Рішення № 73276631, 29.03.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/156/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2018 Справа № 908/2527/17

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150 м. Київ, вул. Ковпака, 29)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 839 192 грн. 91 коп.

за участю

представник позивача: Димитрашко Д.В., дов. № 02-36/501 від 23.02.2018 р.

представника відповідача: ОСОБА_3, дов. № 373 від 21.02.2018 р.

СУТЬ СПОРУ:

14.12.2017 р. Публічне акціонерне товариства "Укрсоцбанк", м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 321 216 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 320 681 грн. 12 коп. заборгованості за відсотками, 112 654 грн. 20 коп. заборгованості за комісіями, 44 327 грн. 81 коп. втрати від інфляції за кредитом, 40 313 грн.78 коп. втрати від інфляції за відсотками.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2017 р., справу № 908/2527/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 14.12.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляу та порушено провадження у справі № 908/2527/17, присвоєно справі номер провадження 27/156/17 та призначено судове засідання на 18.01.2018 р.

Згідно із Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" який набрав чинності 15.12.2017 р., внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та викладено його в новій редакції.

За приписами п. 9 ч. 1 розділу ХІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з тим, що з 15.12.2017 р. господарськими судами здійснено перехід на нову редакцію Господарського процесуального кодексу України, засідання суду, що призначено на 18.01.2018 р., за нормами нового господарського процесуального Кодексу України проведено як підготовче.

Справа № 908/2527/18 розглядається за правилами загального позовного провадження

Ухвалою суду від 18.01.2018 р. підготовче засідання, відповідно до ст. 183 ГПК України, у зв'язку з неявкою в засідання представників сторін, було відкладено на 12.02.2018 р.

Ухвалою суду від 12.02.2018 р. відповідно до ст.177 ГПК України, строк підготовчого засідання продовжено на тридцять днів. На підставі ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено.

Ухвалою суду від 12.03.2018 р. підготовче засідання, відкладено на 29.03.2018 р.

У судовому засіданні 29.03.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Перед початком судового засідання, судом з'ясовано, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та свідоцтва про державне реєстрацію фізичної особи підприємця, правильним найменування відповідача у справі є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

У судовому засіданні 29.03.2018 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві, поясненнях по справі та надав 27.03.2018 р. відповідь на відзив відповідача. Свої позовні вимоги позивач мотивує наступним. 24.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ФОП «ОСОБА_1 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № 046/08. Додатковою угодою № 2 від 24.03.2008 р. до Генерального договору про надання кредитних послуг № 046/08 від 24.03.2008 р., сторонами визначено, що надання Кредиту буде здійснюватися в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 351 520,00 грн. зі сплатою 14,5 відсотків річних в гривні та комісії, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів за Генеральним договором, що містяться в Додатку 1 до Генерального договору. Сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті наданого Кредиту щомісячно не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти (п. 6 Додаткової угоди № 2 від 24.03.2008 р. На виконання своїх зобов'язань за договором, ПАТ «Укрсоцбанк» надав Позичальнику кредитні кошти наступним чином: 25.03.2008 р. - 216 842,06 грн.; 26.03.2008 р. - 66 283,83 грн.; 27.03.2008 р.-68 394,11грн.; 16.07.2010 р.-70 000,00 грн. Видача кредитних коштів підтверджується випискою по особовому рахунку Позичальника № НОМЕР_2 за період з 10.03.2008 по 23.04.2009 рр. та розрахунком заборгованості станом на 30.11.2017 р. За час кредитування, в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту Позичальником було сплачено 100 304,00 грн.: 21.01.2009 р.-70 304,00 грн.; 22.11.2010 р.-30 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку Позичальника, довідкою № 10.1-87/ від 30.11.2017 р. та розрахунком заборгованості станом на 30.11.2017 р. Виписки по рахункам, підтверджують утворення/виникнення заборгованості Позичальника за кредитом. В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем складає: 321 216 грн. 00 коп. заборгованість за кредитом, 320 681 грн. 12 коп. заборгованість за відсотками, 112 654 грн. 20 коп. заборгованість за комісіями, 44 327 грн. 81 коп. втрати від інфляції за кредитом, 40 313 грн.78 коп. втрати від інфляції за відсотками.

Представник відповідача заперечив проти заявленого позову, на підставах викладених у письмовому відзиві та додаткових поясненнях до відзиву (містяться в матеріалах справи). Зазначив, що постановою господарського суду Запорізької області від 23.05.2012 р. у справі № 5009/1745/12 фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 було визнано банкрутом у загальному порядку з особливостями визначеними статтями 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ від 14.05.1992 (далі-Закон про банкрутство), в редакції від 06.05.2012 року, що була чинна на момент виникнення вказаних правовідносин. Вказаною постановою зазначено, що протягом встановленого законодавством двомісячного строку було виявлено одного кредитора-ПАТ «Укрсоцбанк» з вимогами у розмірі 837 593,73 грн. На виконання вимог Закону про банкрутство та Постанови Господарського суду Запорізької області ліквідатором ФОП ОСОБА_1 було опубліковано оголошення про визнання ФОП ОСОБА_1 в офіційних друкованих органах - газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Проте, не зважаючи на вказані вище обставини позивач своїм правом не скористався і вимог до відповідача в межах ліквідаційної процедури не заявив, чим фактично підтвердив відсутність будь-якої заборгованості Відповідача перед ним. В свою чергу ухвалою Господарського суду Запорізької області по справі № 5009/1754/12 від 06 вересня 2012 року, припинено підприємницьку діяльність банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1. Відповідач зазначив, що навіть якщо ігнорувати той факт, що позивач не звернувся до суду з кредиторськими вимогами до позивача в межах ліквідаційної процедури та те, що його вимоги відповідно до Закону про банкрутство фактично були визнані судом задоволеними, не можна ігнорувати той факт, що позивачем фактично пропущений строк позовної давності, оскільки позивач дізнався про порушення свого права з 24.03.2013 р., а отже останнім днем пред'явлення позову було 24.03.16 р. Враховуючи викладене, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.

Крім того, 13.03.2018 р. відповідач надав до відділу автоматизованого документообігу суду, обробки та контролю виконання документів окремо викладену заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 29.03.2018 р. представники сторін надали клопотання про закінчення підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті, в порядку статті 183 ч.6 ГПК України.

Клопотання прийнято судом.

Суд закрив підготовче провадження та розпочав розгляд справи № 908/2527/17 по суті в порядку статті 195 ГПК України.

У судовому засіданні 29.03.2018 р., на підставі статті 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, заслухавши представників позивача та відповідача, оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

24.03.2008 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 046/08.

Відповідно до п. 1 договору кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в валютах: євро, долар США, гривня, в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті гривні в сумі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень, на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, а Позичальник зобов'язався повернути кредит у строки та на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у Додаткових угодах до цього Договору, але в будь-якому разі, не більше: 16,0 процентів річних в гривні, 12,0 процентів річних в євро, 14,2 процентів річних в доларах США, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному Тарифами на Кредитні послуги, що містяться у Додатку 1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною.

Згідно до п. 2 договору надання кредитних послуг за цим договором здійснюється протягом періоду з 24.03.2008 р. по 23.03.2018 р. включно.

Надання кредитних послуг за цим договором здійснюється шляхом укладення додаткових угод, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 3 договору).

Загальними Зборами Акціонерів 09.03.2010 р. було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та змінено найменування (назву) Банку на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Додатковою угодою № 2 від 24.03.2008 р. до Генерального договору, сторонами визначено, що надання кредиту буде здійснюватися в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 351 520 грн. 00 коп. зі сплатою 14,5 відсотків річних в гривні та комісії, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів за Генеральним договором, що містяться в Додатку 1 до Генерального договору.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди № 2 сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти.

Позивач прийняті на себе зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошті в розмірі: 25.03.2008 р. - 216 842 грн. 06 коп.; 26.03.2008 р. - 66 283 грн. 83 коп.; 27.03.2008 р. - 68 394 грн. 11 коп.; 16.07.2010 р. - 70 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника № НОМЕР_2 за період з 10.03.2008 р. по 23.04.2009 р. та розрахунком заборгованості.

Відповідач свої зобов'язання по договору не виконав належним чином та у повному обсязі, не повернув в повному обсязі отримані кошти для погашення заборгованості.

За час кредитування, в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту позичальником було сплачено 100 304 грн. коп.: 21.01.2009 р. - 70 304 грн. 00 коп.; 22.11.2010 р. - 30 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку позичальника, довідкою № 10.1.-87/ від 30.11.2017 р. та розрахунком заборгованості.

Сума заборгованості за кредитом в розмірі 321 216 грн. 00 коп., 320 681 грн. 12 коп. заборгованість за відсотками, 112 654 грн. 20 коп. заборгованість за комісіями, залишилася відповідачем не сплаченою, що стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Запорізької області.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх договірних зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків, комісій, банк здійснив нарахування інфляційних витрат за кредитом - 44 327 грн. 81 коп. та інфляційних витрат за відмотками - 40 313 грн. 78 коп., за період з листопада 2016 року о жовтень 2017 року.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань. Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Розглянувши матеріали справи, суд виходить з того, що до правовідносин сторін, пов'язаних з кредитуванням рахунку, повинні застосовуватись норми Закону, що регулюють кредитні відносини.

В частині 1 ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором, на підставі ч. 3 ст. 198 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Пунктом 2 генерального договору визначено строк дії загального ліміту кредитування з 24.03.2008 р. по 23.03.2018 р. включно.

Відповідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як зазначалося вище, позивач надав відповідачу кредитні кошті в розмірі: 25.03.2008 р. - 216 842 грн. 06 коп.; 26.03.2008 р. - 66 283 грн. 83 коп.; 27.03.2008 р. - 68 394 грн. 11 коп.; 16.07.2010 р. - 70 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника № НОМЕР_2 за період з 10.03.2008 р. по 23.04.2009 р. та розрахунком заборгованості.

За час кредитування, в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту позичальником було сплачено 100 304 грн. коп.: 21.01.2009 р. - 70 304 грн. 00 коп.; 22.11.2010 р. - 30 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по рахунку позичальника, довідкою № 10.1.-87/ від 30.11.2017 р. та розрахунком заборгованості.

Відповідно до приписів Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18.06.03 № 254 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 08.07.03 за № 559/7880 (надалі - Положення), якими встановлено основні вимоги до організації операційної діяльності банків та визначення операційних ризиків і вжиття заходів щодо управління ними.

Пунктом 1.10 вказаного вище Положення визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 5.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Пунктом 5.2. наведеного вище Положення встановлено, що регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За змістом п. 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, відповідальність за своєчасне складання первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку, а також за правильність відображення операцій в регістрах бухгалтерського обліку несуть особи, які склали і підписали ці документи (регістри).

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, зокрема, особові рахунки та виписки з них (п. 5.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України).

Приписами п. 5.4 Положення про організацію операційної діяльності в банках України передбачено, що особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, з огляду на вищевикладене, виписки по особовому рахунку, щодо утворення заборгованості за договором, укладеним між позивачем та відповідачем та які надані позивачем, в даному випадку є регістрами аналітичного обліку та призначаються для видачі або відсилання клієнту та які приймаються судом як належний та допустимий доказ, що також підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. по справі № 908/4154/13.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 321 216 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 320 681 грн. 12 коп. заборгованості за відсотками, 112 654 грн. 20 коп. заборгованості за комісіями, 44 327 грн. 81 коп. втрати від інфляції за кредитом, 40 313 грн.78 коп. втрати від інфляції за відсотками.

Щодо посилання представника відповідача на ліквідацію ФОП ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 вказаного Закону, юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10.09.2012 р., за номером 20800120011001651 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця - припинено за судовим рішенням щодо припинення підприємницької діяльності, у зв'язку з визнанням банкрутом - 06.09.2012 р., 5009/1754/12, господарський суд Запорізької області.

Відповідно до програми Діловодство спеціалізованого суду, судом досліджено, що постановою господарського суду Запорізької області від 23.05.2012 р. визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Постановою господарського суду Запорізької області від 23.05.2012 р. припинено підприємницьку діяльність банкрута - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1. Провадження у справі припинено.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Позивач довів суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за генеральним договором про надання кредитних послуг № 046/08 від 24.03.2008 р. в повному обсязі.

Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно ст.ст. 51, 52, 53 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Відповідно до положень ст.ст. 51, 52, 608-609 Цивільного Кодексу України, ст. 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичної особи, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.

Зокрема, це положення стосується як зобов'язань за кредитним договором, так і за зобов'язаннями пов'язаними із іпотекою.

Правову позицію Верховного Суду України з цього приводу висловлено у постанові від 04.12.2013 р. у справі № 6-125цс13.

Заява відповідача про застосування строку позовної давності не приймається судом, оскільки відповідно до статті 256 ЦК України, під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частина 5 ст. 261 ЦК України передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо строк виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про його виконання. У даному випадку закон виходить із своєрідної презумпції, що позивачеві відомий момент, в якій він повинен дізнатися про можливе порушення свого права.

Як вже зазначалося вище 24.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ФОП «ОСОБА_1 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № 046/08 (далі - Кредитний договір).

За умовами Генерального договору, Кредитор зобов'язався надавати Позичальнику грошові кошти в валютах: євро, долар США, гривня, в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті гривні в сумі 1 000 000,00 (один мільйон) гривень, на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, а Позичальник зобов'язався повернути кредит у строки та на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у Додаткових угодах до цього Договору, а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному Тарифами на Кредитні послуги, що містяться у Додатку 1 до цього Договору.

Пунктом 2 Генерального договору визначено строк дії Загального ліміту Кредитування -з 24.03.2008 р. по 23.03.2018 р. включно.

Додатковою угодою № 2 від 24.03.2008 р. до Генерального договору про надання кредитних послуг № 046/08 від 24.03.2008 р., сторонами визначено, що надання Кредиту буде здійснюватись в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 351 520,00 грн. зі сплатою 14,5 відсотків річних в гривні та комісії, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів за Генеральним договором, що містяться в Додатку 1 до Генерального договору.

Пунктом 4 Додаткової угоди № 2 від 24.03.2008 р. до Генерального договору визначено, що Кредит надається на строк з 24.03.2008 по 23.03.2013 р. включно.

Проте, в пункті 1.3 ст. 1 Генерального договору про надання кредитних послуг № 046/08 від 24.03.2008 р. встановлено, що Кредит повинен бути повністю повернутий Кредитору у кінцеві терміни, що зазначатимуться у Додаткових угодах до цього Договору, але, в будь-якому разі, не пізніше останнього дня Строку дії Загального ліміту кредитування - «по 23.03.2018 р. включно»..

Пунктом 2.5. ст. 2 Генерального договору про надання кредитних послуг № 046/08 від 24.03.2008 р. визначено, що погашення Кредиту здійснюється в строки/терміни, визначені цим Договором та Додатковими угодами до нього, але, в будь-якому разі, повне погашення Кредиту має бути здійснене не пізніше останнього дня Строку дії Загального ліміту кредитування -«по 23.03.2018 р. включно».

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, посилання відповідача, у своєму відзиві на дату - 23.03.2013 р., як на кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом, та як на дату від якої починається вираховуватися строк пред'явлення вимоги є помилковим.

З позовною заявою ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до господарського суду Запорізької області 14.12.2017 р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції 2848/08-07/17 від 14.12.2017 р. Строк дії загального ліміту кредитування - по 23.03.2018 р.

Отже, позивач у межах строків позовної давності звернувся до суду для захисту своїх порушених прав, а про стягнення заборгованості за Генеральним договором про надання кредитних послуг.

Заперечення відповідача щодо нарахування пені не приймаються судом та є безпідставними, оскільки позивачем не заявлено вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним та відхиляються судом оскільки не підтверджені жодним письмовим доказом.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі проти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Доказів виконання зобов'язання й перерахування позивачу заявленої суми або доказів, які спростовують позовні вимоги, відповідач суду не надав.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

За вказаних обставин, господарський суд Запорізької області вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 12 587 грн. 89 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150 м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) 321 216 (триста двадцять одна тисяча двісті шістнадцять) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 320 681 (триста двадцять тисяч шістсот вісімдесят одна) грн. 12 коп. заборгованості за відсотками, 112 654 (сто дванадцять тисяч шістсот п'ятдесят чотири) грн. 20 коп. заборгованості за комісіями, 44 327 (сорок чотири тисячі триста двадцять сім) грн. 81 коп. втрат від інфляції за кредитом, 40 313 (сорок тисяч триста тринадцять) грн. 78 коп. втрати від інфляції за відсотками, 12 587 (дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят сім) грн. 89 коп. судового збору. Видати наказ.

Рішення оформлено та підписано 06 квітня 2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Дроздова