач надав до суду копію анкети -заяви від 21 грудня 2010 року, довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» та витяг з «Умов і правил надання банківських послуг» .

На підтвердження заборгованості відповідача перед Банком надано розрахунок заборгованості з 13.01.2011 року по 30.06.2017 року з якого вбачається, що ОСОБА_5 користувався кредитними коштами та здійснював платежі на погашення заборгованості перед Банком.

З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30.06.2017 року її розмір становить 63656,59 грн., та складається з наступного: 3 924, 29 грн. – заборгованість за кредитом; 52390,20 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3834,64 –заборгованість з комісії та пеня за користування кредитом; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3007, 46 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до вимог ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ч.2 ст. 625 цього кодексу.

Матеріалами справи підтверджується, що 21.12.2010 року року ОСОБА_5 отримав кредитну картку в ПАТ КБ "ПриватБанк" та в подальшому користувався кредитними коштами відповідно до встановленого кредитного ліміту. Тому, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 3 924, 29 грн.

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення пені та несплачених процентів у тому розмірі про який просив позивач, суд першої інстанції вірно посилався на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того ОСОБА_5 погодив та підписав «Умови і правила надання банківських послуг», на які позивач посилається як підставу для нарахування відсотків за користування кредитом, застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання ( пені, штрафу), а також правомірність зміни процентної ставки.

Крім того суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те що відповідачем не погоджено жоден із наданих позивачем «Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» .

Вказані висновки суду першої інстанції є обґрунтовані.

З наданого Банком до суду розрахунку вбачається, що розмір відсоткових ставок станом на 13 січня 2011 року становив - 30%, станом на 01 вересня 2014 року - 34,80%, станом на 01 квітня 2015 року - 43,20%.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною, тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана ) та порядок їх сплатити за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Тобто, Банк, всупереч вимог закону, на власний розсуд, без погодження з відповідачем збільшив розмір відсоткової ставки за користуванням кредитними коштами.

Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Враховуючи, що Банком не надано суду належних та допустимих доказів щодо підписання чи погодження відповідачем умов кредитування, того, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, вимоги Банку в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають частковому задоволенню, а їх розмір відповідно до ст. 1048 ЦК України визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції та не можуть свідчити про його незаконність.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Баришівського районного суду Київської області від 06 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: