Постанова № 7326406, 26.10.2009, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №2а-5541/09/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2009 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.

з участю представників:

від позивача Наконечна О.М. представник (довіреність за №141/1 від 01.10.2009 року);

від відповідача Жук В.П. головний державний податковий інспектор (довіреність за №5331/10 від 05.05.2009 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Золочівського міського виробничого житлово-комунального підприємства до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Золочівському районі Львівської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В :

Золочівське міське виробниче житлово-комунальне підприємство звернулося до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0000101600/1 від 18.08.2009 року, прийнятого ДПІ у Золочівському районі Львівської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно було нараховано штрафні санкції за несвоєчасну сплату суми узгодженого податкового зобовязання.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити.

Відповідач вважає, що він діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства п.7.7 ст.7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, згідно якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами перевірки дотримання вимог підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” Золочівським міським виробничим житлово-комунальним підприємством ДПІ у Золочівському районі Львівської області складено акт за №8/15-213/03348703 від 19.06.2009 року та, з врахуванням процедури узгодження суми податкового зобовязання в адміністративному порядку, прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.08.2009 року за №0000101600/1, яким на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку на 122 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 20476 грн. 00 коп. позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 10238 грн. 00 коп.

Як вбачається з акту перевірки, податковий борг з податку на додану вартість в сумі 20476 грн. 00 коп., визначений в декларації №28310 від 20.01.2009 року частково сплачено 12.05.2008 року в сумі 577 грн. 89 коп і 970 грн. 90 коп. (протермінування 102 дні); 13.05.2009 року в сумі 848 грн. 57 коп. (протермінування 103 дні); 14.05.2009 року в сумі 775 грн. 03 коп. (протермінування 104 дні); 15.05.2009 року в сумі 967 грн.84 коп. (протермінування 105 дні); 18.05.2009 року в сумі 1159 грн. 93 коп. (протермінування 108 дні); 20.05.2009 року в сумі 965 грн. 03 коп., 420 грн.08 коп., 1444 грн. 58 коп. (протермінуваання 110 дні); 21.05.2009 року в сумі 480 грн. 43 коп. (протермінування 111 дні); 22.05.2009 року в сумі 816 грн. 09 коп. (протермінування 112 дні); 25.05.2009 року в сумі 766 грн. 38 коп. і 488 грн. 98 коп.; 26.05.2009 року в сумі 458 грн. 23 коп. і 1242 грн. 55 коп. (протермінування 116 дні); 27.05.2009 року в сумі 320 грн. і 38 грн. 14 коп. (117 дні); 28.05.2009 року в сумі 920 грн. 25 коп. і 1905 грн. 54 коп. (протермінування 118 дні); 29.05.2009 року в сумі 1230 грн. 68 коп. (протермінування 119 дні); 01.06.2009 року в сумі 3678 грн. 54 коп. (протермінування 122 дні).

В матеріалах справи наявна зазначена в акті перевірки декларація, яка підтверджуює виникнення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 20476 грн. 00 коп., та платіжні документи.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як передбачено підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ, з наступними змінами та доповненнями, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації (що має місце в даному випадку), крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Податкова декларація, у відповідності до підп. „а” підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, у даній ситуації, календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Податкова декларація з податку на додану вартість подана позивачем 20.01.2009 року із зазначенням суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету до 30.01.2009 року включно.

Пунктом 7.7 статті 7 згаданого Закону передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У відповідності до вимог підп.7.1.1 п.7.1 зазначеної статті джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року за №679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно пункту 3.8 даної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено таких повноважень і згідно вимог Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 року за №509-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбачено пунктом 7.7. статті 7 згаданого Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення за №40 від 27.01.2009 року на суму 2000 грн. 00 коп., платіжне доручення за №50 від 28.01.2009 року на суму 2876 грн. 00 коп., платіжне доручення за №17 від 21.01.2009 року на суму 2600 грн. 00 коп., платіжне доручення за №32 від 23.01.2009 року на суму 4500 грн. 00 коп., платіжне доручення за №28 від 22.01.2009 року на суму 4000 грн. 00 коп., платіже доручення за №33 від 26.01.2009 року, в яких платником податків вказано призначення платежу відповідно «ПДВ за грудень 2008 року», проте органом державної податкової служби було самостійно змінено призначення цих платежів під час перерахування коштів до бюджету, що відображено в акті перевірки.

А тому, орган державної податкової служби в порушення вимог наведених норм самостійно зарахував сплачені платником податку суми у рахунок податкового боргу, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що оскільки чинним законодавством не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення, орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав, самостійно змінивши призначення платежу, визначене платником податків у платіжних дорученнях, застосував до останнього відповідальність передбачену підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Окрім того, у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд може прийняти постанову, зокрема, про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Зі змісту ч.11 ст.171 КАС України, термін „нечинність” стосується нормативно-правових актів.

Враховуючи те, що позивачем оспорюються ненормативно-правовий акт, та положення абзацу 1 та 2 ч.2 ст.162 КАС України, суд, встановивши протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, вважає за необхідне вжити до нього, при винесенні судового рішення, правовий термін „скасувати”.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню, а податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. 1. Позов задовольнити.

2. 2. Скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Золочівському районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення від 18.08.2009 року за №0000101600/1.

3. 3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Золочівського міського виробничого житлово-комунального підприємства , що знаходиться за адресою Львівська область, м.Золочів, вул.Лермонтова,2, (код ЗКПО 03348703) 3 грн. 40 коп. судового збору.

4. 4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. 5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26 жовтня 2009 року.

Суддя В.Я.Мартинюк