Постанова № 73315340, 11.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/1437/17 Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.Провадження № 22-ц/780/834/18 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 47 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Іванової І.В.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи -Бородянська районна державна адміністрація Київської області, Шосткинська міська рада Сумської області про визначення місця проживання дитини.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

У С Т А Н О В И Л А :

у липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вони з відповідачем мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з батьком - відповідачем по справі ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 і відповідач відмовляється передати сина на проживання до неї.

Позивачка вважає, що ОСОБА_5 повинен проживати разом з нею, так як вона має постійний дохід, власне житло, шкідливих звичок не має, на обліку у нарколога і психіатра не перебуває, враховуючи вік сина потреба в постійній турботі матері у дитини є значно більшою, ніж батька.

Тому просила визначити місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його матері ОСОБА_2 в АДРЕСА_4.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 та її представник-адвокат ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначено, що відповідач тисне на неї тим, що не буде давати бачитись з сином, якщо вона не буде виконувати його волю, ніколи не дасть дитину.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначено що ОСОБА_2 не має можливості відвідувати сина, в той же час відповідач, у разі задоволення позову, міг в любий час приїхати до м. Шостка, а у разі існування можливості в канікулярний період забирати його до себе. Також зазначив, що рішенням суду порушено права ОСОБА_2 на вільне, необмежене спілкування з сином.

01 лютого 2018 року на адресу апеляційного суду Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_4 в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 ніякими доказами не підкріплені, а навпаки рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 не заперечувала щоб син ОСОБА_6 з 2013 року проживав з батьком, оскільки за станом здоров'я, воеа є інвалідом 1 групи потребує сама стороннього догляду, мати коштів на утримання сина не надає, так як через хворобу ніде не працює і отримує невелику пенсію. До того ж ОСОБА_2 через брак коштів звернулася до суду про стягнення аліментів з ОСОБА_4 на її утримання, що також підтверджує її тяжке матеріальне становище.

У судовому засіданні, яке відбувалось в режимі відео конференції з Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, позивач та її представник вимоги своїх апеляційних скарг підтримали. Позивач ОСОБА_2 пояснила, що сину краще проживати разом з нею, оскільки його батько зараз створив нову сім'ю, в якій є ще одна дитина, що може вплинути, як вона вважає, на погіршення ставлення до ОСОБА_5.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги в судовому засіданні заперечувала. Зазначила, що ОСОБА_4 не чинить перешкод у спілкуванні сина із матір'ю, а навпаки всіляко цьому сприяє, підтвердженням чому є те, що частину кожних канікул ОСОБА_5 проводить у неї.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того що, дитина вже чотири роки зі згоди позивачки та зважаючи на її тяжкі життєві обставини проживає разом із батьком, ходить тут до школи та має певне коло друзів і знайомих, відповідач має власне житло, постійний рід занять та дохід, характеризується позитивно, має можливість створити дитині всі необхідні умови для забезпечення її інтересів, належного її виховання, не зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами, будь-яких обставин, які б перешкоджали проживанню дитини з батьком судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що сторони з 25 листопада 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі і від цього шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується матеріалами справи (а.с.67) та визнається сторонами.

Як вбачається з копій довідок, повідомлень, актів обстеження, характеристики (а.с.3,51-55,85), показів свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та що також визнається і сторонами, син сторін ОСОБА_5 зареєстрований за місцем проживання його матері - позивачки по справі ОСОБА_2 в м. Шостка Сумської області по вул.Спортивній,4, але фактично дитина з 2013 року в зв'язку з хворобою матері, яка є інвалідом першої групи та потребує стороннього догляду, проживає з батьком - відповідачем по справі ОСОБА_4 в АДРЕСА_2. ОСОБА_6 навчається в Немішаївській ЗОШ №2, перебуває на повному утриманні батька, мати коштів на утримання сина не надає, так як через хворобу ніде не працює, отримує невелику пенсію, відповідач повністю піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, характеризується позитивно, не зловживає спиртними напоями та не вживає наркотичні засоби.

Згідно акту від 31 серпня 2017 року, складеного за участі депутата Немішаївської селищної ради, було проведено обстеження умов проживання відповідача ОСОБА_4 в АДРЕСА_3 та встановлено, що дана квартира, загальною площею 73 кв.м, житловою площею 54 кв.м, складається з двох житлових кімнат, з усіма зручностями, відповідає санітарно-гігієнічним нормам, умебльована, створені всі необхідні умови для проживання. Родина за місцем проживання характеризується позитивно (а.с.53).

Як вбачається з копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, показів свідка ОСОБА_10, відповідач з 10 квітня 2006 року є приватним підприємцем, має постійний дохід, якого достатньо для забезпечення потреб сім'ї (а.с.49-50).

Згідно акту від 17 жовтня 2017 року, складеного працівниками служби у справах дітей Шосткинської міської ради Сумської області, було проведено обстеження умов проживання позивачки ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 та встановлено, що житло розміщене в приватному будинку, який складається з трьох кімнат, має автономне опалення, колонку та потребує ремонту, санітарно-гігієнічні умови задовільні, для виховання та розвитку дитини створено умови: є своя кімната, ліжко, шафа, стіл для навчання, син ОСОБА_6 проживає з батьком, але на літніх канікулах був у матері (а.с.85).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 є інвалідом першої групи та потребує постійного стороннього догляду, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.с.5,18).

Відповідно до ч. ч. 4, 5, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно висновку, затвердженого розпорядженням голови Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 9 жовтня 2017 року № 305, райдержадміністрація вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_4, так як це відповідає інтересам дитини та зважаючи на те, що ОСОБА_4 піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини (а.с.66).

Згідно висновку виконавчого комітету Шосткинської міської ради від 1 листопада 2017 року орган опіки та піклування не заперечує щодо проживання ОСОБА_5 разом з матір'ю ОСОБА_2, так як висока відповідальність до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до матері повною мірою забезпечать гармонійний розвиток хлопчика (а.с.84).

З огляду на суперечливість та недостатню обґрунтованість вказаних висновків, жоден з них не може бути прийнятий судом до уваги.

Відповідно до ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суди мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Відповідно до ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.2 ст.1 Європейської Конвенції про здійснення прав дітей (1991р), предметом цієї Конвенції є підтримка у найвищих інтересах дітей їхніх прав. Зі змісту ст. 3 Конвенції вбачається, що першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Тим більш, що відповідач не заперечує проти спілкування дитини з матір'ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд першої інстанції встановив, що батько дитини має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, з 2013 року він самостійно створив всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини, належним чином піклується про сина та не перешкоджає його спілкуванню з матір'ю.

На думку колегії суддів, позивачка та її представник в своїх апеляційних скаргах не навели обставин, які б давали можливість зробити висновок про відповідність інтересам дитини вилучення його із середовища, де він проживає понад чотири роки, із звичних для нього умов проживання, навчання, переривання зв'язків із друзями та шкільним колективом. Посилання позивачки на ймовірність погіршення відношення мачухи та батька до ОСОБА_5 у зв'язку з народженням їх спільної дитини не можуть бути прийняті судом, оскільки є лише припущеннями. Також не надано суду доказів на підтвердження здійснення зі сторони відповідача морального чи фізичного тиску на сина.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд враховує також рішення Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), де зазначено, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при вирішенні спору була заслухана думка малолітнього ОСОБА_5, який висловив своє бажання проживати з батьком.

Суд першої інстанції, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову та відсутність правових підстав для визначення місця проживання дитини з матір'ю. Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення в інтересах дитини.

Доводів які б спростували правильні висновки суду першої інстанції апеляційна скарга в собі не містить.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: