Постанова № 73236040, 27.03.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2018 року м. Одеса

справа № 500/5862/16-ц

провадження № 22-ц/785/1725/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів: Сєвєрової Є.С., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря Сідлецької Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

представник позивача – ОСОБА_2,

відповідач – Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області,

представник відповідача – ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2017 року у складі судді Грубіян Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до третього Державного пожежно–рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП).

Свої вимоги обґрунтував тим, що 28 вересня 2016 року близько 16 год. 55 хв. на перехресті проспекту Суворова та вулиці Короленка в м.Ізмаїлі Одеської області сталася ДТП за участі автомобіля «ЗИЛ 431412», реєстраційний номер 7740 Ч1, що належить відповідачу, під керуванням ОСОБА_4, який проходить службу за контрактом в 20 державній пожежно-рятувальній частині Ізмаїльсього міськрайонного відділу 3 Державного пожежно-рятувального загону, та автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2016 року винним у ДТП визнаний ОСОБА_4

Посилаючись на зазначені обставини та на те, що:

- вартість матеріального збитку складає 73319,23 грн.;

- за проведення автотоварознавчого дослідження ним витрачено 1000 грн.;

- на правову допомогу ним витрачено 3000 грн.

позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 74319,23 грн. та судові витрати (а.с.2-3).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області 04 травні 2017 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4 (а.с.48).

Третя особа ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державного пожежно–рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 73319,23 грн., витрати на проведення визначення вартості матеріального збитку в сумі 1000 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн., судовий збір в розмірі 733,20 грн. (а.с.60-61).

У липні 2017 року представник Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 жовтня 2017 року залишена без задоволення (а.с.65,85).

В апеляційній скарзі Державний пожежно-рятувальний загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області просить заочне рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволені позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при постановленні заочного рішення судом першої інстанції порушено процесуальні норми, оскільки представник відповідача не був належним чином сповіщений про слухання справи на 22 червня 2017 року, у зв’язку з чим позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні та скористатися правами, передбаченими ст.ст.27,31 ЦПК України. Стягнутий судом першої інстанції на користь позивача розмір збитків не був доведений належним чином. Витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн. є завищеними та такими, що не відповідають дійсності, у зв’язку з відсутністю в матеріалах справи відповідного розрахунку, тому підлягають зменшенню (а.с.90-91).

У січні 2018 року позивач ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого послався на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги, мотивуючи тим, що відповідач був належним чином повідомлений про слухання справи у суді першої інстанції; при визначенні розміру матеріальної шкоди суд законно виходив з наявних у справі доказів; витрати на правову допомогу належним чином підтверджені, тому суд виніс законне рішення та просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу (а.с.112-113).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017р. N2147-VIII (який набрав чинності 15 грудня 2017 року) Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Пунктом 9 ч. 1 Розділу ХІII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційне провадження у справі відкрито 27 листопада 2017 року (а.с.98), тобто до набрання чинності ЦПК України в редакції 2017 року, тому з 15 грудня 2017 року справа підлягає розгляду за процесуальними правилами цього Кодексу.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищено небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 2 ст.1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, який підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з абзацами 2,3 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Частиною 3 ст. 386 ЦК України встановлено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Пунктом 1 ч.1 ст.1888 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи такі обставини.

28 вересня 2016 року близько 16 год. 55 хв. ОСОБА_4, керуючи автомобілем «ЗИЛ 431412», реєстраційний номер 7740 Ч1, на перехресті проспекту Суворова та вулиці Короленка в м.Ізмаїлі Одеської області порушив п.12.1, 12.3 Правил дорожнього руху та скоїв зіткнення з автомобілем «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 В результаті ДТП обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. (а.с.5).

ОСОБА_4 керував транспортним засобом на законних підставах, як особа, що проходить службу за контрактом в 20 Державній пожежно-рятувальній частині Ізмаїльського міськрайонного відділу 3 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСН України в Одеській області.

Власником автомобіля «ЗИЛ 431412», реєстраційний номер 7740 Ч1, є ДПРЧ-20 м.Ізмаїл 3 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСН України в Одеській області, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії ТРС № 007893 від 12 листопада 2013 року (а.с.23).

Власником автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1, є позивач ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХС №494920 від 13 серпня 2016 року (а.с.24).

Згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 141 ПП ОСОБА_5 від 12 жовтня 2016 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 73319,23 грн. (а.с.7-13).

Вищенаведеним підтверджено наявність матеріальної шкоди, заподіяної ОСОБА_1, протиправність діяння її заподіювача ОСОБА_4, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

За таких обставин суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 73319,23 грн.

Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру збитків, завданих позивачу.

Незгода відповідача із висновком експертного дослідження полягає лише у тому, що вони не були залучені до участі у проведенні експертизи, що, на думку представника відповідача, ставить під сумнів визначений розмір збитків відповідно до спричинених пошкоджень автотранспорту. Однак, ні суду першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення суду, ні суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень з цього приводу.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості витрат на правову допомогу є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 та п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

За змістом ч.ч. 1,2 ст. 84 ЦПК України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», що діяв на час розгляду справи в суді першої інстанції, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування матеріальної шкоди, ОСОБА_1 просив відшкодувати судові витрати, понесені ним на правову допомогу, надану адвокатом ОСОБА_2

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення від 6 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу заявник надав договір про надання правової допомоги та представництво інтересів від 03 жовтня 2016 року, укладений між ним та адвокатом ОСОБА_2, згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання з надання замовнику правової допомоги щодо захисту інтересів останнього в державних і інших органах, підприємствах і організаціях, в органах досудового розслідування, суді першої інстанції з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП (а.с.27).

Пунктом 4.1. зазначеного договору встановлено, що замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 3000 грн.

Відповідно до розрахункової квитанції серії ПН №2124821575 від 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 сплатив за правову допомогу адвокату ОСОБА_2 3000 грн. (а.с.28).

Згідно акту виконаних робіт від 22 червня 2017 року, що містить розрахунок витрат на правову допомогу, у період з 03 жовтня 2016 року по 22 червня 2017 рік адвокат ОСОБА_2 надав позивачу правову допомогу на суму 7716,8 грн., з яких сплачено 3000 грн., на що витратив 14 годин (а.с.135).

Документально підтверджена сплата ОСОБА_1 судових витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. (а.с.28).

Відповідно до акту виконаних робіт від 11 жовтня 2017 року адвокат ОСОБА_2 в період з 25 липня 2017 року по 11 жовтня 2017 рік надав позивачу правову допомогу на загальну суму 1600 грн., на що витрачено 2,5 години (а.с.134). В акті зазначено, що адвокат ОСОБА_2 приймав участь у судовому засіданні при розгляді заяви про скасування заочного рішення, що спростовується журналом судового засідання від 11 жовтня 2017 року (а.с.84). Крім того, документально не підтверджена сплата зазначених витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Ураховуючи, що пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги та представництво інтересів від 03 жовтня 2016 року встановлений розмір винагороди 3000 грн., які в той же день сплачені позивачем, та документально підтверджені, колегія суддів, перевіривши надані розрахунки, прийшла до висновку, що витратина правову допомогу у сумі 3000 грн. були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим, тому погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність заявником вимог про відшкодування йому витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. (а.с.27,28).

Позивачем не оскаржено заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2017 року в частині розміру витрат на правову допомогу.

При зверненні до суду із позовом, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 733,20 грн., що підтверджується квитанцією № 224 від 07 листопада 2016 року (а.с.1) та за проведення висновку експертного дослідження -1000 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 141 від 12 листопада 2016 року (а.с.26).

Колегія суддів, враховуючи вимоги статті 88 ЦПК України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року), погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме:

-витрат на проведення визначення вартості матеріального збитку в сумі 1000 грн.,

-витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн.,

-судового збору в розмірі 733,20 грн.

Доводи апеляційної скарги про незаконність постановлення заочного рішення суду є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що про розгляд справи 22 червня 2017 року представник відповідача належним чином був повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення на а.с.55, не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності та не повідомив суд про причини неявки, позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, тому у відповідності до вимог ч.1 ст. 225 ЦПК України судом постановлена ухвала від 22 червня 2017 року про проведення розгляд справи у заочному порядку.

Залишаючи без задоволення заяву Державного пожежно-рятувального загону про перегляд заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2017 року суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, проте не з’являвся до суду без поважних причин, не повідомляв про причини неявки в судові засідання та не подав суду докази на підтвердження своїх заперечень проти позову (а.с.85).

Доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. ст. 367,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення.

Заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 квітня 2018 року.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_6